Звична картина вихідного дня, коли пообіді бабусі чи матері з малюками, виходять із домівок, аби посидіти на свіжому повітрі. Старші сидять на лавочках, а малеча грається у пісочницях. Донедавна на такий відпочинок жителі будинку № 1, що по вулиці Садовій м. Кодими, не могли розраховувати. Причина ніби й банальна – не було ні лавок, ні пісочниці. І лише за клопотанням Дмитра Олексійовича Подольського, директора Кодимського держлісгоспу, все змінилось. Він також багато доклав і для того, аби поліпшився побут у місцевій лікарні. При спонсорській підтримці лісівників терапевтичне відділення причепурилось. Д.О. Подольський підтримує розвиток молодіжних програм, зокрема фізкультури та спорту, культури. Сприяє творчим обдаруванням. Був у числі тих, хто виділив кошти на видання збірки віршів самодіяльному місцевому автору Жанні Савицькій. Добрим словом згадують Дмитра Олексійовича ветерани Великої Вітчизняної війни. У цьому році найнезахищенішим паливо дістанеться безкоштовно. Дізналась і про таку статистику: минулого року на благодійницькі цілі держлісгоспом було використано 26,6 тисячі гривень. Воістину, щедра душа не убожіє.
Рису благодійництва простежила і в кадровій політиці головного лісівника Кодимщини. Наразі підприємство потребує фахових спеціалістів. Так от, сам випускник факультету лісового господарства Національного аграрного університету, Дмитро Олексійович декілька років поспіль навідувався в альма-матер, щоб запросити на роботу молодих спеціалістів. Та випускники прагнуть повернутися додому. Подібна ситуація із випускниками технікумів. Д.О. Подольський, підійшов до вирішення проблеми з іншого боку – виховує власні кадри. Нині в аграрному університеті навчається по два студенти на стаціонарі та заочному відділенні. Цьогоріч два абітурієнти отримали цільове направлення для вступу до НАУ, один – до Львівського лісотехнічного університету. Вже захистили дипломи троє учнів технікумів, а двоє – направлено на навчання. Така ціленаправленість директора Кодимського держлісгоспу у вихованні кадрів свідчить про його відданість своїй справі, галузі лісництва. Дмитро Олексійович переконаний, що не кожен може працювати в лісі. Адже плекається він не рік-два, а ціле століття. Тож потрібно майже три покоління людей, щоб доглянути насадження. Не всім така справа до душі. Отож директор, аби мати істинних любителів справи, планує створення шкільного лісництва. До нього будуть за бажанням відбиратися діти 5 – 11 класів. Передбачаються лекційні та практичні заняття. Це дасть змогу дітям до кінця навчання зробити свій вибір. І директор-лісівник сподівається, що цей вибір буде на користь лісу. Всі витрати на організацію шкільного лісництва Д.О. Подольський планує компенсувати дитячим бажанням зробити свій край красивим; посадити бодай одне дерево, озеленити вулицю; прикрасити парки та сквери. А хіба немає благодійницької риси в тому, що держлісгосп прийняв ліси, що раніше були в користуванні колишніх колективних сільгосппідприємств. Стан цих насаджень виявився критичним, повсюдно є пошкодження від шкідників, отож потребують реконструкції. А це знову витрати додаткові для підприємства, адже державних коштів годі й чекати. До цього часу існують складнощі у відновленні лісового фонду і ліквідації тих збитків, що завдала стихія 2000 року. І якщо енергетики, приміром, вже й забули той важкий період, то для лісівників він буде відгукуватися не один десяток років (пам’ятаєте, ліс плекається століття). П’ять років тому лісове господарство району зазнало збитків майже на 17 мільйонів гривень. Якщо ж врахувати ще й зниження продуктивності насаджень, то цифра буде значно більшою. Вже три роки поспіль підприємство звертається до обласного управління екології з проханням виділити кошти для придбання необхідної техніки для проведення відповідних робіт, але результат нульовий. Хотілося б також, зауважує директор держлісгоспу, бачити свідоміше ставлення до лісу з боку мешканців району. На території підприємства висить гасло: “Любіть, примножуйте і охороняйте природні багатства нашої України!” – це звернення до всіх громадян.
Хоч пан Подольський і його команда п’ять років тому розпочинала справу майже з нуля, нині можна впевнено сказати: держлісгосп – це чітко налагоджене виробництво з значними прибутками, з вагомою часткою фінансових відрахувань до районного бюджету, і, що найголовніше, – чіткою перспективою. Але успіхи не даються задарма. Їм передує велика праця. Впродовж цих років створювалась потужна матеріальна база. На сьогодні частково оновлено цехове обладнання, лісовози, автокрани для завантаження виготовленої лісопродукції у вагони, трактори та іншу техніку. У цьому році закуплено 4 всюдиходи (ЗІЛ-131), ще чотири планується придбати до кінця року. На жаль, є непорозуміння з реєстрацією техніки, що перейшла господарству від військової частини – державою ще не розроблено механізм передачі майна одного господаря іншому. Д.О. Подольський ратує за підвищення ефективності ведення лісового господарства, збільшення його віддачі, впровадження у виробництво новітніх технологій. Рішучим кроком до відлагодження інвестиційно-інноваційних стосунків з новими партнерами є створення цеху переробки деревини. Тут виготовляють заготовки для паркету, обрізні дошки. Ця продукція відправляється на експорт. Перша партія надійшла за кордон у жовтні 2001 року. Співробітництво розширюється; нині господарство співпрацює з підприємствами Німеччини, Бельгії, США, Голландії. Такі контакти можна тільки вітати. Але вони даються непросто. Останнім часом підвищились тарифи на перевезення вантажів залізницею, і кожен вагон подорожчав на 600 – 700 гривень. Ростуть ціни на пальне. А от зважитися на значне підвищення цін на свою продукцію держлісгосп не може – не дозволяє ринок...
Гортаю сторінки чудово поліграфічно оформленого видання “Ділові імена України”. Серед імен особистостей, котрими країна може пишатися, – директор Кодимського держлісгоспу Д.О. Подольський. І я переконалась, що це досвідчений господарник, віддана своїй справі людина. А коли почула його думку: культура країни визначається саме культурою ведення лісового господарства, а краса людської душі – красою природи, яку людина оберігає, – впевнилась, що переді мною істиний благодійник. Озирнулась навколо, щоб усвідомити свою сутність серед високих дерев. На листочках ще бриніли краплини від рясного дощу, що за кілька хвилин перестав. Крізь розлогі крони дуба прозирали промінці сонця. Вони відбивались сонячними зайчиками від дощових краплин. Щиро позаздрила: лісівник може щоденно ловити ці сонячні зайчики.
Кодимський район
