Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Яка зворушлива картина сьогодні постає перед нами в церкві Божій, коли ми з вами спогадуємо подію з євангельської історії – Стрітення Господнє!
Ми бачимо древнього старця Симеона, що тримає у своїх руках Саме Богонемовля. З одного боку стоїть Пречиста Матір Його – Діва Марія, з другого – старець Йосип, а перед Немовлям – 84-річна стариця, молитовниця, посниця пророчиця Анна. І всі вони дивляться на Того, про Кого говорили пророки, як про очікувану Розраду. Вони всією своєю увагою поринули в це святе споглядання і п’ють втіху духовну своїми спраглими серцями. Якої розкоші зазнали ці кілька людей!
Ми з вами покликані не тільки подумки, духовно споглянути подію Стрітення Господнього, але й скуштувати святої втіхи та зазнати розкоші.
Ми з вами покликані мати, носити в душі своїй Христа, і тому ми можемо і повинні відчути ту радість, яку свого часу відчули ті небагато людей, що стояли й дивилися на принесеного Святою Дівою Христа. Як нам здобути того блаженства? Як нам усім перейнятися цією великою втіхою?
Церква пояснює, вона зазначає нам ті умови, що нас допровадять до великої радості – носити в обіймах своїх Христа.
Насамперед нам Церква говорить про покуту. Як без підвалин неможливо спорудити будинок, як на необробленому полі не можна сіяти, саме так і нам, аби зустрітися із Христом, потрібна насамперед покута. Покутою ми стаємо на шлях, на ту стежину, що провадить нас до стрітення Христа. Покута, це насамперед звертання взору нашого, уваги нашої до Христа. Наше зріння змінює напрям і через покуту шукає дороги до Христа. У внутрішній глибокій тайні Духа ми навертаємося до шестя до Христа. У справах своїх завжди славіте Бога. Нам Слово Боже говорить: “Чи ви їсте, чи п’єте, чи що інше робите, все робіть во славу Божу” (І Кор. 10, 31).
Думки наші хай будуть навернені до Христа, і тоді ви йтимете назустріч Господу, підете ви до Нього всім життям своїм.
Візьміть Слово Боже, Святе Письмо, прочитайте його, і так ближче ви підійдете цією стежиною, що провадить вас до стрітення з Господом.
Та й це не все. Праця та справи, що їх ми з вами робимо, – все це в нас виробляти має прихильність і прагнення до Христа, бажання йти до Нього. Духовному пориванню до Нього належить у нас зростати, множитися та вабити дух наш, усе єство наше назустріч Господу, назустріч Христу. Це потужне бажання в душі, ця духовна спрага, що нас захоплює та навертає до Нього, вона і повабить нас назустріч Господеві, і душа зустрінеться із Христом. Сам Христос зустріне таку душу.
Бог є всюди, Христос є всюди, і тому, коли направите єство своє, всю душу свою назустріч Господу, тоді й здійсниться взаємне стрітення із Христом. Господь не буде навіть принесеним. Він Сам прийде, аби зустрітися зі спраглою Його та спрямованою до Нього з усім пориванням душею. І тоді відчуєте ви розкіш у серці й той захват, яких зазнали ті, що в храмі споглядали Господа і на руках своїх тримали Немовля Христа.
Ви зазнаєте захвату, зазнаєте такої самої радості, і ви обіймаєте Його своєю душею.
В обіймах направленого до Нього духа свого ви держатимете Його і сподобитеся тієї дивної радості, того блаженства, яких здобули в Єрусалимському храмі і старець Симеон, і пророчиця Анна, і старець Йосип, і дивовижна Свята Діва. І в цій утісі виспіваєте душею своєю такий радісний спів, який пролине й небо, сягне слуху янголів, святих, і до престолу Божого здійметься свята врочиста пісня душі. Амінь.
