В Одеському державному медуніверситеті відбулася зустріч викладацького складу вузу, медичної громадськості регіону із заступником міністра охорони здоров'я професором В.Г. Передерієм, під час якої предметному обговоренню піддалася тема: «Формулярна система як етап реформування охорони здоров'я України».
Аналізуючи основні риси галузі у сьогоднішньому її стані, В.Г.Передерій відзначив, що з часу прийняття у 2000 році Концепції розвитку охорони здоров'я населення так і не було вироблено всеосяжну і чітку програму дій. При тому, що є певні позитивні зрушення у динаміці розвитку вітчизняної медицини, чимало рис діючої системи охорони здоров'я залишаються каменем спотикання в справі її реформування. Це і централізоване управління і фінансування галузі, і орієнтація в основному на стаціонарні лікувальні установи (відповідно, зростаючі витрати на утримання величезної кількості ліжко-місць – у країні їх 465026), і тривалі терміни госпіталізації хворих, і існування паралельних систем клінічного обслуговування тощо. При тому, що у 2005 році з бюджету виділено коштів на медицину майже удвічі більше, ніж у 2001 році (11,5 млрд грн проти 6,4 млрд), їхній дефіцит, як і раніше, гостро відчувається. З цих бюджетних коштів левова частка – до 80% – іде на клініки, 15% – на спеціалізовані медустанови і лише 5% – на найбільш доступну для населення і найбільш необхідну первинну медичну допомогу, наприклад, на утримання поліклінік.
“Перевернути піраміду із стаціонарів на амбулаторії”, як образно висловився доповідач, а отже, – сконцентрувати першорядну увагу на первинній медичній допомозі, трансформувати і розвивати саме цю ланку – один з основних елементів стратегії реформування галузі.
Ішлося і про те, як раціонально використовувати бюджетні кошти, що виділяються на охорону здоров'я, і про необхідність зміни підходу і механізмів розподілу ресурсів у системі державної охорони здоров'я. Візьмемо один лише аспект – доступність ліків. При нинішній структурі витрат у галузі на лікарські засоби залишається до 8% бюджетних коштів, що виділяються. Сьогодні в системі державної охорони здоров'я ліки теоретично надаються інвалідам, ветеранам війни, ліквідаторам аварії на ЧАЕС, а також у межах спеціальних національних програм (по туберкульозу, діабету, онкозахворюваннях тощо). Страхові ж медичні поліси мають менше 2% населення. Доступність лікарських засобів далеко не задовольняє фактичних потреб, часто адекватне лікування може бути надано лише на 2-3 дні, лікарі і хворі самостійно шукають вихід із становища. Постає у зв'язку з цим і питання про поліпшення бюджетного фінансування, і про використання ефективніших фармацевтичних продуктів (відповідно до принципів доказової медицини).
Формулярна система в цьому плані дає можливість розробити не просто перелік ліків, а налагоджену інформаційну систему, побудовану на критеріях якості, ефективності і безпеці препаратів, їхнього раціонального використання, упорядкування вартості у відповідності з дієвістю, встановленою аналітично. У порівнянні з європейським пацієнтом український витрачає у 3-4 рази більше на ліки: до 70% коштів під час лікування. Звичайно ж, це ненормально.
Тому так важливо впровадження стандартів діагностики, лікування і профілактики, основою яких є універсальний підхід до лікування. “При цьому ми повинні захистити пацієнта від несумлінних продавців медичних послуг, – говорив професор В.Г.Передерій. – А отже – виконати найважливішу вимогу, покладену в основу процесу реформування: забезпечити суворий і об'єктивний науковий контроль за якістю нових медичних технологій, лікарських засобів, методів діагностики і лікування”.
Особливо було підкреслено значення для успіху реорганізації охорони здоров'я, впровадження сімейної медицини: саме вона повинна стати наріжним каменем реформи. Ішлося також про зміну функцій і механізмів управління державною системою охорони здоров'я, створення основних регіональних програм та інших актуальних проблем реформування у медичній галузі.
