У списку керівників управлінь обласної держадміністрації ми знову зустрічаємо ім'я Д.М. Демченка. Після нетривалої роботи в Одеській академії харчових технологій його запросили на колишню посаду – начальника управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації.
Причому затверджений він був ще в серпні, і тому встиг до однієї з головних подій у житті шкіл – початку нового навчального року. І, судячи з його недавнього виступу на колегії облдержадміністрації, налаштований на великі зміни в системі освіти, особливо пов'язані з підготовкою та перепідготовкою викладацьких кадрів. Про це ми й розмовляли під час нашої бесіди.
– Дмитре Михайловичу, минуло два місяці в новому навчальному році. Був час розібратися у справах шкіл області, їх забезпеченні кадрами. Чи збереглася колишня лихоманка, коли була велика кількість незаповнених вакансій вчителів і багатьох доводилося “завантажувати” додатковими годинами.
– Цього року картина має зовсім інший вигляд. Можна сказати, що ми вперше за багато років почали заняття без особливих кадрових проблем. Їх залишилися одиниці, а в багатьох школах утворилася навіть черга викладачів за низкою спеціальностей.
Звичайно, цьому сприяло значне підвищення заробітної плати, реструктуризація відомої кожному вчителю статті 57 Закону України “Про освіту”, де передбачено доплати за стаж, категорію, інші пільги. Вчителі почали, нарешті, одержувати солідну надбавку також за класне керівництво, завідування кабінетами, перевірку зошитів тощо.
Якщо зважити все це, виходить, що з вересня цього року заробітна плата молодого спеціаліста за умови 18-годинного тижневого навантаження і виконання певних інших видів педагогічної діяльності становить до 600 гривень. А для вчителів вищої категорії з 20-річним стажем вона перевищує одну тисячу.
І ще скажу одну приємну новину. Наша область одержала субвенцію на 2005 рік для погашення боргу за згаданою ст. 57 у розмірі понад 12 млн гривень. Отже, вже ведеться розрахунок за допущеними боргами за минулі роки.
Поліпшенню ситуації в школах сприяє і успішна реалізація низки регіональних довгострокових програм, серед яких “Вчитель”, “Шкільний автобус”, “Комп'ютеризація шкіл” та інші.
– Отже, можна стверджувати, що проблеми кадрів у загальноосвітніх школах уже розв’язано. Залишилося лише потурбуватися про їхню перепідготовку і ротацію.
– Гадаю, що про це говорити поки що зарано. Проблем залишається ще багато, і пов'язані вони з різними обставинами.
Наприклад, у нас є досить велика база для підготовки педагогічних кадрів. Їх випускають Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, Південноукраїнський педагогічний університет, у складі якого 2 педучилища і педагогічний коледж, а також Ізмаїльський гуманітарний університет. Вони готують стільки фахівців, що кадрами можна було б забезпечити ще одну таку велику область, як наша. Але, як я вже зазначив, у цій ситуації доводиться говорити про вакансії, про те, що кожен п'ятий педагог у нас пенсійного віку, а майже половина з них мають стаж роботи понад 20 років. Водночас молодих спеціалістів зі стажем до 3 років роботи набирається лише 8 відсотків. Чому ж так?
По-перше, на місце призначення прибуває лише половина випускників згаданих вузів і педучилищ, що спостерігалося й у поточному навчальному році. Зараз не говоритиму про брак механізму обов'язкового відпрацьовування за місцем призначення протягом 3 років або повернення грошей, витрачених на навчання. Тут багато що поки що дискутується.
Але хочу звернути увагу на інше. Часто до педагогічних вузів вступає молодь, яка абсолютно не схильна до викладацької роботи. Адже хороше знання того або іншого предмета далеко не рівнозначно вмінню навчати дітей цієї науки. Для цього потрібно ще мати певні індивідуальні якості, частину з яких, на жаль, не може дати педучилище або університет. Тому найважливішим елементом у системі підготовки педагогічних кадрів залишається допрофесійний добір і підготовка старшокласників до майбутньої спеціальності.
– Уявімо собі, що добір молоді став ретельнішим. Чи гарантує це однозначне розв’язання проблеми?
– Звичайно, педагогом потрібно все-таки народитися. Але без хорошої подальшої підготовки багато природних даних можна “розгубити по дорозі”. Їх потрібно зміцнювати професійним навчанням, конкретною практикою під керівництвом мудрих наставників.
Звідси особлива вимога до стану навчально-педагогічного процесу, технічного оснащення вузів, що готують кадри для шкіл і дошкільних закладів.
– Студенти педагогічних вузів, пам'ятається, одержують значок-ромбик, на якому зображена розкрита книга. Це символ того, що педагог повинен постійно навчатися?
– Так, навчання педагога не закінчується з одержанням диплома про вищу освіту. Його подальше послідовне і безперервне навчання – одна з неодмінних умов для закріплення та вдосконалення навичок педагогічної діяльності. Робота ця, на жаль, провадиться зараз лише на обласному рівні на базі інституту вдосконалення вчителів. Тут вони мають змогу підвищити кваліфікацію і одночасно поправити своє здоров'я у профілакторії.
У районах і навіть містах такої можливості поки що немає. Все через той же дефіцит коштів, що йдуть здебільшого (до 96 відсотків) тільки на саму зарплату.
А сьогодні підвищувати свою кваліфікацію вчителю потрібно не лише для вдосконалювання своєї педагогічної майстерності. Через ці курси лежить шлях до підвищення кваліфікації від молодого спеціаліста до вчителя-методиста. І тут потрібна допомога не лише вузів, але й місцевих органів влади.
– Ми всі говоримо про кошти, про брак бюджетних відрахувань, а чи ведеться робота в іншому напрямі, щоб освіту зробити менш витратною, звичайно, не на шкоду знанням?
– У цьому я теж бачу один із напрямів подальшого вдосконалення освіти в області, раціональнішого використання наявних педагогічних кадрів.
Ось цікаве запитання. Скажіть, де витрати на одного учня вищі – у місті чи в селі? Ви здивуєтеся, але більші вони, причому у 1,5 – 2 рази, саме в селі, хоча постійно говоримо про високе технічне та матеріальне устаткування міських шкіл і відсутність багатьох благ у селі. Причому витрати на сільського школяра зростають щороку. І це при тому, що, повторюся, рівень знань цих дітей помітно відстає від їхніх міських однолітків.
Тут є над чим задуматися, тим більше, що в селі функціонує до 70 відсотків шкіл області. Готувати багатопрофільних фахівців для малокомплектних шкіл – не порятунок. Витрати значно зростуть, а якість педагогічних послуг іще більше знизиться, і ще негативніше позначиться на знаннях дітей. Та ж ситуація й зі збільшенням кількості однокомплектних класів, зниженням їхньої наповнюваності до “критичної межі”.
Тут, на моє переконання, треба переходити до профільної старшої школи. Але все потрібно всебічно обрахувати, знайти найоптимальніший варіант нової мережі шкіл, створення так званих шкільних округів.
Поки що робота в цьому напрямі не перейшла межі від дискусій до прямих практичних дій. А потрібно вже застановитися з базовими школами, концентрувати в них найкращі педагогічні кадри, і на цій основі підвищувати знання дітей. Це скоротить витрати на педагогічні послуги і дасть змогу заощаджену частину грошей використовувати на розвиток навчально-методичної та матеріальної бази.
Ця проблема характерна і для міських шкіл. А їх в Одесі сьогодні 140. За чотири роки всі учні 10-х класів нової 12-річної школи мають переходити до оновленої профільної старшої школи. Часу залишилося не так уже й багато, коли йдеться про постійне вивчення схильностей учнів та їхню профорієнтацію, щоб вони могли краще застановитися з вибором майбутньої професії. Сьогодні, принаймні, про таку готовність і говорити поки що не випадає.
Тут потрібна взаємодія з батьками, з органами місцевого самоврядування та виконавчою владою. І в на ниві профорієнтації дітей, і в плані оптимізації мережі профільних старших шкіл та забезпечення вже згаданих регіональних програм.
– Останнім часом від учителів і батьків школярів часто можна чути скаргу на професійну та соціальну незахищеність педагогів, керівників навчальних закладів. Тут є проблема?
– Так, таке мовиться часто, і нам доводиться виїжджати на місця для вивчення ситуації, залагоджування конфліктів то директора з педколективом, то того ж керівника школи з представниками місцевої влади.
Досить типовим стало явище, коли директора школи призначають без згоди і бажання педагогічного колективу або знімають з роботи теж на розсуд самої тільки районної адміністрації. Зараз таку практику буде цілком припинено. За вказівкою Міністерства освіти і науки впроваджується вже цього року публічна звітність директорів шкіл за підсумками управлінської діяльності за минулий навчальний рік. Підсумки оцінки роботи підбиваються лише таємним голосуванням. Наявність великої кількості “червоних карток” є сигналом добровільного або примусового звільнення керівника. А “зелена картка” свідчитиме про довіру до директора школи, про його підтримку. Саме педколективу дається основне право вибору свого керівника, на це доведеться зважувати всім.
– Кілька слів про тестування у школі та при вступі до вищих навчальних закладів. Воно сприйнялося досить неоднозначно. А як буде далі?
– Далі тестування набуде свого розвитку. І педагогам у школі потрібно звикнути до думки, що зовнішнє, незалежне тестування випускників шкіл стане головним критерієм в оцінці їхньої роботи. Брак достатніх результатів хоча б у частини школярів мусить стати діагнозом їхньої професійної непридатності. Саме це, а не вік і стаж педагога, мусить визначати його статус у педагогічному колективі, його право на підвищення категорії та звання, одержання різних нагород.
– Але так можуть бути ущемлені інтереси ветеранів шкіл, які звикли до старих методик і важко перелаштовуються в передпенсійні роки?
– Мушу одразу заспокоїти ветеранів, які становлять солідну частину нашого 42-тисячного педагогічного колективу. Ми завжди цінували і цінуємо їхні знання та досвід, їхню віддану працю у дуже складні 90-ті роки, коли через матеріальні нестатки вони не залишили педагогічну роботу і не дали зруйнуватися навчальному процесові. Таке завжди пам'ятатиметься.
До речі, більшість із них і сьогодні показують приклад у роботі, дають високі і міцні знання, отож їм тестування боятися нічого. Нова справа швидко приживеться, а діти стануть на один рівень із вимогами європейської загальноосвітньої школи, впевненіше вступатимуть у змагання будь-якого рівня.
Нам треба зважати, що коли майже половина педагогів мають передпенсійний і пенсійний вік, потрібно серйозно думати про нове поповнення, про нову систему підготовки педагогічних кадрів і їхнє закріплення в школі, особливо сільській.
Матеріальні основи вже створюються. Але потрібні ентузіасти, люди з педагогічною “жилкою”. Їх потрібно шукати у шкільному середовищі і безперервно готувати до майбутньої нелегкої професії, однієї з найблагородніших.
