ТЕПЛО ЛЮДСЬКИХ СЕРДЕЦЬ
Село Гандрабури – це одне з найбільших поселень Ананьївського району. Як на мій погляд, особливість його в тім, що тут міцно вкорінився дух побратимства. Розмовляють в селі українською, молдавською, російською. Може трапитись, що пригощатимуть вас молдавськими вертутами, а припрошуватимуть – по-українському... Серед населення переважають молдавани. Вони шанують прадавні традиції свого народу. Коли в Ананьєві проводився районний фестиваль молдавських сіл “Стругушор”, то найбільш представницькою делегацією була гандрабурська. Принагідно скажу: без вертут на святі також не обійшлося. Тут у кожному дворі вас обов’язково почастують вином, власноруч зробленим. А відтак напій має неповторний смак; у кожного винороба своя “марка”. Виноградників у цій місцевості багато, вони щедро родять. Зазначу: “стругушор” у перекладі – гроно винограду. У Гандрабурах чимало відмінних виноробів. Все ж Олександр Іванович Барбіроша – найвідоміший.
Побутує думка, що за день можна випити понад літр домашнього виробництва молдавського вина і не сп’яніти. То в чому ж секрет цього напою? Ніби й нічого особливого: вчасно зібрати врожай, почавити грона, дати час відіграти, а потім – відстоятись. Та ця технологія без вікового досвіду – ніщо. В цьому й таємниця домашнього молдавського вина...
У Гандрабурах відлагоджений свій сільський ритм життя. В ньому діють дві школи, сільська лікарська амбулаторія, дитсадочок, поштове відділення, Будинок культури. Кинулось у вічі те, що більшість будівель із червоної цегли. І школа, і осередок культури... Нічого дивного, бо цегла місцевого заводу. Щоправда, на даний час він простоює: висока собівартість продукції, нема ринку збуту. Оглядаю величний Будинок культури. Минулого року тут відремонтували, перекрили дах, а от зала в аварійному стані. У правому крилі приміщення – бібліотека. Відвідувачів вистачає, бо ж поруч – школа. З її директоркою – Людмилою Василівною Кириловою – відбулась цікава розмова. Ця невгамовна жінка майже скрізь встигає, чимало знає та ще більшого прагне. Вона захоплено розповідала про село. У шкільному музеї зібрано чимало матеріалів, експонатів, що засвідчують вікові коріння поселення.
Здавна займаються тут землеробством. Які б суспільні формації не переживали, в пошані – хазяйновитість. Нині в Гандрабурах кілька фермерських господарств. Власник одного з них – Павло Солон. Цей молодий чоловік кілька років тому повернувся до землі, бо витоки звідси. Батьки – селяни. Тепер господар має млин, олійню. Спонсорує сільські свята, а часом – і районні.
Того дня випадковість звела мене із головою ради ветеранів села Василем Микитовичем Красанюком. Серед сільчан він авторитетний чоловік. Із трьох тисяч жителів тут майже половина – пенсіонери.
– У Гандрабурах мешкає 20 учасників бойових дій, є вдови загиблих. Всі вони забезпечені паливом, мають підтримку з боку держави, – ніби доповідає мені Василь Микитович. І додає, – таким людям потрібна допомога.
Звісно, що так. Скажу більше: на державну підтримку сподівається кожне українське село. Гандрабури в тому числі. Про це йшла мова з сільським головою Валерієм Івановичем Стасюком. Він, як то кажуть, спить і бачить: у Гандрабурах є газ. Тут поряд розташована газокомпресорна станція. Цей об’єкт європейського значення всього в семи кілометрах. Вже двічі переробляли проект газифікації села, звертались до уряду по допомогу у виділенні коштів. Обіцяно у 2005 році посприяти. Звісно, при газифікації соціальна сфера села “заживе” по-іншому.
Примітила таку деталь: де б не стояла в селі, в поле зору потрапляла церква. Таке місце для неї вибране ще предками не випадково. Адже всі дороги ведуть до храму; і в прямому, і в переносному значенні. Добру справу, розпочату благочинним Ананьївського району отцем Миколаєм, продовжує нинішній настоятель отець Федір. Роззираючись довкола, вловила себе на думці: попри холоднечу на вулиці, поміж людських осель було затишніше. Пригадалось й таке: виноград – теплолюбна рослина. Тож, якщо не вистачає сонячного тепла, черпається воно із людських сердець. А вони тут щедрі.
Ананьївський район
