Хто читав книжки французького письменника та льотчика Антуана де Сент-Екзюпері, імовірно, пам’ятає, як непросто було пілотувати літаки в 20-30 роки минулого століття. Орієнтирами для льотчиків тоді нерідко слугували особливості ландшафту – гірське пасмо, закрут річки, поодинокий будинок...

Відтоді авіація ступнула далеко вперед. Зросли швидкість і висота польотів повітряних суден, на зміну примітивним навігаційним приладам прийшли електроніка та супутниковий зв’язок. І все-таки цікаво, хто, крім пілотів, штурманів, бортінженерів, які люди займаються сьогодні безпекою повітряного руху, а, отже, й безпекою життя тих, хто подорожує літаками?

Цю найважливішу функцію в нашій країні виконує Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, скорочено “Украерорух”. Наш кореспондент зустрівся з директором Одеського регіонального відділення цього підприємства Володимиром ГОРГОЛЕМ і попросив його відповісти на низку запитань.

- Володимире Олексійовичу, зі здобуттям Україною незалежності, багато що в державі довелося відбудовувати наново. Не виняток і ваша служба. Розкажіть, будьте ласкаві, як усе починалося?

- Як відомо, з розвалом Радянського Союзу розпалися й багато які відомства, зокрема й “Аерофлот”, у системі якого я працював з 1976 року. Ми вже жили в новій незалежній державі, але літаки в нашому повітряному просторі ще літали за правилами СРСР. Мало того, кошти за його використання, а також за надані послуги щодо проведення повітряних суден, ішли до Москви.

Тоді, якщо пам’ятаєте, йшла велика “прихватизація” повітряних суден і наземних об’єктів. Крім того, економічні інтереси найчастіше ставилися вище питань безпеки польотів. І мало хто думав про те, що повітряний простір країни – це національне надбання, яким дорожить будь-яка цивілізована держава.

- І до чого це призвело?

- Не вдаватимуся в подробиці. Скажу тільки, що багато закордонних авіакомпаній відмовлялися літати над територією України, падав міжнародний престиж молодої незалежної держави. Знизився рівень безпеки польотів. Природно, що таке становище не влаштовувало українських авіадиспетчерів, які присвятили цій справі усе своє життя. Справа дійшла до страйку, на якій професіонали вимагали створення національної служби керування повітряним рухом.

- У дев’яності роки важко було кого-небудь здивувати страйками. Головне – результат.

- Підсумком наших загальних зусиль стало створення Державного комітету з використання повітряного простору України і нашого підприємства “Украерорух”. У зв’язку з цим хотів би сказати, що його становлення проходило в складних умовах. По-перше, необхідно було перебороти опір чиновників, що гальмували процес створення державного підприємства.

По-друге, потрібна була широкомасштабна робота щодо відновлення устаткування та радіотехніки. Для того, щоб була зрозуміла гострота цієї проблеми, скажу, що нам, наприклад, у спадщину дістався радіолокатор, ресурс роботи якого подовжувався двічі. Та й інші технічні засоби були зношені на п’ятдесят, а то й на сто відсотків.

По-третє, потрібно було розробити власну нормативну базу, інструкції, впорядкувати організацію повітряного простору та польотів літаків через територію України.

Іншими словами, нам довелося починати практично з нуля.

- Відтоді вже минуло досить часу. Що вдалося зробити для того, щоб підвищити безпеку польотів літаків у нашому повітряному просторі?

- Практично завершити все те, про що я говорив вище. Усі п’ять наших регіональних центрів – Львівський, Київський, Харківський, Сімферопольський і Одеський оснащені новітніми автоматизованими системами керування повітряним рухом. Більше того, ми цілком інтегровані в європейську систему планування польотів “Євроконтроль”.

- Що це значить, і які вигоди здобула Україна від такої інтеграції?

- Насамперед вступ до Європейської організації керування польотами означає, що ми обслуговуємо рух повітряних суден на рівні сучасних вимог і стандартів. Тобто, завдяки підприємству “Украерорух” польоти в повітряному просторі України стали надійними та безпечними. Досить сказати, що за дванадцять років роботи з нашої вини не відбулося жодної аварії, жодного конфліктного випадку. Природно, це викликає довіру до української авіадиспетчерської служби з боку європейських авіакомпаній. Зросла кількість транзитних рейсів до країн Близького Сходу та Південно-Східної Азії, на Балкани й до Туреччини. Щороку рух стає дедалі інтенсивнішим. Природно, що зростають і обсяги коштів від результатів нашої діяльності, що надходять до бюджету держави.

- У березні цього року Одеському регіональному відділенню “Украероруху” виповнилося дванадцять років. Що собою являє ваше підприємство, яке місце воно посідає в загальній системі керування повітряним рухом?

- Як я вже казав, основним нашим завданням є гарантування безпечного повітряного руху у своєму секторі. А він обмежений трьомастами кілометрами. До нього, крім Одеського, належать Ізмаїльський, Миколаївський і Херсонський аеродроми, де ми забезпечуємо сідання та злітання літаків, а також виведення їх на крейсерські маршрути з подальшим переданням диспетчерам сусідніх регіонів або країн. Зокрема Румунії та Молдови.

- Чи досить у вас радіотехнічних засобів для виконання поставлених перед вами завдань?

- П’ять років тому ми встановили автоматизовану систему керування повітряним рухом вітчизняного виробництва. Вона, без перебільшення, являє собою останнє слово в радіотехніці та дозволяє на найвищому рівні забезпечувати польоти повітряних суден. Крім того, у нашому розпорядженні всі види наземного та супутникового зв’язку, що дає можливість взаємодіяти не тільки з нашими регіональними відділеннями, але, в разі потреби, і з закордонними колегами з “Євроконтролю”.

- Хто забезпечує роботу цієї високоефективної, але й досить складної техніки?

- На нашому підприємстві працюють близько чотирьохсот висококласних фахівців, які здобули відповідну освіту, пройшли спеціальну підготовку та стажування, досконало знають англійську мову. До речі, підвищенню кваліфікації ми приділяємо особливу увагу. Постійно навчаємося та перенавчаємося. Як на базі нашого підприємства, так і за кордоном, переймаючи досвід у своїх іноземних колег. І це, на мій погляд, цілком закономірно, оскільки український повітряний простір є невід’ємною частиною загальноєвропейського. Тому в нас і в них основним критерієм оцінки роботи авіадиспетчерів є безпека польотів.