Якщо ви захочете познайомитись із Ширяївським районом, то вам обов’язково запропонують побувати в ПСП “Світанок”, що в Старих Маяках. Тут дійсно є чимало цікавого. Саме в цьому селі зберігся єдиний в усьому районі дитячий садок, який знаходиться на повному забезпеченні приватного сільгосппідприємства. Тільки в Старих Маяках продовжують будувати житло для своїх трудівників. Вулиця новоселів явно вирізняється серед інших. Кожен будинок споруджено за індивідуальним проектом. Це вже не ті стандартні “коробочки” 60-70-х років.
В центрі села височіє новий храм, в спорудження якого левову частку коштів вклав “Світанок”. За свідченнями фахівців, школа в Старих Маяках теж одна з найкращих в районі. І це також завдяки матеріальній підтримці з боку сільгосппідприємства.
Звідки ж беруться оті кошти в самому “Світанку”?
Директор ПСП В.Ф. Маймескул нічого не робить попередньо не підрахувавши, що з того вийде в кінцевому результаті. А ще йому в цьому дуже допомагає дружина, яка працює в господарстві головним економістом. До того ж у Віктора Федоровича є неписане правило – кожен гектар поля в середньому має давати щорічно не менше 1500 – 2000 гривень чистого прибутку. І слід сказати, що він цього добивається. По-перше, тут дотримуються структури посівних площ, сівозмін. По-друге, велике значення має те, що в агроформуванні утримується біля двох тисяч голів ВРХ. А це й чималі площі, зайняті кормовими культурами, які надалі є чудовими попередниками під зернові. В.Ф. Маймескул – людина, яка любить впроваджувати все нове, прогресивне, але водночас не цурається випробуваного роками. Так, трудівники ПСП “Світанок” досі висівають не менше 500 гектарів цукрових буряків, про які в більшості господарств північної зони області вже й забули. Торік, наприклад, старомаяківці мали аж 800 гектарів цукристих. Поряд з цим вони займаються вирощуванням так званих нетрадиційних культур – ріпака, коріандру, гірчиці, люцерни. Саме реалізація насіння цих рослин дає відчутні прибутки. Хоча ніколи не чула, щоб тут скаржились на збитковість тваринництва, про яку тільки й мови в аграріїв.
Звичайно все це досягається титанічною працею. Віктор Федорович з тих людей, які поринають в роботу з головою. Він не шкодує ні сил, ні здоров’я, ні, тим паче, часу. Такої ж віддачі вимагає і від всіх інших. Незважаючи на це, обидва його сини не пішли шукати легкого хліба в місті чи де-інде. Старший, Максим, після закінчення Одеського сільськогосподарського інституту працює головним агрономом. А в жнивну пору сідає за штурвал комбайна. Починав цю справу ще будучи учнем старших класів. Спочатку він працював помічником у досвідченого комбайнера Віктора Васильовича Москаленка. Згодом і сам освоїв потужного імпортного агрегата. Менший син, Олег, теж пішов братовою стежкою. Хоч живе в достатку, та ще в шкільному віці забажав скуштувати власного хліба. Так він став помічником комбайнера у старшого брата Максима. В цьому році юнак, закінчивши загальноосвітню школу, вступив на агрономічний факультет Одеського аграрного університету. Але, незважаючи на випускні та вступні іспити, Олег не пропустив збирання зернових. Це були вже треті його жнива. І тепер навчається для того, щоб продовжити справу батька й брата, щоб власноруч вирощувати високі врожаї сільгоспкультур.
Дружна сім’я Маймескулів дуже шанована в селі, та й в районі. І цю шану всі члени родини заробили своїм щоденним трудом. Головне те, що вони не цураються ніякої роботи. Пригадую, як, побачивши Віктора Федоровича у 2004 році край жнивного поля, навіть не впізнала. Директор підприємства з голим торсом, замазученими руками разом з комбайнером щось мудрували біля “ДОНу”, який чомусь “захандрив”. Звичайно, на полі була й технічна допомога, й ремонтники, але В.Ф. Маймескул не міг бути стороннім спостерігачем. Не такої він вдачі. Ось такий трудовий неспокій передав і своїм синам.
