Село і безробіття – поняття, які за своєю природою неможливо поєднати. Селянин ніколи не сидів згорнувши руки. Його завжди годувала земля-матінка. І ось тепер, коли сільський трудівник отримав солідний наділ землі у приватну власність, він раптом став... безробітним.
Як це вийшло? А все дуже просто. У процесі реформування аграрного сектору багато колективних господарств розпалося, а нових на їхньому місці не утворилося. В результаті значна частина робочих рук залишилася незадіяною у громадському виробництві. Ось тут і відбулось протиприродне злиття двох понять у одне ціле – сільське безробіття. Сотні селян нашого району мають нині статус безробітного.
Чесно кажучи, довгий час я сприймала офіційну точку зору, як єдино правильну. “А й справді, як можна вижити на одну орендну плату за пай, якщо вона у більшості випадків просто мізерна, - думала я. – Підтримка держави у даному випадку дуже доречна.”
Як не дивно, але першою - “відкрила мені очі” на сільське безробіття 79-річна жителька хутора Чайківське, що в Новокарбівській сільраді, Поліна Федорівна Олексієнко:
- Ви мені поясніть, будь ласка, що це може бути за безробіття на землі? Подивіться, молоді, здорові, а безсоромно в район їздять “відмічатися” на власній машині. У центрі зайнятості гроші отримують – компенсацію по безробіттю. Сміх та й годі! Згодна, той, хто залишився без паю, справді потребує допомоги. Але ж обділених – одиниці. Та й для них існує вихід – он скільки хат залишилося без господарів, а городи тим часом стоять необробленими. Було б бажання, а прогодувати сім’ю в селі не проблема.
До слів цієї шанованої в селі людини не прислухатись я не змогла. Увесь вік Поліна Федорівна трудилася у колгоспі. А вже будучи на заслуженому відпочинку, стала фермером. Свій земельний пай – мало не 7 гектарів – забрала одразу, як тільки розпався місцевий колгосп-гігант “Батьківщина”. Проста сільська трудівниця була депутатом районної ради чотирьох скликань підряд. Захищати інтереси односільчан стало її життєвим кредом. Не збайдужіла вона до людських болей і донині. Однак у питанні сільського безробіття ветеран зайняла зовсім незвичну для себе позицію – не захисника, а швидше обвинувачувача.
Ще раз тема сільського безробіття випливала сама по собі у розмові з сільським фермером із Гвоздавки, членом асоціації фермерських господарств “Сатурн” Василем Бур’яном.
- На біржу праці я сердитий давно. Ось, приміром, у нас у гарячу жнивну пору катастрофічно не вистачає робочих рук, - із запалом переконував він мене, - уклінно запрошував одного механізатора, який зареєстрований на біржі праці, сісти на комбайн. Він відмовився. Мовляю, я краще буду перекривати дахи односельцям і отримувати допомогу з центру зайнятості. Скажу чесно: зарплата у нас непогана, але потягатися із заробітками шабашника їй не під силу. Чому б Центру зайнятості не запитати про реальні доходи свого потенційного клієнта хоча б у сільраді? Якби зробили все по-справедливості, більша половина сільських безробітних втратила б свій статус.
Після такого гарячого монологу не залишалося нічого іншого, як спробувати дослідити цю проблему, поцікавившись думками ширшого кола аграрників.
Слово голові фермерського господарства “Гранат” Анатолію Артеменку:
- Я вважаю, що сільського безробіття взагалі не існує. Моє господарство постійно відчуває дефіцит кваліфікованих механізаторів. Частіше до мене приходять представники цієї професії не з метою влаштуватись на роботу, а з бажанням “відмітитися” і отримати довідку для центру зайнятості, що таких спеціалістів фермерське господарство не потребує. Скажу і інше: для тверезих, совісних і роботящих людей безробіття не існує. Вони обов’язково працюватимуть чи то в громадському, чи в особистому господарстві. На жаль, чинні норми законодавствасприяють тим, хто й пай взяв, і безробітним став, і субсидіями користується. За такої практики не витримають навантаження ні Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, ні державний та місцеві бюджети.
До думки цього керівника долучається й голова фермерського господарства “Основа-2” Андрій Високий:
- Насамперед, безробітними стають ті, хто “липкий” на руку, або любить заглядати в чарку, або ж, вибачайте, ледачий. Сьогодні у нас викристалізувався такий колектив, що немає в ньому ні перших, ні другіх. Думаю, всім 38 трудівникам “Основи-2” безробіття не загрожує. Як кажуть, краще менше, та краще. А було ж таке, що, отримавши кілька тонн натуроплати плюс тонну зерна на пай, горе-комбайнер за могорич, за пляшку горілки, віддавав бункер зерна прямо в полі.
А що думає з приводу незайнятості сам сільський житель? Про це запитала у жителів Янишівки, працівників фермерського господарства “Олена і К”:
- Нашому господарству торік були потрібні охоронці на тракторну бригаду, - розповідає обліковець Ольга Конюховська, - то довгенько довелося шукати по селу. А от охочих сісти за кермо трактора так і досі не знайшли, хоч і заробітна плата у нас непогана. Треба її тільки заробити. Працювати ж більшість молодих, на жаль, розучились. Всі шукають легкого хліба. А в селі такого якраз не буває.
Правду кажучи, не чекала такої одностайності в оцінці піднятої проблеми. Очевидно, протилежну точку зору слід шукати серед самих безробітних. Розповідає колишня безробітна Валентина Ф.:
- Раніше я працювала в колгоспі бухгалтером. А коли колгосп розпався, тоді мої знання виявилися непотрібними. Деякий час стояла на обліку в службі зайнятості. Дуже виручав земельний пай, який наша родина відокремила від гурту і зараз обробляє власними силами. Скромну копійку приносило і присадибне господарство. Можна було б змиритися з таким становищем, але ж нереалізований професійний потенціал, а ще сезонність зайнятості у сільському господарстві підштовхнули до пошуків постійної роботи. Вони завершились успішно, але довелось перекваліфіковуватись їз бухгалтера на соціального працівника. Що ж до безробіття, то скажу, що в найгіршому становищі опинились сільські спеціалісти. Їм треба класти свої дипломи на поличку й забувати про них, або ж кидати насиджені місця в пошуках кращої долі.
Для повноти картини дуже важливо знати думку фахівця, для якого безробіття не віддалене поняття, а щоденна копітка робота. Тож коментує проблему сільського безробіття директор районного центру зайнятості Наталя Минько:
- Проблема сільського безробіття в районі стоїть досить гостро. І пов’язане воно переважно з низькою мотивацією селян до продуктивної праці. Монопольне становище роботодавців на аграрному ринку праці сприяє тому, що вони штучно занижують зарплату, відтягують термыни її виплати. Ось зовсім свіжий випадок. Нинішнього літа наш Центр зайнятості послав молоду жінку на просапування у фермерське господарство в Маловасилівці. Так ось, оплату нам довелось “вибивати” спільними зусиллями. Звичайно, це стосується не всіх сільгоспвиробників, але факт має місце.
Що ж стосується заяв про дефіцит механізаторських кадрів, то хочу запитати у фермерів, чому вони не подають відповідних заявок про наявні вакантні місця у своїх господарствах? Можливо, якби фермери охочіше йшли на співпрацю, тоді однією проблемою стало б менше і в них, і в нас.
Аналізуючи все почуте, дійшла висновку, що тема безробіття набагато глибша і складніша, ніж здавалося на перший погляд. Проте від однозначного сприйняття цього явища як суцільної біди особисто в мене не залишилось і сліду. Адже хіба не абсурдно землевласника називати безробітним?
Візьмемо наших найближчих сусідів, у яких ринок уже встиг зайняти міцні позиції. Скажімо в Польщі законодавчо зафіксовано, що при наявності у селянина двох і більше гектарів землі статус безробітного йому не надається. Щось подібне спостерігається і в інших постсоціалістичних країнах. До того ж, за відсутності роботи в рідному селі тамтешні спеціалісти не відмовляються влаштовуватись у сусідньому. Звичка їздити, а не ходити на роботу у них сприймається як належне.
Дійсно перехід до ринкової економіки відбувається не безболісно.
Важко змінювати усталене десятиліттями життя. Але нічого іншого нам не залишається. Натомість ринок дав кожному головне право – право вибору своєї долі. І нам вже сьогодні належить навчитися ним користуватися.
