Полювання на “зайців”

Співробітник нашої газети поспішав вранці на роботу. У трамваї до нього підійшли двоє молодиків і, назвавши себе контролерами ОТТУ, зажадали документ на право безплатного проїзду. Пасажир запропонував своє пенсійне посвідчення. “Воно фальшиве!” – відразу заявив один з них, добре навіть його не розглянувши, і одразу передав другому, котрий на знак згоди похитав головою і одразу сховав документ до своєї кишені. Все йшло за добре відпрацьованим сценарієм.

На всі спроби з'ясувати, у чому справа, контролери повторювали одне: у вас недійсний документ, ви його десь украли або купили за гроші. Їх не бентежило ні те, що у господаря посвідчення поважний вік, ні те, що він інвалід другої групи.

На наступній зупинці представники ОТТУ вискочили з трамвая, і журналістові довелося зійти разом з ними. Тут погрози посилилися. Імітувалися дзвінки в міліцію, виклик якоїсь спецмашини. Погрожували складанням акт і силоміць відправити старого у “потрібне місце”.

Наш співробітник волів їхати “за правдою” трамваєм до Шевченківського відділення міліції, що на першій станції Великого Фонтану. Тут відбулася зустріч з оперуповноваженим О.Д. Лисим, котрий, судячи з бесіди, добре знав “конвоїрів”. Молода людина без службової форми і знаків розрізнення, теж не став себе довго утруднювати у визначенні справжності документа і одразу сказав: “Фальшивка! Послати на експертизу!”

Літньому журналістові при цьому стало погано. Він мимоволі поклав руку на стіл охоронця порядку.

- Це мій стіл! – закричав оперуповноважений. Ці слова він викрикнув вдруге, коли на його столі мимоволі опинилися окуляри відвідувача. Стало зрозуміло, що йому, насамперед, дороге в роботі. Звичайно, не доля людини, яка прийшла по захист.

Розмова відбувалася як зі злочинцем, якого привели на допит. А про повернення документів не було і мови. Зокрема і журналістського посвідчення, яке контролери (як потім з’ясувалося, це були О.В. Яворський і О.М. Литвин) теж відняли у пасажира на трамвайній зупинці.

Довелося вимагати зустрічі з начальником міліції, але його не виявилося на місці: все це сталося ще до 9 години ранку. Потім підійшов інший співробітник міліції. Забрав пенсійне посвідчення і пішов до якогось експерта. Через хвилину він повернувся і віддав документ, сказавши, що все у ньому гаразд і, на подив, вибачився за вимушену затримку.

Те, що з документом все гаразд заздалегідь добре знали і ті два контролери, яких як вітром здуло після того, як їм не вдалося одержати бажаний відкуп.

Довелося журналістові самому потім шукати їх, і незабаром вони разом зі своїм керівником з ОТТУ приїхали до редакції, починаючи з порога канючити свої вибачення за вчинене.

Ми б не стали писати ці рядки, якби те, що сталося, було лише окремим випадком. Суть в іншому. Як свідчать листи читачів, те, що сталося - лише один з багатьох епізодів, коли пенсіонерів без всілякого приводу починають шельмувати у громадському транспорті, залякувати, соромити, погрожувати їм.

Щодо “безкоштовних” пасажирів-пенсіонерів, то нагадаємо, що за них з обласних і Одеського міського бюджетів щороку перераховуються сотні тисяч гривень. До речі, на підставі довільних розрахунків того ж управління електротранспорту.

Добре, що співробітник газети не розгубився і відчайдушно захищався, хоча і йому наодинці з двома фізично міцними молодиками на зупинці трамваю під цікавими поглядами юрби, яка зібралася, було не дуже затишно. І подумалося: а як було б у такій ситуації іншій старій людині, якби не виявилося при ній посвідчення, у жорстких “обіймах” контролерів.

До речі, про самий контроль. Наші співробітники за родом діяльності часто їздять у громадському транспорті. Але щось контролери їм зустрічалися дуже рідко. А якщо ті і потрапляли до тролейбуса або трамваю, то про щось шепотілися з кондуктором і виходили на наступній зупинці. Так було й в описаному випадку. Названі мисливці за “зайцями” нікого з пасажирів не перевіряли, а одразу після деяких роздумів рушили до журналіста.

І ще про контроль на транспорті. Дозволимо собі на підставі особистих спостережень і листів до газети сказати, що ведеться він надзвичайно погано. Щодня в поїздках доводиться спостерігати, як багато пасажирів не одержують проїзні квитки, а інші, на сором, догідливо їх повертають перед виходом з вагона.

Те, що такі факти, як кажуть, мають місце, добре знає і керівництво ОТТУ. Ось де б і свою владу, і свій штат запопадливих контролерів використовувати!

А воювати з окремими старими, у яких роки “написані” не лише у пенсійному посвідченні, але і на обличчі, справа нехитра й аморальна. Соромно за вас, добродії з управління електротранспорту! І прикро, що численний колектив справжніх трудівників ганьблять такі любителі кривдити літніх людей.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті