Государ імператор Олександр ІІ
за 26 років свого царствування зволив відвідати Одесу 12 разів...
Бував він в Одесі проїздом чи з певною метою, з зупинкою в місті, але всі його відвідування Одеси в столітті дев’ятнадцятому ставали знаменні, а в проекції часу можуть слугувати моральним уроком для жителів двадцять першого століття.
ШЕФ СТРІЛЬЦІВ
1855 року імператор Олександр Миколайович вперше приїхав до Одеси, і було це в жовтні, 23 числа. Власне, він рухався до Криму зустрітися з учасниками оборони Севастополя та дякувати їм за звитягу. Він прибув царським поїздом разом із Великими князями Костянтином, Миколою та Михайлом. Від вокзалу й до кафедрального собору Його Величність рушив по святково вбраних вулицях, на яких стояли численні мешканці міста, в екіпажі та в супроводі вершників. У соборі Олександра ІІ зустрів духовний красномовець Архієпископ Херсонський і Таврійський Інокентій, який поблагословив приїзд Імператора знаменитою іконою Божої Матері Касперовською і розпочав літургію.
За два дні перед тим до Одеси прибуло Московське ополчення, і Олександр влаштував цьому війську огляд на Куликовому полі, проїхавши верхи вздовж лав ополченців, а потім вони церемоніальним маршем пройшли повз верховного володаря Росії. І.С. Аксаков, що був присутній на огляді, згадував, що Імператор говорив графові Толстому: “Гаразд, славно, дуже пристойно. Звідки ти, і чи служив раніше у військовій службі? В тебе люди ладно йдуть”. Граф Строганов був у відставці і через поранення ноги не міг їхати верхи. Цар звернувся й до нього зі словами подяки.
В різні роки відвідуючи Одесу, Олександр ІІ і його дружина імператриця Марія Олександрівна з фрейліною А.Ф. Тютчевою особливо віддавали перевагу Інституту шляхетних дівиць, яким опікувалися. Тут був чудовий церковний хор, і імператор часто просив, понад церковну службу, виконати щось, і йому неодмінно співали “Тебе Бога хвалим”. За дванадцять відвідувань Одеси місто для імператора стало близьке та знайоме. Він бував у порту, в Михайлівському монастирі, на Ланжеронівських батареях, на укріпленнях Карантинного молу, і навіть спостерігав два дослідні вибухи підводних мін на Поповці. А на Скаковому полі 1879 року йому так сподобався 16-й Одеський стрілецький батальйон, що Олександр ІІ став його шефом.
Але особливою пам’яттю та глибоким карбом в історії міста стало відвідування імператором Одеси 1875 року, коли виконувачем обов’язків міського голови був Григорій Маразлі.
Маразлі не тільки славився як майстер на вигадки, але й реально, миттєво міг побачити далекі перспективи своїх численних започаткувань.
ПАВІЛЬЙОН ПРИ МОРІ
31 липня 1875 року Одеський градоначальник одержав кур’єрською поштою важливе повідомлення. Його було негайно передано Григорієві Маразлі, і полягало воно в тому, що Государ проїде до Криму, до Лівадії через Одесу в першій половині вересня. На організацію зустрічі було ледь більше місяця. Цілком досить. Але турбував приблизний маршрут руху царя Одесою. Від вокзалу до Собору, а потім повз Михайлівський монастир до військових таборів Малого Фонтану. Та от площа при Михайлівському монастирі була натоді лише засміченим пустирем. Звісно, йому можна було дати сякий-такий лад, поставити тут тимчасові Тріумфальні ворота, прибрані живими квітами. Але Григорієві Маразлі не подобалося все тимчасове, а тому спала на думку інша ідея. З нею він звернувся до міської думи, яка ідею підтримала, і в її втіленні були задіяні інженери, будівельники, садівники, знавці розведення лісів на півдні, картографи, креслярі, феєрверкери, гарнізон і мешканці міста.
І справді, 7 вересня царський поїзд прибув на Одеський вокзал, звідти високі особи рушили до кафедрального собору, а після служби їхній шлях ліг до Великого Фонтану. Пустир біля Михайлівського монастиря залишався пустирем, але це вже була рівна розлога площа, в центрі якої, на пагорбі на синьому морському тлі сяяв смарагдово-зелений острів. Імператор наказав зупинитися й запитав: “Що це?”. Та ще не було відповіді, як із прилеглих вулиць ринули юрби святково вдягнених одеситів, що вмить заповнили площу довкола зеленого острівця. Екіпаж гостей проїхав по полишеній натовпом дорозі, імператор вийшов на пагорб, що був завінчаний зелено-рослинним павільйоном, стіни якого утворювалися стеблами айланту, мальв і плюща. Вид на море, на фортечні стіни карантину, на зарожевлені хмари нагадував театральну завісу. І він ніби розгорнувся, коли з міддю духового оркестру в осінній простір зринули сотні голубів. Перед світлі очі імператора піднесли пергамент, на якому цареві навіч постало майбуття. На пергаменті був викреслений план зеленої оази з алеями, фонтанами й теремами. Це був майбутній парк, і Маразлі від усіх мешканців Одеси випрохав в імператора дозволу назвати парк іменем його величності – Олександрівським парком. Щойно доброзичливу згоду було здобуто, імператорові було піднесено срібну лопату, за допомогою якої він і посадив перше деревце – молодий дубок, а під небо зринула симфонія феєрверку та злетіла нагору вогнева куля, з якої зробився перловий вензель Імператора “А.Н.Р.”.
Після огляду військового табору на Малому Фонтані Олександр ІІ прибув до порту, де в імператорській кают-компанії пароплава “Штандарт” відбувся сніданок, на який було запрошено міського голову. Імператор запитав у Маразлі:
– Як скоро почнуться основні роботи щодо влаштування парку?
– Їх уже почали Ви, ваша величність, сьогодні. І триватимуть вони доти, доки цією зеленою оазою не почне дихати Одеса, – відповів міський голова.
НАСЛІДКИ
Справді, планування Олександрівського парку швидко перебрело з пергаментного аркуша в реалії натури. Земляні та садильні роботи йшли на повен хід. 1879 року Олександр ІІ проїздом до Ялти був в Одесі і міг переконатися в цьому особисто. Над схилом до моря ясени та в’язи вже шелестіли молодим листям, утворюючи Олександрівський бульвар. Сумна пригода 1881 року – вбивство імператора Олександра ІІ – відгукнулася в Одесі тим, що через 10 років в Олександрівському парку за проектом почесного вільного общника Академії художеств Баринова на цьому місці, на пагорбі, де стояв павільйон, було споруджено Олександрівську колону. Вага її становила 800 пудів. Фундаментом займався Олександр Бернардацці (син відомого Джузеппе), що мешкав в Одесі на Князівській. На східному боці колони було викарбувано рельєфний напис: “На цьому місці цар-визволитель 7 вересня 1875 року зволив бути парку імені його і посадив перше дерево”. На західному боці напис виголошував: “Олександрові ІІ вдячна Одеса”. Тут була дошка з червоного полірованого піщаника, а на ній медальйон Олександра ІІ з білого мармуру. Бронзові прикраси виконувалися за малюнками скульптора-орнаменталіста, академіка на фабриці Парфеля в Петербурзі. За спогадами одних очевидців Олександрівську колону було відкрито в парку в травні 1891 року, інші вважають, що в червні. Були ідеї тут-таки влаштувати фонтан і грот із канапою та кріслом із заліза, видобутого в Кривому Розі... Одне слово, історія Олександрівського парку та колони почалася.
Історія ця не завжди була милостивою. 1905 року Олександрівський бульвар над морем перейменували на “Алею 17 жовтня 1905 року”. Цим було покладено початок низці дивних перейменувань і змін, що здійснювалися в парку все ХХ століття! “Алею 17 жовтня” було перейменовано на Приморську алею, сам парк – на парк ім. Шевченка. Олександрівську колону в липні 1920 за ідеєю поета Багрицького було перейменовано на пам’ятник ІІІ інтернаціоналу. Її загорнули в червону матерію і влаштували щоглу для для підняття червоного прапора, а на червоний піщаник приліпили портрет Маркса. У тридцяті роки колона не називалася ніяк, а вважалася просто пропам’ятною колоною. По війні в 1947 році в довідниках вона йменувалася Меморіальною. 1954 року, коли відзначали 300-річчя Переяславської ради, її нарекли “Пам’ятник возз’єднання України з Росією” і на клумбі поставили пам’ятник Богданові Хмельницькому. В сімдесяті роки її хотіли взагалі знести, як безідейну, але перейменували на Суворовську колону та прикрутили до неї барельєф полководця. Потім...
Час кружляв над Олександрівською колоною, зринали вири вихорів, і облетіли з неї всі портрети, барельєфи, бюсти, щогли, написи... Але сама вона встояла.
Тепер колона потребує реставрації та відновлення в первісному вигляді. І не за горами час, коли до неї повернеться колишня назва, коли мешканці Одеси зможуть прочитати на меморіальній брилі повчальну історію Олександрівської колони, коротко викладену нами вище. Не за горами час, коли відбудеться її друге народження (а 2006 року їй виповниться 115 років!) і, можливо, місто запросить представників Дому Романових на цю історичну подію.
