До 1700-річчя з дня преставлення святого великомученика та цілителя Пантелеймона
У 1876 році з благословення архімандрита Пантелеймонового монастиря на Афоні Макарія (Сушкіна) зі Святої гори до Одеси вирушають декілька ченців для заснування Пантелеймонівського подвір’я.
Значення його переоцінити неможливо, оскільки без подібного подвір’я прочани, здебільшого із незалежних людей, були у скрутному становищі і навіть мали неприємності при оформленні закордонних паспортів. Крім того, вони витрачалися на проживання в готелях і квартирах, при частому обмані їх пройдисвітами, із огляду на портовий характер міста, обман у якому був одним із способів наживи для злодіїв та шахраїв. А завдяки подвір’ю тисячі прочан, які з'їхалися перед Великоднем для паломництва до Святої Землі, зустрічали найпривітніший прийом святогорців, які допомагали їм у всіх їхніх потребах.
Але засноване у 1876 році в Одесі подвір’я не одразу набуло свого величного вигляду. Спочатку воно містилося у вкрай тісному незатишному будинку і не мало церкви, що, зрозуміло, було надзвичайно незручно для прочан, не знайомих із містом і місцем розташування його церков. Через це Пантелеймонівське братство вже у перше десятиріччя свого існування спроектувало влаштувати великий хрестоподібний будинок у строго візантійському стилі із усіма пристосуваннями й зручностями, а також домову церкву, за прикладом Афонського Андріївського подвір’я.
Початкові ескізи храму належать синодальному архітектору Никонову, самі ж плани було розроблено й виконано у натурі архітектором Л.Ф. Прокоповичем.
Через кілька років, 28 грудня 1895 року, при великому скупченні віруючого люду Преосвященнійшим Тихоном у співслужінні настоятеля Подвір’я ієромонаха Пиора та єпархіального духівництва було урочисто освячено величний п’ятикупольний триповерховий храм. Храм було зведено із каміння, видобутого на Святій Афонській горі та привезеного морським шляхом до Одеси. Так Цариця Небесна благословила частку улюбленого уділу нашому місту.
Вся споруда розділялася на три частини. У плановій частині, із фронтону, який виходить навпроти будинків судових установ, розташовувалися головний вхід, іконна й книжкова крамниці та кілька келій. І зараз, підіймаючись широкими мармуровими сходами, ми бачимо на другому поверсі облаштовані тоді кімнати для приїжджих, відвідувачів та священнослужителів, а на третьому поверсі – трипрестольний храм.
Власне, храм розраховано на двісті чоловік молільників. Центральний (головний) престол було освячено в ім'я св. Великомученика Пантелеймона, правий боковий вівтар у ім'я Покрову Пресвятої Богородиці та лівий на честь Святителя Миколая. Створена тоді благоліпність внутрішності храму не піддавалася газетному опису. Живопис на іконостасі був т.зв. “фряжської” - мальовничої італійської роботи, а в кіотах на стовпах і колонах – живопис був афонський. Багатий іконостас храму було виготовлено в Москві, у відомій майстерні Ахапкіна, ікони писав московський професор живопису Шокарєв. Плафон же стелі, куполи й панелі розписали у змішаному візантійському стилі, стінний живопис було зроблено одеськими майстрами. Другу частину споруди складали двірські флігелі, два чотириповерхові корпуси келій, побудованих “на підвалах”. Тут було розташоване загальне столове приміщення для братії. Одночасно тут могли знайти притулок 200 чоловік, а протягом року без ускладнень могли зручно розміститися всі прочани, які проходили через Одесу - понад 3000 чоловік на рік.
Приїхавши або припливши до Одеси й оселившись у Свято-Пантелеймонівському подвір’ї, прочани зустрічали привітний прийом, одержували зручне приміщення, двічі на день, вранці й ввечері, гарячу їжу та воду. Ті, хто готувався до паломництва, здобувши закордонний паспорт, одержати який допомагали ті ж ченці подвір’я, чекали на пароплав у Константинополі, що відчалював від одеської пристані о 4 годині пополудні по вівторках, четвергах і суботах.
Після Жовтневого перевороту 1917 року для Пантелеймонівського подвір’я, як і для усієї церкви, настала епоха випробувань. У 1922 році храм та подвір’я були закриті богоборчою владою. Храм знову відкрився вже у роки лихоліття під час Великої Вітчизняної війни, з благословення святійшого Патріарха Московського і Всієї Русі Олексія I.
Було також відкрито Богословсько-пастирські курси, перетворені незабаром у Одеську духовну семінарію. В 1946 - 47 роках тут викладав ігумен Пимен (Ізвєков), який став у 1970 році Святійшим Патріархом Московським і Всієї Русі. На викладацькому поприщі трудилися майбутні (нині вже покійні) митрополити Сергій (Петров), Леонтій (Гудімов) та інші. Одеську семінарію на той час закінчили найвизначніші архіпастирі сучасності – Блаженнійший Митрополит Володимир, Предстоятель Української Православної Церкви, та Високопреосвященнійший Агафангел, митрополит Одеський та Ізмаїльський, при якому, по суті, й почалося відродження Свято-Пантелеймонівського монастиря.
Період богословсько-пастирського життя Свято-Пантелеймонівської обителі, що почався у 1946 році, виявився нетривалим. Під час хрущовських гонінь храм було знову закрито, а духовну семінарію та братію обителі з благословення митрополита Бориса (Вік) було переведено до Свято-Успенського чоловічого монастиря міста Одеси, який гостинно розчинив для них свої двері.
Богослужіння у Свято-Пантелеймонівському храмі відновилися у 1990 році, той рік вінчав “перебудову”, а в 1995-му з благословення митрополита Агафангела тут було засновано чоловічий монастир. 15 серпня того ж року після піввікової перерви було здійснено чернечий постриг. Почалися копіткі труди щодо відновлення чернечого діяння. 8 грудня 1996 року митрополит Одеський та Ізмаїльський освятив головний престол монастиря на честь Святого Великомученика та Цілителя Пантелеймона й передав обителі безцінний дар – частину святих мощів небесного заступника, привезених раніше зі Святої Гори Афон.
Щоб побути у внутрішній молитовній тиші, яка наповнює святу обитель, послухати пастирів храму та церковний спів, очистити свою душу на сповіді й зміцнитися на життєвому шляху, приходить боголюбива паства до святинь монастиря. В гармонії ликів святих, які дивляться із ікон, свіч, що коливаються від ледве помітного вітерця, гри сонячного променя у вікнах монастиря, піснеспіву, той, хто приходить до обителі, чує молитву, яка доходить до самого його серця, і чисті сльози наповнюють його очі від спілкування з Богом.
Серед багатьох святинь монастиря особливо шанується образ Пресвятої Богородиці “Гідно їсти”, який чудесним чином обновився за важких для монастиря часів і явився віруючим.
11 вересня 2003 року обитель прийняла під свій дах один із чудотворних списків, який датується XIX ст., образу Божої Матері “Ченстоховська”. Неодноразово братія спостерігала, як лик Пречистої та Всемилостивого Спаса покривався дрібними краплями духмяного мирру. У листопаді того ж року вінок із зів'ялих квітів на іконі Богоматері проріс Живими пелюстками.
В наступні роки істотно оновився зовнішній та внутрішній вигляд монастиря. Фасадну частину храму прикрасили мозаїчні ікони та мистецьки виконаний ґанок. Відреставрована дзвіниця та встановлено нові дзвони, зроблено розпис храму Державної ікони Божої Матері. У головному храмі встановлено новий іконостас із іконами у візантійському стилі.
Обитель поповнилася численними іконами із часточками мощів угодників Божих. У січні 2005 року в Санкт-Петербурзі перебували святі мощі вмч. Пантелеймона, які зберігаються у нашій обителі. У пам'ять про знаменну для єпархії подію митрополит Санкт-Петербурзький та Ладозький Володимир передав у дарунок Свято-Пантелеймонівському чоловічому монастирю список із чудотворного образу Тихвінської Божої Матері, що й до нині зберігається в ньому.
Свято-Пантелеймонівський монастир проводить активну пастирську діяльність: відкрито Недільну школу для дітей та дорослих, православну бібліотеку й церковну лавку. Протягом десяти років проводить значну місію по бурхливих хвилях життєвого моря. Тут несуть послушенство 30 насельників, велика частина з яких – молоді люди. Духівництво обителі регулярно відвідує в'язниці, притулки, навчальні заклади, виконуючи заповіт Христовий про любов до ближнього.
На даний час братія обителі старанно готується до святкування 1700-річчя з дня преставлення святого Великомученика та Цілителя Пантелеймона й у світлі дні пам'яті небесного заступника із радістю прийме боголюбивий народ, який прагне доторкнутися до святинь монастиря та відчути повною мірою велику духовну радість.
