Кажуть, що в імені людини закладено її характер, вдачу, а в кінцевому результаті – долю.
“Валентина” – в перекладі з латинської означає сильна, дуже добра людина, завжди здатна прийти на допомогу іншим, часто навіть на шкоду собі, не чекаючи винагороди. У неї легка приємна вдача.
В переддень святого Валентина наша кореспондентка зустрілась з однією, як тепер прийнято говорити, успішною жінкою. Валентина Іванівна Грицишина – господиня магазину “Валентина”, що в Саврані, справжня бізнес-леді. До того ж, хороша мати і лагідна бабуся.
– Валентино Іванівно, чи вірите Ви в те, що ім’я впливає на долю людини?
– У світі є чимало загадкового, такого, що не можна пояснити. Тож, чому ні?
– Особисто на собі відчуваєте відбиток свого імені?
– Так. Життя саме по собі дуже складна річ. Недаремно хтось із мудрих сказав: “Якби людина знала, що їй треба буде пережити, то вона не захотіла б народжуватись”. Мені в житті доводилось долати багато труднощів, вирішувати чимало складних проблем. Тоді й переконалась, що я дійсно “Валентина”, тобто “сильна”. Змогла вистояти, горе не зламало мене.
– До речі, про вміння виживати. Саме, щоб вижити, люди в наш час подались в торгівлю. Знаю, що професію, пов’язану з кооперацією, Ви обрали ще в юності. Напевно, і в бізнес Ви прийшли свідомо?
– Я все роблю свідомо. І вважаю, що людина повинна займатись тією справою, яка їй подобається. Щоб на роботі не просто відбувати час, а поринати в процес. Тим паче, якщо тобі щось дається легше, ніж іншим, якщо ти маєш до чогось нахил, то не треба від цього відходити. Не можна втрачати жодного дня. Потрібно вивчати всі нюанси своєї справи і щоденно вдосконалюватись. Дуже поважаю людей, які вміють з душею виконувати свою роботу. Особливе захоплення викликають високопрофесійні жінки. Чоловікам легше всі свої сили, талант присвятити роботі. Жінці, надто в селі, важче реалізуватись як фахівцеві. Адже не секрет, що саме на жіночих плечах лежить тягар домашніх турбот, клопоти по господарству і відповідальність за виховання дітей. Тому, коли зустрічаю жінку, яка чогось досягла в житті, я її просто обожнюю.
– Вас теж можна віднести до тих жінок, які досягли значних успіхів. А про що мрієте?
– Як кожна мати і бабуся, мрію про те, щоб наші діти та онуки жили краще за нас. Звичайно, батьки в міру своїх можливостей роблять все, щоб забезпечити хороше майбутнє своїх нащадків, але поодиноких зусиль мало. Через років 30 – 40 батьків мого покоління не буде. А для того, щоб наші діти й тоді жили добре, сьогодні ми всі разом повинні дбати не тільки кожен про свою дитину, а й про майбутнє нашої держави. Мрію, щоб наша Україна була незалежною, економічно розвиненою, з високим рівнем життя. Тоді буде добре всім. Це моя найзаповітніша мрія.
Мені боляче дивитись, що вчителі, лікарі, люди інших професій, які мають освіту, розум, одержують мізерні зарплати.
– Зважаючи на те, що Ви не просто працюєте, а живете своєю справою, вільного часу у Вас, напевне, буває дуже мало. Та все ж у короткі хвилини перепочинку, чим любите займатись?
– Захоплююсь філософією. Коли було більше вільного часу, багато читала. Особливо полюбляю серйозну літературу. Познайомилась з Біблією. З усього прочитаного зробила висновок, що людина, як Місяць. З одного боку – світла і тепла, а з другого – темна і холодна. І мудрість спілкування полягає в тому, щоб повернути її до себе світлим боком.
Біблія – це своєрідний дороговказ, яким люди мають керуватись у своєму житті. Головними повинні стати біблейські заповіді про любов до ближнього та всепрощення. Зло роз’їдає душу і руйнує все навколо. Тільки любов і добро породжують добро на цьому світі. Я в цьому вже переконалась багато разів.
– Дякую за щиру і мудру розмову. Бажаю, щоб Ваша найзаповітніша мрія здійснилась.
Савранський район
