Близьке зарубіжжя де живуть Українці, там живе Україна

Через три года село Булаешты в Молдове будет праздновать свой юбилей – 400 лет.

Багато це – чи мало, говорити не буду, але скажу головне – це історія, впродовж якої наші земляки – українці зберегли свої звичаї і традиції. А це означає, що Україна тут жива, незважаючи на відстань в сотні кілометрів від Державного кордону.

Наш візит до села відбувся не випадково, а був запланований згідно з програмою святкування 15-річчя Товариства української культури в Республіці Молдові. Олександр Федорович Майстренко, голова Товариства, зробив все можливе, щоб це свято відбулося як у Кишиневі, так і в одному із українських сіл Молдови. І за це йому велика подяка.

– Переїзд до Булаєшт зайняв півтори години, де біля Будинку культури нас уже чекали з хлібом-сіллю. Це село нараховує 700 дворів, в яких мешкає 1719 жителів, до дитячого садка ходять 56 діточок, а 188 дітей навчаються в дев’ятирічній школі. В середньому в класах навчаються від 13 до 26 дітей. Дуже гарна школа і Будинок культури, де на свята збираються селяни, як і в день нашого візиту.

Через деякий час, поспілкувавшись з місцевими жителями, ми їх всіх запросили до Будинку культури, де силами фольклорного ансамблю “Росава” Черкаської обласної філармонії дали святковий концерт. Під бурхливі оплески селян один за одним виходили артисти на сцену. Це для них, як і для нас, велика подія, подвійне свято.

Бурхливі оплески і квіти отримують виконавці ансамблю. Присутні співають українських пісень, і це зрозуміло, бо 95 відсотків мешканців села – українці.

З теплими словами привітання до присутніх звернулись: голова Товариства української культури в Молдові О.Ф. Майстренко, перший секретар управління з питань закордонного українства МЗС України В.І. Марущинець, заступник начальника управління змісту освіти, начальник відділу з питань мовної політики та освіти національних меншин Міністерства освіти і науки України О.О. Семененко, голова секретаріату Української всесвітньої координаційної ради М.М. Розумний, заступник голови секретаріату товариства “Україна-Світ” А.С. Кендзюра та голова товариства “Україна – Молдова” із Чернівців письменник Василь Васкан. Кожний відчував атмосферу довіри, говорив щиро, від серця, із любов’ю. Бо інакше неможливо.

В концертному залі багато дітей, які дарують гостям квіти. В свою чергу, ми приїхали теж не з порожніми руками і подарували шкільній і клубній бібліотекам класичну та шкільну літературу і домовляємося із завідувачкою бібліотеки Вірою Дмитрівною Лесник, що подбаємо про те, що наступного разу, знову ж таки завітаємо до них з подарунками.

Час летить стрімко. Над селом опустилася ніч. І ми знову вирушаємо в дорогу, згадуючи, що вранці ми побували на відкритті етнокультурного фестивалю в центрі Кишинева в парку А.С. Пушкіна, де були присутні всі етнокультурні організації Молдови і два українські товариства.

І тут мені знов згадалася розмова з фермером села Булаєшти Константаном Полайчуком, який спитав мене, чи можливо зробити так, щоб в їхньому селі започаткувати осередок Українського козацтва... А може й справді, подих славетної козацької історії повертається до них з нашим приїздом. Люди розуміють, що нас об’єднує історія минулого заради майбутнього. А це означає, що ми завітали сюди не дарма, бо як кажуть люди: “Де живуть українці, там живе Україна”.

День змінює ніч... Наступного дня у нас було заплановано декілька зустрічей, але головні – дві. Перша – відвідання Української бібліотеки ім. Лесі Українки з відкриттям художньої виставки благодійного фонду “Відродження” і, звичайно ж, ювілейного вечора з нагоди 15-річчя Товариства Української культури в Республіці Молдові за участі художніх колективів Молдови та України. Скажу вам відверто – свято відбувалося на дуже високому рівні, а це свідчить про те, що українців в Молдові шанують.

Були нагороди Товариству, його активу, теплі вітання від Міністерства закордоних справ України, Міністерства культури і туризму України, Міносвіти, УВКР, керівництва мерії Молдови, громадських організацій Кишинева. Одним словом, свято відбулося. Через день нас уже чекали в примарії міста Бельці в педагогічному університеті ім. А. Руссо та Палаці культури, де ми спілкувалися з викладачами та студентами. Заключним етапом нашого візиту до міста, звичайно, став спільний концерт за участі самодіяльних і фольклорних колективів Молдови та України.

Свята минають – будні залишаються...

Журналіст не часто віддається святові. У нас дуже своєрідна робота. Бо все, що ми побачили, повинні донести своєму слухачеві, глядачеві і читачеві. Ми творимо історію своєю роботою, і мені дуже приємно, що десь через тиждень, вийде в ефір телевізійний фільм Державної телерадіокомпанії “Всесвітньої служби Українського телебачення і радіомовлення”, де ми зможемо побачити, як живуть українці в Молдові. Цю роботу кожного дня робили, роблять і будуть робити мої колеги – старший редактор головної редакції висвітлення життя української діаспори Людмила Клименко, старший телеоператор телекомпанії Валерій Єхопов, власний кореспондент Українського радіо в Молдові Валерій Драган та багато, багато інших журналістів.

А на останок хочу сказати головне. Люди, не забувайте про свої коріння. Історія цього не пробачить, діти і онуки теж. Рідного цвіту – по всьому світу.

Р.S. Найближчим часом стартує міжнародна акція “Подаруй дітям – українцям Молдови книжку”, тож я звертаюся до мешканців нашого міста та області: подаруємо разом їм книжку. Їм це потрібно, як і потрібна їм музична апаратура, національні костюми тощо.

Не будемо байдужими до українських дітей в Молдові.

Выпуск: 

Схожі статті