– Із чого починав? – відповів запитанням на запитання мій співбесідник. – Не повірите. Із того, що одержував під чесне слово гроші. Адже дав згоду очолити господарство, яке було за тих часів бідніше за церковну мишу. На носі – весна, в касі – нуль із величезним борговим мінусом. А треба було хоч якось принаймні відсіятися. Щоб зробити це, самі знаєте, необхідно насіння, добрива, пальне. Слава Богу, люди зрозуміли становище, виручили...
Було це п’ять років тому , коли директором товариства із обмеженою відповідальністю “Войкове”, яке перебувало, висловлюючись медичною термінологією, у напівшовковому стані, став 26-річний Олег Дубровін. До цього він працював, після закінчення Одеського державного аграрного університету, головним інженером в одному із сусідніх сільгосппідприємств. І працював непогано. А тому звернулися до молодого спеціаліста–земляка мешканці села Тростянець із пропозицією повернутися до рідних пенатів і очолити ТОВ, яке наполовину розвалилося. Обіцяли всіляку підтримку та взаєморозуміння. Олег, в принципі, був не проти. Адже знав у селі кожного, знав, хто на що здатний.
– Головне, – згадує Олег Леонідович, – поборов у собі чуття страху. Так-так, страху. Не жарт: люди довіряли мені земельні наділи, а з ними – й долі своїх сімей. Але, за початком діло становиться. Звичайно, не все одразу вдавалося, образно кажучи, і вдарявся боляче, і гулі набивав. Все одно, що малюк, який починає ходити.
Одне засвоїв із перших днів Дубровін твердо: треба бути весь час серед людей. Вони мають відчувати, що керівник – небайдужа людина, вболіває за все, готовий допомогти і суто діловою порадою, і життєвою. Першу зиму, наприклад, допізна пропадав на машинно-тракторному дворі, де разом із механізаторами (переважно молодими людьми, такими як Володимир Шульгін, Олег Мамроцький, Юрій Труханов, Сергій Луцишин, Олег Євсєєв) ремонтував стареньку техніку, готуючи її до майбутнього сезону польових робіт. Тоді спеціалісти й дали йому оцінку : міцний інженер, який знає свою справу, а зношені, але добротно, як кажуть, на совість, відремонтовані трактори, комбайни, причіпний інвентар не підвели у той перший рік директорства Олега Дубровіна, давши можливість господарству і відсіятися, і зібрати вирощене власними силами. Так з’явилися фінанси, а в людей в руках – перші за декілька років “живі” гроші у вигляді заробітної плати. Друге правило Дубровіна – не ділити членів свого ТОВ на хороших і поганих. Від поганих (п’яниць та ледарів) він – натура пряма й категорична – позбавляється. Розриває договірні відносини: вільному воля. Бо, як вважає, часи нині не ті, щоб займатися виховною роботою. Хочеш працювати – роботи вистачає, є стабільна й непогана за нинішніми мірками зарплата. Механізатор, наприклад, разом із зерном одержує до 1000 гривень на місяць.
– То ж трудись, одержуй гроші, годуй сім’ю, будь господарем свого життя, – підкреслює Олег Леонідович. – За моїм поняттям (та так воно, здебільшого у нас і є) хороший господар той, у кого пара свиней на подвір’ї, корова, теля, кури, гуси, індики. Я теж ніби як господар, – продовжує розмірковувати Дубровін. – Та тільки господарство моє (не рахуючи домашнього) трохи більше. Це – 4 тисячі гектарів орної землі, 8 (!) сіл, близько півсотні одиниць техніки, тваринництво, а, найголовніше, – люди. Адже їх, наприклад, із цих восьми сіл треба доставити до місця роботи, а ввечері розвезти по домівках. Під час навчального року те ж саме стосується учнів. Для цього у господарстві є два автобуси. До речі, круговий рейс одного, який охоплює усі населені пункти, складає 75 кілометрів. Знову ж механізатори, головна, так би мовити, ударна сила нашого агроформування. Адже їхня праця протягом 10 місяців на рік починається із першими променями сонця, а закінчується із його заходом. У жнива працюють і вночі до випадання роси. Розкиданість полів велика. Але, незважаючи на це, ми забезпечуємо людей гарячим, висококалорійним харчуванням із обов’язковими м’ясними стравами.
– За харчування вираховуєте із зарплати?
– Ну що ви? Воно безкоштовне. На чому – на чому, а на цьому економити не варто. Адже люди працюють на совість, що називається, викладаються. Я ж це бачу, тому що буваю по декілька разів на день і там, де йде міжрядний обробіток просапних, і в комбайнерів, які закінчують підготовку машин до жнив, і на кожній виробничій дільниці.
Взагалі Олег Леонідович свій особистий робочий рік (не день, не тиждень, а саме рік) планує таким чином, щоб всі організаційні питання, які стосуються виробництва, вирішувати у грудні – березні. Мається на увазі різноманітні поїздки, пов’язані із придбанням насіння, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, гербіцидів, запасних частин, нової техніки. Відпустка – також тільки взимку. Решта часу – комплекс весняних та осінніх польових робіт, збирання ранніх і пізніх культур, встановлення техніки на зимову консервацію – керівник, на його думку, має перебувати у господарстві, не відриваючись ні на один день. Робить це не тільки і не настільки заради контролю, а для того, щоб у найвідповідальніші моменти, які “годують рік”, бути поряд із людьми, на місці без зволікань вирішувати виникаючі проблеми. Не самому, звичайно, а з командою однодумців, які знають свою справу. Таких, як головний агроном Аркадій Петрович Барабаш, головний інженер Іван Минайович Чернов, бригадири, механіки. Ось і зараз вони, із певною часткою нетерпіння, об’їжджають посіви озимих, які займають дві тисячі гектарів. Подзвонює тугий колос. Не сьогодні-завтра – жнива. У загінки готові вийти сім комбайнів: шість середньопродуктивних “Нив”. На найбільш врожайних полях хліб буде молотити потужний “Домінатор”. На ходу всі 25 тракторів, 7 із яких – важкі. Кузови автомобілів, задіяних у майбутніх жнивах, ущільнені.
– Скажіть, весь цей автомобільно-тракторний парк дуже старий? – цікавлюсь у директора.
– У цілому, так. В господарстві – відмінні майстри: і механізатори, і механіки-ремонтники. Можуть будь-який двигун, будь-який інший механізм і агрегат у цілому реанімувати. Якщо є, звичайно, із чого. Але немає, як ви знаєте, ані вічних двигунів, ані вічних металів. Усьому настає край. Рано чи пізно. Ось і ми потихеньку, доки не стало зовсім “пізно”, оновлюємо трактори, комбайни, причіпний інвентар. Тільки цього року купили чотири культиватори, сівалку, дискову борону, націлюємося на новий комбайн типу “Домінатора” або “Джон Діра”. “Домінатор” – це ж комбайнище! Ми у 2001 році придбали один такий – й досі не жаліли й жаліти не будемо. Він же три “Ниви” замінює. Якість таку забезпечує, що після нього хоч із міношукачем колоски втрачені шукай – не знайдеш.
– За які гроші купуєте нову техніку?
– Частково за свої, частково – кредити беремо.
– Стосовно останніх не боїтеся, вірніше, не побоюєтеся?
– Ні. Ми не перший рік користуємося цією формою фінансових послуг і ніколи ще не підводили своїх партнерів – банкірів. Завжди все повертаємо вчасно. Кредит, він же чим хороший (у розумних межах і під нормальний відсоток, звичайно)? Зазвичай, до кінця зими господарська каса значно виснажується. А тут є можливість на вигідних умовах придбати велику партію, скажімо, мінеральних добрив, ПММ або ж нову одиницю техніки. Збираємося із спеціалістами, радимося. Ага, за прогнозними прикидками виходимо на 2,3 – 2,5 мільйона гривень зароблених грошей (я називаю цілком реальні показники: так ми заробляємо останніх 3 роки) – отже, можна брати кредит десь у межах 400 – 500 тисяч гривень.
– Олегу Леонідовичу, ми все якось більше про рослинництво та економіку, яка на ньому будується. А тваринництво що, не в пошані у керівника із вищою освітою інженера-аграрія.
– Справа не в освіті. Я сьогодні не стільки інженер або, скажімо, агроном або зоотехнік. Я – менеджер, організатор виробництва. Моє завдання, щоб було у достатній кількості якісного посівного матеріалу, ПММ, мінеральних добрив, тих же кормів тощо. А люди, спеціалісти самі розберуться куди, скільки, коли, чого застосовувати. Переконувався не раз – вони вміють і знають, як це робити.
Якщо ж говорити конкретно про тваринництво, то поки що руки по-справжньому до нього не дійшли. Знову дозволю собі повернутися у 2000 рік, коли тільки-но очолив ТОВ “Войкове”. Зима, на фермах гуляє холод, у годівницях – практично одна солома, ревуть схудлі корівки, бички, верещать голодні свині. Щоб кардинально виправити становище – знову ж таки грошей немає. Подумав – подумав і роздав усе те невеличке поголів’я людям у розрахунки за паї. До речі, спеціалістів цієї галузі теж тоді не було. І зараз, потихеньку відроджуючи молочне та м’ясне тваринництво, підбираємо їх. Тому що я так розумію: в господарстві, подібному до нашого, має бути все. Але в нормальних межах якщо сьогодні є кому займатися конкретно тваринництвом – будь ласка. Якщо ні – краще не мучити тварин і себе біля них. Ми поки що не готові працювати із стадом, наприклад у тисячу голів. Але все ще попереду, – сказав Дубровін, подаючи на прощання руку.
Від його службового авто залишилася хмарка пилу, яку швидко поглинув сільський ставок. В голові свої турботи, в мене свої. Але в нього, молодого сучасного чоловіка, якому ледве за тридцять, їх куди більше. На його плечах – Господарство.
с. Тростянець, Великомихайлівський район
