У червні минулого року в Комінтернівський райвідділ міліції та відділ державної виконавчої служби райуправління юстиції надійшли заяви. Одна – від групи власників земельних паїв села Нові Біляри з проханням ужити заходів до С.В. Попова, С.С. Попова та П.І. Постольського, які влаштовували сварки та провокували бійки на полі, ганялися за людьми з камінням, погрожуючи зарізати кількох осіб, а таки привласнити землю. Друга – від директора ПП “Альтаїр-К” Л. Клебанової, яка просила накласти тимчасовий арешт на спірні ділянки та заборонити ТОВ “Істок” чинити перешкоди очолюваному нею підприємству збирати на них врожай. Що ж змусило заявників шукати захисту й допомоги у цих інстанціях?
Ця історія розпочалась у 1992 році, коли на теренах незалежної України почало реально відроджуватись фермерство. Чимало селян скористалося можливістю взяти землю і господарювати на ній. Однак не обійшлося в цій новій справі й без тих, хто вирішив нагріти руки на землі.
У Григорівському відділку тодішнього радгоспу імені 50-річчя Великого Жовтня працював мехзагін. Його керівник С.В. Попов підробив рішення Новобілярської селищної ради про видачу членам загону 38 Державних актів на право довічної успадковуваної власності на землю з розрахунку по 2 гектари на кожного. У такий спосіб колектив – а насправді сам С.Попов – став власником 76,8 гектара землі.
Апетит, як кажуть, приходить під час їди. Діждавшись реформування аграрного сектору, С. Попов розпочав активні кроки для розширення своїх володінь. Створивши на базі мехзагону виробничу багато профільну фірму “Істок”, він “со товарищи”, не провівши інвентаризації та оцінки, фактично привласнив майно мехзагону.
Та головною метою була земля. Аби отримати її, фірму у травні 1996 року реорганізували в АТЗТ “Істок”, до якого увійшли 67 колишніх робітників радгоспу зі своїми майновими та земельними сертифікатами. Це дало підстави товариству офіційно отримати у колективну власність 708 гектарів землі на території Новобілярської селищної ради. У 1999-му йому в постійне користування були передані ще 187,49 гектара території Новобілярської та 18,3 – Чорноморської селищних рад.
У масштабах країни 900 гектарів – майже ніщо. Але для однієї людини це солідний шмат. До того ж, якщо знаходиться він у приміській зоні Одеси і, частково у прибережній, де вартість землі не тільки надзвичайно висока, а й має стійку тенденцію до зростання – такий собі міні-Клондайк.
Зрозуміло, що Попов і Постольський не афішували своїх намірів змінити форму власності земель товариства з колективної на приватну. Але конкретні дії розпочали. 25 квітня 2000 року вони провели загальні збори акціонерів. Захід унікальний, оскільки, згідно з протоколом, участь у ньому взяли тільки... Попов та Постольський. Вони розглянули й “одноголосно” затвердили список засновників, які, згідно із заявами, вирішили вийти з АТЗТ, та надали їм згоду на вихід.
Можна було б довго іронізувати над своєрідним розумінням цими людьми законності. Але факт залишається фактом: наділені конкретними повноваженнями керівники, депутати райради, в такий спосіб вивели зі складу товариства 65 його засновників, залишивши, однак, їхнє майно та землі у складі АТЗТ.
Важко спрогнозувати, як розвивалися б події далі, але держава почала видавати замість сертифікатів державні акти на землю. Частина селян захотіла отримати їх. У цей же час відповідні державні інстанції вимагали представлення на експертизу схем розпаювання земель. Тож у березні 2001-го з’явився ще один протокол загальних зборів акціонерів, згідно з яким вони начебто затвердили ніким не узгоджену схему. Однак складена з численними порушеннями, вона не пройшла державної експертизи.
У липні 2002-го були зібрані вже справжні загальні збори підпільно виведених їз товариства акціонерів, які мали затвердити схему розпаювання, допрацьовану Одеським регіональним центром земельного кадастру. На них прибула група спеціалістів на чолі з начальником облуправління земельних ресурсів П.Пастушенком, які представили учасникам зборів схему і докладно роз’яснили, як вони можуть реалізувати свої права власності на землю.
Останне вкрай роздратувало Попова та Постольського. Зрозумівши, що привселюдне затвердження схеми поламає їхні плани, вони вчинили скандал, почали ображати прибулих спеціалістів і зірвали голосування. Але цього разу їм не вдалося обманути селян. Частина з них, очолювана Михайлиною Мак, зайнялись підготовкою документів, і влітку 2003-го 36 селян отримали державні акти. Утративши довіру до керівників, вони заявили про бажання вийти з АТЗТ.
Довгі роки безкарного незаконного володіння землею породили у Попова й Постольського почуття вседозволеності. Помножене на правовий нігілізм і зневагу до акціонерів, воно з просто смішного явища перетворилося на соціально небезпечне. Користуючись юридичною необізнаністю селян, ці вершителі доль місцевого масштабу почали залякувати людей тим, що скасують державні акти, як отримані незаконно. Бо, бачте, вони – керівники АТЗТ – не давали дозволу на їх отримання. І подали позов в Комінтернівський райсуд на “протиправні дії” райдержадміністрації і голови Новобілярської селищної ради, які ухвалили “неправильні” рішення з вимогою... визнати недійсними видані державні акти.
Широко розрекламований, цей позов справив на людей приголомшуюче враження. Чимало з них, повіривши у всемогутність незмінних керівників “Істока”, злякались можливості залишитися без землі, готові були пристати на будь-які їхні умови. Але частина вирішила боротися й почала шукати допомоги, яку знайшла в Координаційній раді громадських організацій Одещини. Вивчивши документи, рада уповноважила голову ВГО “Рада жінок-фермерів України” Л. Клебанову захищати інтереси землевласників.
Урівноважена, витримана, переконана в тому, що все треба робити відповідно до закону, ця тендітна жінка, в сумці якої отримав постійну прописку Земельний кодекс України, почала розбиратися в ситуації. Зрозумівши, що порятувати селян може лише незалежність від колишніх керівників, вона запропонувала їм об’єднатися і спільно вести господарство. На той час в районі діяло очолюване Клебановою ПП “Альтаїр-К”, тому 36 пайовиків попросили її взяти в оренду їхні землі, що вона й зробила. Останнє Попов та Постольський розцінили як персональний виклик.
З цього моменту Людмила Геннадіївна стала кровним ворогом наших “героїв”. За нею організовували стеження, влаштовували провокації, її ображали й погрожували. Різні методи тиску застосовувались і до членів ПП. А коли й це не подіяло – в хід пішла груба сила, і Л. Клебанова та селяни змушені були звертатися в міліцію та наймати на поля охорону.
У 2001 році, перевіряючи дотримання земельного законодавства, облуправління земельних ресурсів виявило незаконне отримання Григорівським мехзагоном 60 гектарів. Новобілярську селищну раду зобов’язали усунути це порушення. Вона скасувала підроблене Поповим у 1992 році рішення і запропонувала повернути безпідставно привласнені площі. Упевнений у власній уседозволеності, він і не думав цього робити. Але за недопустимі, на його погляд, зухвалість та самостійність, до “чорного списку” потрапила голова ради О. Налисник.
Оскільки С. Попов добровільно не виконав рішення селищної ради, облуправління земельних ресурсів звернулося у червні 2003-го до прокурора області. Проведена за його дорученням перевірка на місці підтвердила факт підробки у 1992 році 38 державних актів, на підставі чого прокурор району звернувся з позовом до суду про визнання їх недійсними.
Запрацював громіздкий механізм відновлення справедливості. У червні 2004-го Комінтернівський райсуд визнав недійсними державні акти на право довічного успадковуваного володіння землею та зобов’язав ТОВ “Істок” повернути Новобілярській селищній раді самовільно зайняті 60 гектарів.
На жаль, встановивши факт підробки, суд не притягнув до відповідальності фальсифікаторів, не зобов’язав ТОВ відшкодувати селищній раді упущену протягом 12 років вигоду від використання цієї землі, не подбав про стягнення з самопроголошених господарів податку на землю, не наклав на правопорушників жодного стягнення. Як на мене, така поблажливість судочинців неабияк сприяє розмноженню прихватизаторів.
Рішення районного суду не збентежило відповідача: він подав апеляцію в обласний. А потім пішов у наступ, розсилаючи в різні інстанції скарги та позови. То не біда, що кожного разу суди – а їх відбулося вже вісім – визнавали вимоги позивача безпідставними: вони давали йому змогу, оскаржуючи рішення, затягувати час й користуватися самовільно захопленими землями.
На тлі масштабних зловживань, які мали місце у сфері землекористування в останні роки правління Л. Кучми, порушення в Нових Біляках виглядали як розваги дорослих дядьків. Однак прийшов 2005 рік, який приніс в Україну серйозні зміни. Скрізь до влади прийшли нові люди, обласну та районну прокуратуру очолили нові керівники, які серйозно зайнялись наведенням порядку у земельних відносинах. У поле їх зору потрапили і наші “герої”.
Розслідуючи їхню діяльність, районна прокуратура встановила, що у квітні 2000-го С. Попов та П. Постольський підробили 65 заяв, використавши їх для незаконного виведення акціонерів зі складу засновників, після чого перереєстрували АТЗТ в ТОВ. Унаслідок цих злочинних дій, акціонери втратили свої майнові права. Прокурор району В. Проник порушив карну справу за фактом службового підлогу та перевищення службових повноважень посадовими особами АТЗТ “Істок”.
Докопалась районна прокуратура й ще до одної земельної афери наших “героїв”. У 1996-му вони, за сприяння тодішнього селищного голови Нових Біляр П. Грибанова, взяли для розміщення виробничої бази 26 гектарів землі в прибережній зоні Григорівки. Невдовз, без затвердження належної містобудівної документації, з’явився дозвіл ради на будівництво тут зони відпочинку та причалу. А далі все пішло за схемою: збори акціонерів АТЗТ у вже відомому складі з двох осіб вирішують розпочати будівництво бази відпочинку господарським способом із залученням пайовиків. Відсутність документів про зміну цільового призначення земель нікого не бентежить.
Уже неіснуюче АТЗТ, реорганізоване у січні 2003-го в ТОВ, укладає договори (дуже цікавий документ, який, на думку В. Процика, є дещо завуальованим актом продажу землі) на будівництво бази відпочинку з жителями Одеси, Києва та інших населених пунктів. Не втримавшись від спокуси заволодіти шматком узбережжя, двадцять громадян швиденько почали зводити над самим Чорним морем сучасні вілли. Офіційні попередження та штрафні санкції за незаконне будівництво не зупинили нікого, адже С. Попов, козиряючи прізвищами народних депутатів та керівників Генпрокуратури України запевнив, що все буде гаразд. Чесати лоби вони почали лише тоді, коли, згідно з пунктом 2.3 договору, спробували оформити права власності на “свою” землю. Це колінце їм та їх благодійнику витанцювати не вдається – дещо таки змінилося в нашому суспільстві.
Схоже, земельні афери С. Попова та П.Постольського наближаються до логічного кінця. Відчуваючи це, вони йдуть на все, аби утримати незаконно привласнене. Терміново перефарбувавшись у помаранчевий колір, вони звертаються в різні інстанції з проханням захистити їх від політичних (!) переслідувань, подають позови до судів.
Оскільки для них надзвичайно важливо узаконити низку документів на рівні селищної ради, вони розпочали справжнє переслідування її голови О. Налисник. У червні, користуючись повноваженнями депутатів райради, наші “герої” організували сходку, на якій планували ухвалити рішення про референдум з питань винесення недовіри й відставки пані Налисник. Але, незважаючи на зусилля організаторів, сходка проголосувала проти.
Сьогодні в населених пунктах, що входять до складу Новобілярської селищної ради, триває жорстке протистояння двох ідеологій – старої й нової. Закинувши поля, що поросли бур’янами, претенденти в новітні поміщики намагаються будь-що вижити зі “своєї” території супротивників – Л. Клебанову та О. Налисник. У хід іде все, навіть відверті наклепи. Залишається загадкою, чому не порушники закону, а ці дві жінки змушені доводити в різних фіскальних органах свою правоту і порядність. Можливо, відповідь на неї знайдуть обласні керівники цих органів, якщо поцікавляться, чому їхні працівники “копають” не там, де слід, а там, де їх попросили.
Хоч як би там було, нашим героям доведеться таки розпрощатися з украденим. Але прикро, що вкрай перевантажені українські суди повторно – вкотре! – розглядають позови С. Попова. Що чинна влада та відповідні структури Комінтернівського району не дуже поспішають навести лад у землекористуванні в рекреаційній зоні. За цими перипетіями пильно спостерігають селяни, які роблять висновки про народність влади не так з її гасел, як з конкретних справ.
