Миколаївський район традиційно був і залишається дотаційним. Пояснюється це, насамперед, тим, що тут немає великих промислових підприємств. Його економіка забезпечується переважно за рахунок сільськогосподарського виробництва, яке зараз ледве стає на ноги. Як стверджують фахівці, головною проблемою сільських трудівників далі залишається невідповідність цін на продукцію сільського господарства і промисловості.
Саме відсутність паритету цін, постійне подорожчання пально-мастильних матеріалів, добрив і засобів захисту рослин не дозволяють провести відновлення машинно-тракторного парку. Досить сказати, що більш ніж вісімсот одиниць техніки та інвентаря, які перебувають у розпорядженні сільгосппідприємств району, придбані ще за часів Радянського Союзу. Наприклад, навантаження на один зернозбиральний комбайн тут становить понад 300 гектарів.
Але миколаївці дивляться у майбутнє з оптимізмом. І сподіваються не лише на державні дотації, але і на інвестиції у сільгоспвиробництво, обсяги яких з кожним роком зростають і дають вже свої позитивні результати. Так, завдяки вкладенням залучених капіталів у багатьох господарствах врожайність ранніх зернових торік досягла 50 – 60 гектарів з гектара.
Перевиконано план сівби озимих. А, отже, зроблено добрий заділ на врожай нинішнього року. Тільки б погода не підвела і трейдери не підвищили ціни на ПММ до позахмарних висот.
В економічному та фінансовому зміцненні сільськогосподарських підприємств голова Миколаївської районної ради В’ячеслав Кобус вбачає і перспективу розвитку сільських рад і самих сіл.
– Їх у нас – сорок п’ять і об’єднані вони у дванадцять сільських і одну селищну ради, – далі веде розмову голова. – Щодо керівників, то вони, як правило, знають свою роботу, а, головне, хочуть трудитися. Тому, коли ми з ними провадимо навчання, ще раз нагадуємо: «Ви сьогодні державні люди, на цю посаду вас обрала громада, от і захищайте її інтереси». При цьому кожний з голів усвідомлює свою відповідальність.
Взаєморозуміння і взаємодовіра між гілками влади дають свої результати. Більшість сільських рад оснащено комп’ютерами. А, наприклад, Андрієво-Іванівська і Шабельницька, де сільськими головами обрано Сергія Третичного і Світлану Деренько, давно придбали для своїх потреб автомобілі.
– І це цілком логічно, – стверджує В. Кобус. – Так має бути всюди, тому що пішки не обійдеш три, а то і п’ять сіл, які перебувають під юрисдикцією ради. А от, наприклад, Уляновська і Петрівська сільські ради живуть у скруті. Чому так? Відповім: «Яка віддача від землі, так і живе село…»
– А як Ви самі оцінюєте роботу районної ради і районної державної адміністрації? – запитую В’ячеслава Івановича.
– Краще, щоб на це запитання відповіли жителі району. Коли чотири роки тому я почав працювати разом з головою райдержадміністрації Анатолієм Миколайовичем Побережнюком, школи у районі практично не опалювалися. Зараз же кожна з них має своє опалення. Багато з них оснащено міні-котельнями, що дає значну економію.
Одним з першорядних для місцевої влади було завдання щодо відновлення пасажирських перевезень між Миколаївкою та Одесою. І воно на сьогоднішній день розв’язане. Тепер на черзі інше – налагодити надійний зв’язок між населеними пунктами та райцентром.
Сьогодні на порядку денному стоять два найважливіших завдання. Це газифікувати район і забезпечити населені пункти якісною питною водою. Звичайно, з огляду на нинішнє економічне становище, самостійно ми цей «віз» не витягнемо. Тому сподіваємося на допомогу обласної ради й обласної держадміністрації.
І ще що хотілося б встигнути зробити – це налагодити комунальне і побутове обслуговування на селі. У нас у цьому плані вже є свої напрацювання. Тішу себе надією, що разом із сільськими радами і ці плани нам вдасться втілити у життя.
Крім того, працюємо над програмою «Шкільний автобус». За рахунок райбюджету вже закуплено два автобуси – для Андрієво-Іванівської та Антонюківської середніх шкіл.
Як би не було важко, відроджуємо дитячі садки. Вони вже працюють в Антонюківській та Олексіївській сільських радах. Буквально цими днями відкрили таку установу у Левадівці. До березня поточного року плануємо ввести в експлуатацію дитячий садок у Новопетрівці.
Тому, поклавши руку на серце скажу, що мені не соромно дивитися людям у вічі.
