“За службу Родине в Вооруженных Силах СССР» ІІІ ступеню – таку назву має орден, яким відзначила Батьківщина В’ячеслава Борисовича Жемчужина.
Афганські події мають свою сторінку у житті В’ячеслава. По закінченні інституту зв’язку ім. Попова, молодим лейтенантом він потрапив разом з окремим вертолітним полком на воєнні дії у Афганістан, де служив начальником групи обслуговування радіо-електрообладнання вертольотів МИ-8МТ.
За належне виконання обов’язків ще задовго до виведення військ з Афганістану командування представило лейтенанта В.Б. Жемчужина до нагородження згаданим орденом і присвоєння військового старшого лейтенанта. Проте його полк потрапив під незаплановий вивід і дислокувався у Білорусі. А нагорода, як і звання, десь “зачепились” у дорозі.
Час збігав. Цивільна сторона життєвої дороги переманила В’ячеслава на свій бік, де він віднайшов інші критерії свого шляху. Тепер він успішний бізнесмен. Разом з дружиною Ольгою веде бізнесову сімейну справу. Але тут і у ньому легко можна впізнати військового, бо в його роботі переважають чіткість, оперативність, вміння тримати слово.
А ще В’ячеслава Борисовича вирізняє благодійницька риса. Він радо подає руку допомоги нужденним: чи то діти з притулку “Буслик”, чи старі з геронтологічного відділення. Опікується він і громадськими заходами, виділяючи на їх проведення кошти. Одне слово, В’ячеслав і зараз залишається “солдатом” своєї Вітчизни – завжди в строю, завжди у вирі подій і завжди готовий на жертовність заради блага іншого.
Він не вимагає визнання чи нагород. Вони до нього приходять самі собою, заслужено. Років із п’ять тому орден шукав свого орденоносця, але до В’ячеслава так і не дійшов, десь загубився у бюрократичних коридорах. Аж цими днями раптом знову згадали про нього, уточнювалися місце помешкання, дата народження і місце служби. І дуже хочеться, щоб нагороду було вручено воїну-афганцю.
