Жінка несміливо підійшла до дверей, звідки пахло свіжоспеченим хлібом. Та вона того запаху майже не помічала. Її душили сльози. Здається щойно усміхнулось їй щастя – доля подарувала доньку, а горе зайшло з іншого боку. Дівчинка важко захворіла. Матері боліли страждання доньки і нестача коштів, аби повезти хвору на обстеження.
Директор приватного підприємства виробничо-комерційної фірми “Одеса-хліб М” Насімі Іммамвердієв, побачивши заплакану жінку і дізнавшись про її лихо, навіть імені не запитав, просто дав гроші. Та поміркувавши, зрозумів, що тієї суми на обстеження та лікування буде замало. Тоді Насімі Алігбар Огли зустрівся з бригадою шляхобудівників з Туреччини, які працювали на спорудженні автобану. Розповів про горе, яке спіткало сім’ю української жінки. Вони без зайвих слів зібрали гроші із власних заробітків і передали їх для лікування незнайомої дівчинки.
Це лише один факт із того, що робить Іммамвердієв щоденно. Хто ж він?
В Любашівці знають Насімі та його брата Наміка як підприємців, що займаються виробництвом хліба. І це справді так. Їхнє приватне підприємство випікає 16 видів хліба. Недавно почали постачати в торговельну мережу ще й нарізний. Колектив цеху невеликий – всього 8 осіб, та всі добре знають свою справу. В перспективі Насімі планує розширити виробництво до 30 робочих місць. Сьогодні душею цього колективу є пекар Заур Рагімо (на знімку).
А ще в Любашівському районі знають, що Насімі Алігбар Огли щедрий спонсор. Ветерани війни, малозабезпечені пенсіонери, чорнобильці – всього 250 осіб безкоштовно забезпечуються хлібом. А ще Іммамвердієви взяли шефство над мешканцями Зеленогірського будинку “Милосердя”. Крім того, що вони безоплатно постачають туди хліб, ще і роблять подарунки до свят. А минулого літа спонсорували поїздку 180 дітей із малозабезпечених сімей у табір відпочинку, допомогли зробити ремонт в одній із загальноосвітніх шкіл Любашівки.
Допомагають вони також багатьом людям, які звертаються у скрутних ситуаціях.
При нагоді запитала Насімі Іммамвердієва, що спонукає його чинити добрі справи.
- У родині моїх батьків було семеро дітей. І жити на “голу” зарплатню було дуже сутужно. Тож, коли ще був студентом Бакинського державного університету, вирішив, якщо Бог допоможе мені заробити колись багато грошей, я обов’язково буду допомагати тим, хто цього потребуватиме. В будь-якій старенькій жінці, що прийшла до мене по допомогу, я бачу свою матір. І взагалі мені соромно не підсобити людині, якщо я можу.
Давно минули студентські роки. Опісля Насімі ще закінчив аспірантуру в Одесі, докторантуру – в Стамбулі. Нині він кандидат філософських наук. І хоча життя склалось так, що сьогодні доводиться займатись хлібопекарним виробництвом, Насімі Алігбар Огли залишився вірним своїй власній філософії, яка полягає в таких його словах: “Скільки я буду жити, допомагатиму людям”.
А ще Насімі сказав:
- Для мене національність ролі не має значення. Мені байдуже, чи ти азербайджанець, чи українець, чи турок. Головне, щоб був хорошою і порядною людиною.
