Щойно в одеському видавництві «Астропринт» побачила світ своєрідна антологія гумору «Здоровше з гумором живеться. Лауреати літературної премії імені Степана Олійника» (видання друге, перероблене і доповнене), завдяки якій маємо змогу ознайомитися з біографіями і творчістю усіх лауреатів цієї престижної літературної премії, починаючи від дня її заснування. Роздумами над цією книгою ділиться сьогодні відомий письменник Богдан СУШИНСЬКИЙ.
Український гумор… Зароджуючись із глибин фольклору, із національного побуту, із самої душі українського народу, він завжди являвся світові явищем талановитим, національно вивіреним і безсумнівно самобутнім. А яка плеяда мистецьких імен виплекана і возвеличена ним: Іван Котляревський, Семен Гулак-Артемовський, Степан Руданський, Остап Вишня, Степан Олійник, Микита Годованець.
Так вже повелося, що присудження літературної премії імені С. Олійника ніколи не було справою вузького кола літераторів, актом суто мистецьким. Зародившись 1983 року разом із Всеукраїнськими Олійниківськими читаннями на Одещині, воно ось уже понад двадцять років залишається дійством, яке поєднує в собі високу громадянськість мистецтва – із творчим залученням до нього широкої громадськості. Відтак саме проголошення лауреатів, яке, як правило, відбувається в Одеському українському драматичному театрі ім. В. Василька, перетворюється на свято народного гумору, на хвилі якого поряд із професійними літераторами, відтворюються творчий огляд самодіяльних літераторів – гумористів та кращих читців гуморесок Степана Олійника; здобутки всіх тих людей, які в той чи інший спосіб пропагують творчість видатного гумориста, його побратимів по перу, а, отже, й українську літературу, українське народно-мистецьке слово. Оте рідне слово рідної мови, про яке так правдиво й гостро мовиться в фейлетоні “Заявлєніє дирехтору школи” одного з лауреатів – Анатолія Гарматюка з Вінниччини, герой якого просить звільнити його сина від вивчення української мови, бо…
…Хоть я з села, жена сельська –
нужди у ней не маєм,
Зачем ця мова для синка,
звиніть, не панімаєм.
Для поступлєнья в інститут?
Работи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
не надобная сьодні.
Язик англійський вчить синок –
цей може пригодиться,
не сключено, что прийде срок –
пошлють і за границю.
…Застой прошол. Ми сталі жить
тепер домократічно.
Какий язик дитині вчить,
Батькам рішати лічно,
Бо вибор нам слободний.
К сему –
Іван Безродний.
Характерною рисою, яка поєднує майже всі твори авторів, які увійшли до цієї збірки, є їх актуальність, злободенність явищ і проблем, про які в них мовиться. І в цьому сенсі всі автори дотримуються тезису, обгрунтованого самим С. Олійником в його вірші “Сатирик рівен хліборобу”, яким сатирикам-спадкоємцям заповідано було “усе лихе рубать на ниві, щоб люди всі були щасливі, щоб захистить від зла добро”. Зазнайство, зневага до свого “коріння”, до землі та верстата, до справи батьків; чиновницький волюнтаризм, низький рівень громадянської свідомості та відсутність належної культури; мистецтво, породжене талантом, і псевдомистецтво навколомистецького люду… – ось коло проблематики, що порушується в фейлетонах та оповідках і першого лауреата премії, творчого друга С. Олійника, одеського гумориста Володимира Івановича, і сатириків та гумористів Валентина Лагоди, Івана Сварника, Василя Кравчука, Петра Ребра, Віктора Дзюби, Анатолія Бортняка, Петра Осадчука…
Свого часу не лише французька, але й всеєвропейська критика відзначала, що академічне журі найпопулярнішої у Франції премії братів Гонкурів з року на рік примудряється обійти увагою митців справді талановитих і популярних, відзначаючи тих, хто не мав права виявлятися навіть у колі претендентів. Так от, лауреатський збірник “Здоровше з гумором живеться”, упорядниками якого стали донька класика Олеся Олійник та поет Володимир Гаранін, переконливо доводить, що серед відзначених премією – імена справді відомих і народом нашим шанованих гумористів, а отже, відкритість, публічність обговорення кандидатур стає гарантією того, що серед лауреатів нема людей випадкових. Тим паче, що в цьому елітарному колі не лише гумористи в їх “чистому вигляді”, але й ті, хто чимало зусиль доклав, аби пропагувати творчість С. Олійника, український гумор, національний фольклор. І як у цьому контексті не згадати одного з засновників Олійниківських читань на Одещині та засновників премії, знаного літературознавця, автора літературознавчих розвідок “Українська сатира 20-х років”, “Остап Вишня”, “Степан Олійник”, “Смішного слова Чародій” професора Івана Дузя, що представлений у збірнику статтями про репресованих комуністичним режимом письменників “Повернені імена” та “Серце, розірване наклепом”; чи російського поета-перекладача Валентина Корчагіна, в творчому доробку якого – переклади шести поетичних збірок С. Олійника? Або народного артиста України Андрія Сову, що був одним із найталановитіших естрадних популяризаторів поета.
Проведення Днів українського гумору та Олійниківських читань на Одещині, видання книжок самого Олійника і про нього, як і видання даного збірника, було б неможливим без підтримки, без спонсорської допомоги багатьох відомих – від керівництва, мистецтва та бізнесу – людей нашого краю. І дуже добре, що в збірнику виокремлено розділ, в якому подаються відомості про всіх тих, кого було нагороджено медаллю Громадського благодійного фонду Степана Олійника “За благодійну діяльність”. Тож єдине побажання творцям цієї книги – щоб перевидання її стало доброю культурно-видавничою традицією нашого письменства. Адже, поповнюючись новими іменами лауреатів та благодійників, ця збірка поступово перетвориться на справжній літопис, на довідник та хроніку сучасного українського гумору, і вже цим прислужиться дослідникам майбутніх поколінь.
