Олена Миколаївна Фроловська стала підприємцем ще у 1994 році. За ці одинадцять літ прийшла досить непростий шлях. Були злети і падіння, вдоволення та зневіра.

– З чого ж усе-таки почалося? Як інженерка-гідротехнік почала торгувати господарчими товарами?

– Коли переїхала до Саврані, роботи за фахом не було. Три роки працювала інженером-будівельником у райвно. Та якось на початку 90-х років приїхала в гості подруга, яка жила в Одесі і вже мала свій маленький бізнес. Саме вона мене й загітувала зайнятись цією справою.

– А як до цього поставився Ваш чоловік?

– Трохи поблажливо, трохи скептично. Він тоді явно не сподівався, що з цього вийде щось путнє, але мені допомагав.

Та скажу відверто, що мені й самій довелось подолати психологічний бар’єр. Не просто було зразу стати за прилавок. Спочатку навіть не всім зізнавалась, що це мій бізнес, іноді віджартовувалась, якось соромно було.

– Товари брали під реалізацію?

– Авжеж. Стартового капіталу не було.

– І щось вдалось тоді заробити?

– Ми починали весною. Тобто саме в ту пору, коли попит на лако-фарбові та інші господарчі товари зростає. Тож у нас справи пішли непогано. Ми втішились, наївно думаючи, що так буде завжди. Весь прибуток витрачали на прожиття. Дещо обновили в домі. Тоді ми навіть не задумувались, що наші товари впродовж року однаково продаватись не будуть. І ось, коли сезон минув, у нас виникли чималі проблеми. Ми не мали чим розрахуватись за товар. З’явились борги. Важко виходили з них.

– А не було бажання все покинути?

– Іноді виникало, але розуміли, що назад дороги немає. Тим паче залишити справу, не розрахувавшись з боргами, не можна, а коли вже “виплив”, то й бажання таке зникає.

– Зрозуміло, що тепер, коли Ви відкрили власний магазин, то вже й думок про відступ бути не може.

– Так. Тим паче, що життя трохи стабілізувалось, зросла купівельна спроможність людей. До того ж ми взяли позику на облаштування “Веселки”, отже, треба відпрацьовувати.

– В Саврані є декілька господарчих магазинів. Чи не дошкуляє конкуренція?

– Конкуренція дійсно дуже велика, але роки праці не пройшли марно. Ми вже маємо своїх постійних покупців. А ще ми робимо ставку на якість товарів. Працюємо з дилерами, які беруть товар безпосередньо на заводах-виробниках. Звичайно, платимо дорожче. Зате ми впевнені, що якість задовольнить найвибагливіших покупців. В цьому ми намагаємось підтримувати свою марку. Накрутки теж робимо мінімальні.

– А де ж тоді візьметься прибуток?

– За рахунок товарообігу. Так працюють в усьому світі. Краще продати більше з маленькою націнкою, ніж товар залежуватиметься, бо він вдвічі дорожчий, ніж на базах.

– Відкривши магазин, Ви, напевне, вже не будете їздити по базарах.

– Без базарів не обійтись. Магазин – це дуже добре, але він достатнього обігу товарів не забезпечить.

– А Вам не важко і магазин, і базари?

– Звичайно, що навантаження велике, але в цьому році мій чоловік вийшов на пенсію, то ж ми тепер обоє займаємось однією справою і це дуже добре.

– Кредит на будівництво брали в банку?

– Ні, там дуже великі проценти. Ми вже раз були спробували, то мало не “вилетіли в трубу”. Нам на рік дала безпроцентну позику одеська фірма, з якою ми співпрацюємо впродовж багатьох років.

– Тепер Ви вже змінили своє ставлення до професії продавця?

Олена Миколаївна посміхається.

– Авжеж. Я її полюбила. А ще поставила собі за мету підняти престиж цієї професії. Довести, що продавці можуть бути привітними, ввічливими, приємними у спілкуванні, грамотними й ерудованими.

– У Вас давно було бажання відкрити магазин. Воно стало реальністю. Тепер знову про щось мрієте?

– Так. В перспективі хотілося б побудувати великий, красивий фірмовий магазин господарчих товарів.

– Ну що ж, нехай Ваші мрії збуваються. І Ваша “Веселка” виграє тільки світлими, яскравими кольорами, даруючи радість покупцям і удоволення господарям.