Тема наступності поколінь мені дуже дорога, і коли я дізнаюся про цікаві факти з життя моїх знайомих, то стараюся, щоб вони стали відомі багатьом людям.
Полковник у відставці Сергій Іванович Храмцов багато років служив в Одеському артилерійському училищі, нині це інститут Сухопутних військ. Він дав путівку у життя сотням майбутніх офіцерів. Головне, про що турбувався, щоб кожний з них, поряд з освоєнням навчальних дисциплін набував кращих людських якостей. І прищеплював їм, поряд з працелюбністю, наполегливістю у досягненні мети, повагу до рівних собі і до старших.
Багатьох вихованців пам’ятає досі. Серед них Володимир Зарицький. Допитливим він був. Тому після закінчення навчання у 1968 році був залишений в училищі. Його призначили командиром навчального взводу у четвертому дивізіоні.
Якось Сергій Іванович довго розмовляв з лейтенантом Зарицьким, який прийшов по пораду. Тоді і розповів йому про один фронтовий епізод. Це було під Ричає, неподалік від Риги. Німці оточили взвод. Боєприпаси закінчувалися. Що робити? Командир дійшов єдино правильного рішення – викликати вогонь на себе сусіднього артилерійського полку. І ніхто не осудив цей наказ, хоча всі знали, що можуть загинути. І порадив лейтенанту: домагайся такого авторитету, який буде у підлеглих незаперечним, і тоді вони виконають будь-який твій наказ без заперечення, точно і вчасно
Взвод, яким командував Зарицький, часто посідав перші місця з успішності у дивізіоні. Але Зарицький прагнув у війська, просив Храмцова допомогти йому у цьому.
Начальник училища Микола Васильович Литвинов дав “добро” на переведення Зарицького у війська.
Володимир Зарицький став генералом. Десять років він очолював артучилище, потім був начальником ракетних військ та артилерії округу, захистив кандидатську дисертацію.
С.І. Храмцов знав, яких висот досяг його вихованець. А нещодавно, перебуваючи у Москві, зателефонував генерал-полковнику Зарицькому.
– Сергію Івановичу, чекайте машину! – одразу ж почув у відповідь.
А через годину вони вже сиділи у затишному кабінеті. Після жвавої розмови Зарицький подарував гостю книгу “Санкт-Петербург. Хроніка трьох століть” з написом: “Вчителю, полковнику Храмцову Сергію Івановичу від учня генерал-полковника Зарицького В.М., начальника ракетних військ та артилерії Російської Федерації” і годинник.
– Такими годинниками ми нагороджуємо наших ветеранів-артилеристів, – сказав, посміхаючись, Зарицький, – Запам’яталася мені ваша наука, але головний предмет, яким я опанував, це завжди бути людяним.
– Мені, як наставнику, приємно було усвідомлювати, що мої зусилля не пропали дарма, і я виховав не лише професійного військововика, але й чуйну уважну людину, – сказав Сергій Іванович Храмцов.
І мені згадалося, як додому прийшла жінка з сумкою і сказала: “Я прийшла вручити вам медаль “Захисник Вітчизни”. Розпишіться... До побачення.” Таким і запам’яталося мені це вручення від імені колишнього Президента України.
