Коли людина живе в одному з тобою місті, практично за два квартали від твого будинку, ти можеш зустрічатися з нею на перетині прямих, ледве чи не щодня. І це цілком природно і навіть банально. Небанальним є лише те, що людина ця – художник з великої літери, яким був Юрій Андрійович Коваленко.
І ось більше року, як Майстра з нами немає. Ніколи вже не зустрінеш його на галасливій одеській вулиці, зазвичай неквапливо, з високо піднятою сократівською головою, обрамленою сивим кучерявим волоссям.
27 липня Юрію Коваленку виповнилося б 74 роки. І знаменно, що саме в цей день на стіні будинку № 24 по вулиці Тираспольській, де художник жив з 1974 по 2004 рік, на спомин про нього відкрито меморіальну дошку.
Так почалося перше повернення Майстра до людей.
Друзья возвращаются
неожиданно, как и ушли, –
камнем надгробий, металлом
и мрамором мемориальных досок…
Потрібно сказати, що ця подія стала можливою завдяки старанням друзів художника. Всесвітній клуб одеситів вийшов з клопотанням до Одеської міської ради про увічнення пам’яті Ю. Коваленка. А над втіленням цієї ідеї в життя працював меценат Євген Лукашов, краєзнавець і літератор Олег Губар, художник-кераміст Олександр Дмитрієв і скульптор Микола Худолєй. Частину коштів на меморіальну дошку вдалося виручити при реалізації “Последнего альбома” – видання, куди увійшли графічні роботи та вірші Юрія Коваленка.
– Багато хто з нас добре знали його, – сказав на відкритті меморіальної дошки віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський. – Багато хто з нас цінували і любили його творчість; усвідомлюючи, що це один з дуже своєрідних і незвичайних художників нашого міста. Тому він залишиться у пам’яті кожного з нас таким, яким ми змогли його побачити і запам’ятати.... І це справді так: “... яким ми змогли його побачити і запам’ятати”. “Тому що Юрій Коваленко був людиною непростої долі і складного характеру. Дехто міг його не приймати або сприймати неправильно. Мені ж він запам’ятався таким:
Какую из шуб не надень-ка,
На каждой прорехи видны,
А свитер Юрка Коваленко
Давно не имеет цены!
Когда невзначай затоскую
На склоне рабочего дня,
Я молча зайду в мастерскую,
И мастер приветит меня.
Попросит присесть на пенечек
И выставит живопись в ряд.
Мне близок художника почерк,
Его изысканий надсад...
...И только от фразы случайной
Пейзаж, как живой, задрожит,
Мол, тот, кто молчит гениально,
Почти гениально творит.
Тепло про художника говорили заступник начальника управління культури і мистецтв Одеського міськвиконкому Людмила Крижалко, його давній друг Олександр Дмитрієв. А право зняти покривало з меморіальної дошки було надано синові Майстра – художнику Андрію Коваленку.
І ще одна характерна деталь. Урочистості з нагоди відкриття меморіальної дошки супроводжувалися виступом етнографічного ансамблю “Светень” Одеської музичної школи № 4. І над Тираспольською і далеко за її межами линула лірична українська пісня. І це, як мені здається, було цілком у дусі Майстра.
