В Одесі, як і в інших містах України, є проблема дітей із хворобами слуху. Від цієї недуги не застрахований ніхто: до глухоти може призвести й захворювання, і травма, і багато інших чинників. 80% інформації про довкілля ми одержуємо шляхом такого дарунку природи, як слух, а наслідок глухоти – це розлад мовлення в дорослих або ненабуття мовленнєвих навичок у дітей, що призводить до краху сподівань і нездійсненої долі людини. Понад 50 років тому хорватський вчений-лінгвіст Петар Губер опрацював систему верботональної авдіології, яка з’явилася та розвивається як результат наукових досліджень і практичної роботи на ниві мовленнєвої комунікації – мовлення та мови. Перші результати були представлені автором цієї системи ще 1953 року на відділенні романістики філософського факультету Загребського університету та Центру експериментальної авдитивної реабілітації. Результати цих досліджень привернули до себе увагу й порадували сурдопедагогів і сурдологів у всьому світі. Адже діти, що раніше не мали змоги навчитися добре говорити й розуміти мову, з появою нового підходу до реабілітації глухої людини змогли опанувати мову як засіб спілкування, та повноцінними людьми увійти в середовище тих, що чують.
Відтоді по всіх континентах почали організуватися центри реабілітації слуху та мови за верботональною системою. Зараз у світі їх налічується близько 230 плюс філії. Є Міжнародний реабілітаційний фонд, що виробляє програми допомоги у створенні, навчанні, накопиченні, поширенні досвіду реабілітаційної роботи з людьми, що мають недоліки слуху та мови. Таці центри є в Парижі (Франція) та Загребі (Хорватія).
Практично всі такі центри мають підрозділи:
– медичний, де пацієнти будь-якого віку, навіть немовлята, можуть обстежуватися й одержувати медично-педагогічну консультацію з використанням точної сучасної та лагідної діагностичної апаратури;
– реабілітаційний, де відбувається слухопротезування, готується індивідуальна отопластика (вкладні), провадяться консультативні заняття з пацієнтами як індивідуальні, так і групові.
Центр устаткований сучасною дорогою апаратурою, яку обслуговують спеціально навчені фахівці, оскільки вона не продається центром “Суваг” у Загребі без навчання. Процес цей проходить у три етапи і завершується іспитами, показовими заняттями й теоретичною роботою, що мусить зробити свій внесок у розвиток верботонального методу.
Багато які країни в Європі відкрили такі центри, одержавши навчальні проекти, фінансовані національними або міжнародними організаціями (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Фонд допомоги при ООН, Міжнародна організація охорони здоров’я та Європейське співтовариство).
Для того, щоб ці організації звернули увагу на проблему реабілітації в Україні і, зокрема, в Одесі й Одеській області, був створений благодійний фонд “Країна Мрій”. Основною метою його є створення такого центру реабілітації глухих дітей. Наша країна вийшла на новий виток свого розвитку, і я гадаю, що ми зможемо полегшити долю тих людей, і особливо дітей, що потребують якісної сурдологічної допомоги, яка дає змогу розвинути хороші комунікативні здібності й інтегруватися в масову систему навчання. Кількість дітей із недоліками слуху щороку зростає, і це при тому, що народжуваність нижча за смертність. Це економічний погляд на проблему, а набагато важливіший і суто людський чинник. Я точно знаю, що батьки, дізнавшись про глухоту своєї дитини, не коряться ударові долі. Починаються шалені пошуки вирішення. Багато хто пройшов цей шлях пошуку: від дідів-бабусь, екстрасенсів, гіпнотизерів до сурдопедагогів-реабілітаторів і якісного слухопротезування. Вони відступають, перестають змагатися за долю своєї дитини, інші й далі ведуть цю тяжку “війну з глухотою” і, на щастя, перемагають.
Як сказав один дідусь реабілітованої дитини: “Спасибі всім за щастя спілкування з моїм онуком”. Але ж скільки залишається дітей, що не подарували своїм близьким щастя спілкування. Адже з усіх земних істот тільки людині дано вміння шляхом слів та інтонації висловити своє ставлення до довколишнього світу.
Я працювала в школі 18 років і пройшла всі ступені: від вихователя до завуча дошкільного відділення, і навіть кілька років працювала у вечірній школі. З цілковитою відповідальністю можу сказати, що останні 16 років роботи за верботональною методикою подарували мені та моїм учням певність щодо майбуття та розкіш спілкування, відчуття, що я змогла повернути батькам і громаді те, що забрала хвороба. Але я також знаю, який це пекельний труд – працювати за класичною старою системою навчання глухих, “вирощувати квіти на піску”. Адже, на жаль, при створенні класичної системи було допущено помилку, яка відлучила сім’ю від реабілітації слабовухої дитини. Складно навчити здорову родину допомогти своїй одній глухій дитині, але ще тяжче одному сурдопедагогові у школі або дитсадку навчати 10 глухих дітей. Адже діти перебувають серед собі подібних позбавлених мови, слуху, і тільки (це в найкращому разі) в суботу й неділю вони можуть поспілкуватися зі здоровими членами сім’ї або однолітками.
Врешті страждає дитина, недоодержавши батьківського тепла, страждають і батьки, що втратили ниточку, яка має їх пов’язувати з дітьми. А от якщо навчати батьків працювати за верботональною методикою, то їм захочеться досягати ще більших успіхів. За даними лінгвістів (людей, що займаються проблемами мови), щоб зберегти себе як особистість, людина мусить користуватися словником принаймні на 1800 слів, а мова глухих (міміка) налічує щонайбільше 400 слів. Як бачите, різниця досить відчутна.
І я гадаю, що таке місто, як Одеса, місто-герой, місто-мільйонер, заслуговує на те, щоб мати такий реабілітаційний центр. Тим більше, що охочих перемогти цю недугу чимало. Потрібно тільки об’єднати та правильно скерувати ці шляхетні зусилля.
