У Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі одночасно з музейною експозицією «Православна Одеса» відкрилася виставка одеських художників. Обидві події були приурочені до 210-річного ювілею Одеси.
Така сторона діяльності монастиря стала вже традиційною. Починаючи з 1998 року, до свят Різдва Христового і Великодня тут влаштовуються міжнародні виставки дитячої творчості, на яких демонструвалося 6 тисяч художніх робіт дітей. Експонувалися тут і близько тисячі творів художників-професіоналів. Нинішня виставка в жіночому монастирі – справжній гімн любові до рідного міста у палітрі барв, гімн, в якому поєдналися духовний і світський напрями художньої творчості.
На експозиції представлено практично всі види мистецтва – живопис, графіка, кераміка, скульптура, прикладне. Розмаїття сприйняття світу та відображення його у творчості, “індивідуальні почерки” художників нікого не залишають байдужим, змушують замислитися над загальною гармонією буття і над найменшими деталями життя та побуту людей.
Виставка відкривається парадним “Портретом губернатора Новоросійського краю – фельдмаршала графа М.С. Воронцова” пензля О. Лантухова – данина історії розвитку міста. Ця ж тема багаторазово репрезентована у графічних мініатюрах Потєряйка. В акварелях В. Горобця постає перед нашим поглядом православна Одеса з її прекрасними соборами, а в пастелях Е. Серпіонової вміло передано молитовний дух православ’я.
Своє нетрадиційне ставлення до релігії відобразили художники В. Крюков (“Ікона” № 2) і В. Павлов (“Таємна вечеря” – реконструкція в дусі робіт епохи Відродження). Тут же “Космічний рай” А. Романовської – глибини звивистих тунелів, об’ємів, які світяться бірюзою.
Одна з найцікавіших робіт, представлених на виставці, – “Набат” А. Дорохтея, копія, надіслана з США. Картина, виконана в реалістичній манері, закликає вас відчути суворість часу, людського буття на грішній землі. Відчуття точно передано завдяки вдало знайденому та відображеному художником сполученню: динаміка набатного дзвону, спокій і сила у постаті дзвонаря і тут же – тендітна фігурка малюка, німий докір у його очах, скупчені хмари над дзвіницею... Алегорія складних, часом таких нещадних і драматичних, сьогоднішніх реалій. Заклик прислухатися до набату, захистити життя на Землі.
Спроби осмислення споконвічних філософських тем присутні в різних жанрах. Глибинне відображення буття в кераміці Л. Туржанської сусідить з радісним сприйняттям миттєвості в роботах Н. Княжковської. Своєрідний алегоричний хрест “Мати і дитя” Є. Голубенко та “Алегорія волі” у бронзі Б. Рум’янцева, який із вражаючою точністю висловив це поняття у формі, що нагадує і частину спіралі ДНК, і частину спіралі філософської. “Точка відліку. 2002” С. Ушанова – метафізичне сприйняття народження Одеси, передане в разюче реалістичній манері. Це свого роду екзистенційна модель-емблема міста, яка увібрала в себе як дух торгівлі, судноплавства, ремесел, так і дух мистецтва, релігії, свободи, бунтарства, відкриттів, гумору, – всього, без чого неможливо уявити Одесу.
Легкість і прозорість простору у “Хмарі” Г. Лєкаревої-Нікітіної. І відразу інша її робота – “Самотня мушля”, у якій майстерно передано беззахисність природи, протистояння та єдність природи і людини.
Не можна не сказати про романтичні пейзажі В. Бабієнко, Л. Косигіна, В. Стоцького, Н. Пахомової. Кожна з картин сповнена емоціями, у кожній – опоетизований погляд на рідні пенати.
Особливе місце посідає серія робіт, які увібрали в себе неповторний колорит Одеси. У відблисках світла “Дворик” В. Камінського, напоєні сонцем акварелі “Міський пейзаж” і “Будиночок” О. Осташевої, грають барвами, проміняться “Фонтанчик” І. Дигізова, “Дача Ковалевського” Т. Михайлової, “Весна в Одесі” С. Крижевської... Поруч “Звучання колишнього” О. Попова – щемливий біль і гіркота від усвідомлення минулого, що відходить, відображеного в красномовних фасадах старих будівель, передчуття настання нової епохи, що несе в небуття цілі шари історії.
Слово про виставку було б неповним, якщо б я не згадала каскад натюрмортів із квітів і фруктів. Тут і яскравість об’єму “Білого глечика” М. Прокопенка, і зворушлива натхненність “Ірисів” Л. Попової, і теплий, живий «Натюрморт» О. Котлярової-Прокопенко, і ніжність “Гілки жасмину” І. Русіної, і смуток “Айстр” А. Русіна, і швидкоплинність сонячного липня в “Літі” Г. Литвиненко... І довго не можеш відвести очей від майстерно виписаних “Осінніх барв” М. Овсєйка, а колоритний, чисто одеський, “Натюрморт” В. Кабаченка (дрібна рибка, що золотиться в старому емальованому тазі) викликає добродушну посмішку.
Написані не за замовленнями, а такі, що стали щирим відображенням світовідчуття художників, ретельно відібрані і представлені на загальний огляд роботи – прекрасний художній дарунок Одесі та одеситам до ювілею міста. Усім, хто не встиг ознайомитися з експозицією, раджу побувати в Будинку милосердя монастиря, де виставка ще працює.
