Пожежна екологія

Якщо німецький учений Йоханн Гольдаммер не на якій-небудь пожежі, то напевно у Фрайбурзі, на вишці старого аеропорту. Тут, у Шварцвальді, він збирає дані з усього світу, щоб створити глобальний спостережний центр за пожежами. Мета проекту, здійснюваного за підтримки МЗС Німеччини, - вивчити наслідки пожеж, тому що не кожна пожежа в принципі шкідлива, вважає Гольдаммер. Хоча щороку на Землі від пожеж гине понад п'ятдесят мільйонів гектарів лісу, «вогонь – важлива складова частина багатьох екосистем». Тим часом вченому абсолютно зрозуміло: небезпека пожеж зросла, коли людина почала підкоряти «безкрайні» лісові простори, наприклад такі, як сибірська тайга або тропічні ліси.

Що нам дадуть нові матеріали

Відомо, що пластмасові скельця для окулярів хоча і легкі, як пушинка, і не так швидко б'ються, як звичайні скельця, зате уразливі для подряпин. Інститут нових матеріалів у німецькому місті Саарбрюккені разом з фірмою-виготовлювачем окулярів розв’язав цю проблему. Пластмаса покривається дуже тонким шаром рідини, яка містить наночастинки золота, срібла, палладію та міді. Вони такі дрібні, що на одному квадратному сантиметрі вміщується від двадцяти до тридцяти мільярдів частинок. Емульсія впікається у поверхню пластмаси при відносно низьких температурах і утворює міцний шар, стійкий до подряпин. За допомогою таких покрить саарбрюккенці збираються боротися і з граффіті. Поверхня стін будинків і вагонів метро вкриватиметься прозорим шаром, який містить наноструктури, які під мікроскопом виглядають, як щетинки зубної щітки, Частинки фарби або пилу просто не можуть на ньому втриматися. Досить трішки води, і бруд стікає – приголомшливий ефект!

Пастка для ракових клітин

У дослідженнях Андреса Йордана, які він провадить у Берлінській університетській клініці імені Вирхова, взаємно перетнулися біо- і нанотехнології. У боротьбі проти мозкових пухлин учений використовує магнітні частинки окису заліза, які виготовляє Інститут нових матеріалів у Саарбрюккені. Частинки запаковані в оболонку, яка є принадою для ракових клітин і нешкідливу для здорових тканин. Клітини пухлини засвоюють замасковані частинки і навіть передають їх своїм дочірнім клітинам. При впливі перемінного електромагнітного поля намагнічені частинки починають вібрувати і розігрівають пухлину до сорока шести градусів. В результаті клітини пухлини відмирають і відриваються. Група Йордана вже провела вдалі експерименти на тваринах; щоправда, до застосування гіпертермічного методу для лікування людей мине ще кілька років.

Питна вода з повітря

Норберт Ребігер з університету Бремена знайшов у пустелі невичерпний водний резервуар. Він розробив метод перетворення вологи повітря у питну воду. Для цього йому знадобилися адсорбенти – полімероподібні матеріали з великою площею поверхні. Вночі вони витягують вологу з повітря, а вдень, розігріваючись, вивільняють воду. Ребігер підібрав відповідні адсорбенти як для жарких країн, так і для більш прохолодних регіонів. Установка величиною один кубічний метр виробляє 1000 літрів води на добу. У Йорданії уже стала до ладу перша пробна установка.

Загадка Джайпура

У самому центрі індійського міста Джайпура є місце, над призначенням якого часто ламають голови туристи. Височезні кам'яні сходи, дивні вигнуті структури – теж з каменю, величезні металеві диски з письменами, чашоподібні басейни... Це астрономічна обсерваторія «Джантар Мантар» - її назву можна приблизно перекласти із санскриту як «інструменти для вимірювання гармонії небес». Спорудження обсерваторії закінчилося у 1734 році, але свого астрономічного значення вона не втратила і досі, а архітектурні форми будівель можуть привести у захоплення сучасних зодчих

найавангарднішого напряму.

Щороку літньої ночі джайпурські астрономи піднімаються сходами, щоб, вивчивши розташування зірок і планет, пророчити прихід мусонів, а також визначити масштаб майбутнього розгулу стихії. За колишніх часів цій церемонії надавали дуже великого значення, але зараз вона збереглася швидше як святковий ритуал.

Легенді сотні років

Є в Тунісі маленьке село, яке поділяє майже навпіл маленька річечка. Цікаво, але щоб не напружувати фантазію, і село і річку назвали колись однаково – «Річечка» (у перекладі на українську, зрозуміло). Звичайно, ця обставина географічним об'єктам такого масштабу слави не зробить. І, все ж, ця спокійна і мирна річка у місцевих людей вважається об'єктом унікальним, майже чудотворним.

Справа у тому, що мешканцям обох берегів спілкуватися все ж потрібно, але... Можливо, це міф, а можливо сотні років тому справді сталося щось непоясненне: збудували через річку міст, і це ледве не згубило і саму річку і жителів сільця. Вода різко змінила колір, а серед людей почалася якась епідемія. Міст незабаром зруйнувався сам по собі, і всі нещастя припинилися.

Більше долю спокушати не стали і тоді, у незапам'ятні часи, придумали спосіб переправи, який ви бачите на знімку.

Ось, що цікаво – річка мілка, вбрід її перейти нічого не варто. На віслюкові та верблюді переправитися можна, тварини самі йдуть у цю воду із задоволенням. А люди давно пристосувалися до такого атракціону, тим більше, що він вважається корисним, цілющим навіть, і лікує багато хвороб.

Звичайно, сучасні епідеміологи пояснили б раціонально події тих далеких днів. Але для місцевих жителів чудотворність їхньої річки – це не просто міф, а спосіб існування. Туристи ж хмарою сунуть.

Чемпіони з жартів

Тім Бенкер з Чикаго жартував безперервно протягом 48 годин 30 хвилин, промовляючи свої жарти у вітрині крамниці «Маршал Філд». Рекорд серед «дуетів» був поставлений Уейном Метном і Майком Гамілтоном у мотелі поруч з аеропортом Торонто (Канада). Вони безперервно жартували протягом 52 годин. І якщо хто подумає, що це була просто балаканина, той помилиться – багато жартів виявилися настільки вдалими, що їх потім використовували багато естрадних виконавців.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті