– Мабуть, у мене дві лівих руки, – подумала Євгенія Матвіївна, коли побачила чарівні вишивки трускавецьких жінок. – Я нічого не залишу своїм синам.
З тих пір минуло 17 літ. Євгенія Матвіївна Бондар – майстриня, вишивки якої знані на всю Україну, відомі також у Росії, США, Франції, країнах Балтії. Вишиті нею рушники несуть в собі якусь особливу енергетику, світлу ауру і мають добру карму. Благословила вона на щастя, на долю рушником і депутата Верховної Ради Леоніда Клімова, з яким разом навчались у Одеському інституті народного господарства.
– В українському побуті рушник займає особливе місце, він найпошанованіший, – відкриває сторінку рушникової історії Євгенія Матвіївна. – В ньому вся сутність земного життя людини: ним зустрічають появу на світ, ним проводжають у вічність, ним стелять дорогу молодим, перев’язують старостів, застеляють лави для гостей, накривають ще гарячий хліб, спечений у печі, уквітчують ікони, зустрічають дорогих гостей хлібом-сіллю, беруть у дорогу, щоб вона була щасливою. На рушнику ж відмічають добрі побажання та особливі події. Тож на рушникові все це барвисто відображено – рушник став літописом народного життя, поетичною віхою, бо його художньо-образний лад зберігає в собі прадавні оповіді про красу нашої землі, духовну велич часу.
Євгенія Матвіївна цікаво розповідає про рушникові традиції, чоловічі і жіночі вишиванки, оздоблювальні вироби тощо. А зібрала вона унікальну колекція завдяки завідувачеві відділу тканин Київського музею імені Івана Гончара Юрію Олексійовичу Мельничуку, який приїздив на Одещину і провів курс лекцій.
– Цю сорочку я подарувала своєму чоловікові, коли навчилась вишивати, – каже Євгенія Матвіївна, дістаючи із шафи вишиванку. – А ще вишивала для нього ось таку краватку. На жаль, коли ми одружувались, не ставали на весільний рушник. Він же має оберегове значення. Старшому синові вишила рушник сваха, а молодшому – я вишила сама. Для нас, українців, рушник є предметом життєвих роздумів: творчих здійснень – ним передається закодована інформація майбутнім поколінням, як нам – з давнини. Символи на українських рушниках – не випадковість. В них втілена народна філософія, світосприйняття, розуміння важливих проблем, пов’язаних з усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження і до смерті.
– Спочатку добираю цільну тканину, бавовняні нитки, голки, – каже вишивальниця, – продумую оберегові символи. Коли вже знаю, який узор маю вишити, мию руки, щоб зняти погану інформацію, читаю молитву і починаю вишивати у першій половині четверга, бо четвергом править Юпітер – посланець Бога. Весільний рушник не пореться, бо у прожитий день назад не повертаються.
– Цей рушник, – веде далі господиня, – не вишивають на вечорницях, а в тиші, на самоті. Коли ж хтось зайде до хати, потрібно виріб сховати, щоб не наврочили. Рушник має два кінці: перша половина вважається жіночою і має заряд “мінус”. Щоб знати, де чия половина, можна зробити маленьку позначку. У церкві діти мають стати кожен на свій бік рушника, що гарантує гармонію сімейного життя.
Особливо цінять вишивки Євгенії Матвіївни відомі українські вчені-етнографи, котрі, готуючи до друку тритомне енциклопедичне видання “Українська вишивка”, знайшли у творах Є.М. Бондар мистецьке зерно, яке має історичну цінність нашого краю. Оригінальність штапівки, ретязі, що являють собою лічильну та двосторонню гладь, характерні для нашого Поділля. У вишивці Євгенії Матвіївни часто використовуються такі українські мотиви, як виноград, хміль, барвінок, дубове листя, калина, хвилясті лінії. Майстриня так розшифровує зміст окремих символічних знаків, вишитих на рушниках:
– Наприклад, гачковий (або ламаний) хрест – символ руху сонця. Символом сонця також ж чотирикутники або кружечки з вужиками. Ламана лінія із закрутами (ніби хвиляста) символізує нескінченність, вічність. Рушники мають крайчики (“вужики” або “кривульки”). Це знаки води, а де вода – там життя. Червона калина, що полум’яніє на весільних рушниках, – символ дівочої вроди. Лілія – символ дівочих чарів, чистоти. На іконі Благовіщення Архангел Гавриїл часто зображений саме з квітами лілії в руках, або букет з цих квітів стоїть у вазі біля Діви Марії.
В орнаменті рушника рукодільниці лілію доповнює знак, що нагадує хрест, який благословляє пару на утворення сім’ї. Золотавий колос – символом багатства української землі, листя дуба – сила. Класична весільна вишивка виконана нитками одного кольору.
Крім того, Євгенія Матвіївна єдина майстриня району, котра вишиває дерево життя – притаманне витокам української вишивки. Основний узор є не що інше, як родовід, а внизу його обрамлює нескінчена гілочка, що має оберегове значення. Одним з таких візерунків, покладених в основу родинного дерева, стала краща студентська дипломна робота з етнографії, що теж є деревом життя з його родоводом, з народними українськими витоками. Його розроблено і запропоновано рукодільниці Одеським університетом ім. І.І. Мечникова.
За творчі досягнення у мистецтві вишивки Євгенія Матвіївна нагороджена дипломом переможниці кількох обласних виставок. Є у неї і грамоти та дипломи майстра художньої вишивки. Отримала лист-подяку та диплом Одеського обласного центру української культури за участь в обласному конкурсі на кращий народний рушник та сорочку, присвяченому дню народження Т.Г. Шевченка.
Котовський район
