НА ЧИСЛЕННІ ПРОХАННЯ СЛУХАЧІВ…
Арциз. Звичайна п'ятниця. Похмуро, накрапає дощ. День як день, – якби не розклеєні по місту афіші, які анонсують виступ одеського камерного оркестру під керуванням Віктора Молдаванова.
Оркестр уже виступав в Арцизі. Тоді зала музичної школи “не змогла умістити всіх бажаючих”. Одеситів дуже просили приїхати знову. Цього разу концерт у Будинку культури, місць повинно вистачити усім. Головне, щоб глядачі прийшли. Вони почали приходити задовго до призначеного часу. Перш ніж оркестр вийде на сцену, кілька слів про цей колектив.
Його засновник, головний диригент і художній керівник – викладач школи ім. П.С. Столярського і ОДМА ім. А.В. Нежданової Віктор Молдаванов. У складі оркестру – учні старших класів школи ім. Столярського, студенти музакадемії та її нещодавні випускники. У репертуарі – класичні твори композиторів минулого і сучасних авторів, джазова музика в обробці для струнного оркестру. Тобто, можна скласти різноманітну повноцінну програму для будь-якої аудиторії.
За минулі вісім років з дня заснування оркестру, звичайно, не один раз змінювався його склад. А що взагалі тримає цей колектив, який існує ніби сам по собі, не відносячись ані до філармонії, ані до музакадемії, ані до іншої, настільки ж шанованої, музичної установи? Відповідь проста і цілком зрозуміла – любов до музики, дружні взаємини, і в результаті – бажання грати разом. У оркестру немає свого “власного дому”, але репетиції проходять під дахом alma mater – у школі ім. П.С. Столярського. Концертна діяльність – на різних сценічних майданчиках Одеси, були виїзди до Іллічівська, Южного, Ізмаїла, Арциза... За словами Віктора Молдаванова, виступи з оркестром – добра практика для юних солістів-інструменталістів. Окремі концерти проходили за участю лауреатів міжнародних конкурсів Максима Дедикова і Аліка Лисюка (віолончель), Богдана Стародуба і Діани Гульцової (фортепіано), Маші Могилевської та Альоші Семененка (скрипка).
До Арциза камерний оркестр привіз програму популярної класичної та джазової музики. Прозвучали твори В.А. Моцарта і П. Масканьї, М. Скорика та І. Альбеніса. Джазова частина програми (композитори Л. Андерсон, Д. Суза), самодостатня в принципі, виявилася “у дусі часу” – саме цього дня в Одесі відкривався П'ятий міжнародний джаз-карнавал. Такий приємний випадковий збіг!
…Зала була повнісінька. Прийшли дорослі, ошатно, на такий випадок, одягнені, і діти – просто зі школи, з портфелями і ранцями. У середині концерту до оплесків, які зростали після кожного номера, глядачі почали долучати квіти. Юна шанувальниця з'явилася у наймолодшого оркестранта – школяра Аліка Лисюка. Завершився концерт тривалою овацією.
Чи став він подією в культурному житті районного центру? Звичайно. Жива музика... Оркестр, який приїхав не з нагоди ювілейної дати, а просто так, у будній – сірий, похмурий – день. І тут час сказати, за чиєї доброю волею так відбулося.
Тим більше, що концерт, про який йдеться – не єдиний у своєму роді. Він – складова частина культурної програми, розробленої депутатом обласної ради від Арцизького району, заступником голови Одеської обласної ради Георгієм Івановичем Арабаджи. Вже виступали в селах району ансамбль народних інструментів “Мозаїка” і вокальний дует “Доля” з обласної філармонії, артисти театру музичної комедії Микола і Наталя Завгородні, солісти оперного театру Анатолій Дуда, Людмила Ширина, Анатолій Бойко. Усі вони, як і оркестр Віктора Молдаванова, охоче відгукуються на пропозиції поїхати в села, райцентр. Там, хай і не завжди “досвідчені”, але найвдячніші глядачі. Одного разу, під час виступу в сільському клубі Л. Шириної, А. Дуди, А. Бойка, згасло світло. І ані свисту, ані тупоту. Зал освітився запальничками в піднятих руках глядачів, а артисти продовжували співати...
Ось про що подумалося під час концерту в Арцизі: “мистецтво як і раніше у великому боргу перед народом”. Перед своїми потенційними глядачами в ближніх і віддалених селах області. Так, можна посилатися на те, що немає коштів, транспорту, умов для належного прийому гостей. Ні, – але і не з'являться, якщо не подбати про те, щоб з'явилися. Якби в області існувала комплексна, фінансово підкріплена програма “культурного обслуговування” сільських жителів, виграли б від цього усі – і глядачі, і артисти...
З якою теплотою розповідала акторка українського музично-драматичного театру ім. В. Василька Маргарита Пресич про те, як приймали спектаклі театру в селах... І відступали на другий план побутові незручності, труднощі не близької дороги...
У ПОШУКАХ ДРАМАТУРГІЇ
У вересні минулого року в Одесі вперше відбулася міжнародна науково-практична конференція «Російський театр в Україні: репертуар, школа, перспективи». Її організатори – Одеський російський драматичний театр (директор О.Є. Копайгора) і компанія «Харрісонс – транс – сервіс» (президент О.Є. Мардань), переконавшись у плодотворності ідеї такого форуму, вирішили зробити його традиційним.
Друга науково-практична конференція «Російський театр в Україні» відбулася у нинішньому вересні і була присвячена темі «Питання сучасної драматургії». У ній взяли участь театральні діячі з України, Росії, країн ближнього зарубіжжя. Особливу увагу до конференції виявив, як і в минулому році, московський Центр підтримки російських театрів за рубежем.
На відкритті конференції учасників вітав заступник голови облдержадміністрації В.Г. Куриленко. Торкнувшись у своєму виступі взаємин представників сфери мистецтва і влади, він відзначив: «Влада ні в якому разі не повинна командувати. Її завдання – створити умови для реалізації творчих проектів і планів”. Запросивши діячів театру до співпраці з владою і пообіцявши підтримку з її боку, Володимир Григорович вселив певну надію на розв’язання хоча б частини існуючих у театральній сфері міста проблем. Одна з найгостріших – ситуація, що склалася із Спілкою театральних діячів. Можливо, влада посприяє у зм'якшенні конфлікту між Спілкою та Євангельсько-пресвітеріанською церквою?
Заявлена організаторами конференції тема (і в цьому потрібно віддати їм належне) як ніколи актуальна. Сучасна драматургія в репертуарі театрів – болюче питання. Грають класику – російську і західну, при цьому не завжди вдало (або зовсім невдало) осучаснюючи її. Російські театри в Україні, відзначив у своєму виступі професор А. Баканурський (Одеса), не орієнтовані на сучасну українську драматургію. Цікавий порівняльний аналіз класичної і сучасної драматургії зробила у своїй доповіді професор А. Овчинникова (Одеса). Результат не на користь сучасності. Немає героя у класичному розумінні, та й глядач не сприймає героїку.
Присутня явна репертуарна криза. «Пішов зі сцени» цілий шар радянської драматургії. О. Вампілов, О. Володін, В. Розов, М. Рощин... Драматурги не встигають за часом, відстають і від запитів глядачів. Або неправильно трактують їх – пропонуючи «чорнушно-розважальний» варіант репертуару. Можливо, потрібні «нові форми»? І в цьому зв'язку А. Овчинникова відзначила театр Євгена Гришковця. Його моновистави припускають співучасть глядачів, залучення їх до дії. Театр Гришковця звернений до кожного глядача персонально і до всіх разом. Але Гришковець приїздить до нас з Москви...
А в Україні гострою залишається проблема підготовки молодих професійних кадрів. Російська мова акторів далека від досконалості – заняття з сценічної мови необхідно регулярно проводити в театрах. Друге питання – мова самих сучасних п'єс. Виступаючі відзначали бідність, спрощеність лексики. Часом це, а також вживання героями «недрукованих висловів», драматурги пояснюють тим, що «так у житті – і нікуди від цього не втекти». Але ж п'єса – не репортаж, а художнє відображення реальності...
Конференція не розв’язує проблем – лише позначає їх і намічає шляхи розв’язання. Але доки сучасні драматурги створюють свої шедеври, театральний процес триває і щось потрібно ставити. Хочеться побажати керівникам театрів і режисерам: «Будьте вимогливішими у виборі репертуару. Класична п'єса або сучасна – вона повинна відповідати найвищим запитам».
