«ПОЩАСТИЛО З САМОГО ПОЧАТКУ...»
Шановна редакціє газети «Одеські вісті»!
Ми, батьки учнів-чотирикласників навчально-виховного комплексу № 300, хотіли б зі сторінок вашої газети звернутися з відкритим листом-подякою до дирекції НВК.
Гадаємо, що наш відкритий лист – той щирий відкритий крок, що додасть радості й сили всім працівникам цієї школи та сприятиме розквітові чудових починань.
Сьогоднішня школа перебуває в постійному стані реформ. І хоча зміст тих або інших змін у молодшій, середній і старшій школі часто стає предметом обговорення в засобах масової інформації, батькам найчастіше складно зорієнтуватися в ньому. Найчастіше ми можемо тільки порівнювати, як це було в “нашій” школі і як це тепер відбувається в школі наших дітей. Але зате ми зіштовхуємося з реформою на іншому рівні – психологічно підготувати дитини до школи в шестирічному віці, знайти таку молодшу школу, щоб дитина змогла без проблем вступити до гімназії... І як чудово почувають себе батьки, коли знаходять у якійсь одній школі вирішення багатьох проблем такого роду.
І в цьому змісті ми відкрито визнаємо: нам пощастило.
І пощастило з самого початку, бо наша школа вирішила один з найперших батьківських сумнівів – чи зможе дитина в шість років адаптуватися до зовсім нових і чужих для неї умов, обставин? Адже всім батькам першокласників відомо, що за новими вимогами дитина повинна й навчатися в школі, і відпочивати, і спати. Багато хто з дорослих не зміг би пристосуватися до такого режиму в гучних коридорах багатоголосої сучасної школи. А дитина?
НВК № 300 запропонував нам власний варіант розв’язання цієї проблеми – створення початкової школи на базі дитячого садка. І для дітей після дитячого садка перший клас став святковим вступом у новий статус у колишньому, знайомому та комфортному середовищі. Для тих же, кого готували до школи тільки вдома, умови максимально наближені до дитячого садка, були надзвичайно зручні. І, виявляється ж, діти незвичайно чуйні до таких, здавалося б, абстрактних понять, як традиції та спадкоємність: з якою буквально сімейною гордістю колишні первоклашки влаштовують свято букваря для випускників дитячого садка, як опікують часом учні дошколят, що гуляють поруч із ними! І особливо чудово, коли це – їхні молодші брати та сестри.
Величезне спасибі хочеться сказати всім учителям нашої школи. Насамперед – нашій основній учительці Вікторії Василівні Арнаут, яка дуже багато праці, терпіння та знань вкладає в наших дітей. Ще одна вчителька нашої школи – людина надзвичайно енергійна та творча – Світлана Валеріївна Ісмаїлова. Завдяки їй ми не раз пишалися своїми дітьми, що здобувають перші місця на різних міських і обласних конкурсах дитячого танцю, малюнка тощо. Наші слова подяки – вчителькам англійської мови Марії Володимирівні Музиченко й Таїсії Іванівні Філіпповій, учительці музики Ірині Олексіївні Одинець і, звичайно ж, мудрій директорці нашої школи Ользі Володимирівні Підгірній.
Для нас, батьків, головним свідченням роботи колективу школи є те, з якою радістю діти представляють свої проекти, створені разом із учителями – українські вечорниці та новорічні феєрії, сценки англійською мовою або незвичайні твори мистецтва, що вийшли з образотворчої студії школи. Причому свята – це завжди справа спільна. Батьки, сідаючи в ошатній актовій залі, завжди знають: зараз прийде усміхнена Ольга Володимирівна, директорка, поруч неодмінно прибережемо місцечко для нашої медпрацівниці Олени Євгенівни Ілюченко й не забудемо перед сценою місця побільше залишити – набіжать зараз дивитися чергову виставу учні молодших класів.
Любі вчителі! Нам іще дуже мало залишилося навчатися в нашій чудовій школі. Уже зараз перед кожним із нас стоїть завдання – знайти гідну середню школу. Звичайно ж, дуже хотілося б, щоб це була одна, спільна для нашого класу школа. Нам іще не зрозуміло, наскільки розв’язне це питання.
Але сьогодні нам уже хочеться сказати вам найщиріші та найдобріші слова подяки. Сказати “спасибі” за досвід спілкування та спільного виховання наших дітей. Нехай успіх не зраджує вам у всіх ваших починаннях. І нехай усі зміни у вашому житті будуть добрими!
З повагою,
батьки учнів 4 класу НВК № 300 м. Одеси
НЕ ЛИШЕ ГРАТИСЯ, АЛЕ Й НАВЧАТИСЯ
В нашому місті чимало навчально-виховних комплексів, де дитину навчать не тільки читати, лічити, писати, але й створювати щось власними руками, пізнавати світ через любов до мистецтва. Одним із таких навчальних закладів є НВК № 300.
З першого погляду він привертає увагу. Великий двір із гойдалками й турніками, засаджений трояндами та магноліями. Квітуча черемшина є не тільки окрасою – багато хто з дітей, а також їхні батьки вперше спробували тут її солодкі чорні ягоди. Зараз природа “заснула”, але з настанням весни знову втішатиме своєю красою.
Навчально-виховний комплекс складається з двох блоків: дитячого садка та школи. З дітьми працюють досвідчені викладачі. При школі є образотворча студія. Так і хочеться назвати цей чудовий гурток “Дитячі фантазії” або, краще, “Казкові саморобки”. Дітлахи дуже люблять займатися в митстудії, бо тут їх навчають усього: ліплення, конструювання, виготовлення аплікацій із листя та квітів, оберегів. Діти самі вигадують іграшки й роблять їх власноруч. У справу йдуть банки, пляшки, тканини, старе бабусине пальто, ґудзики і, звичайно ж, дитяча фантазія. Вона безмежна, але її треба скерувати в правильне русло. Це й робить С.В. Ісмаїлова. Крім того, що Світлана Валеріївна розвиває в дітях творчі здібності, вона ще клопочеться про те, щоб роботи юних майстрів були оцінені на різних виставках міста. Багато малюнків і саморобок зберігаються в муніципальному музеї особистих колекцій імені О.В. Блещунова. Хоча... Діти іноді засмучуються, коли їхні роботи забирають, – адже стільки праці, емоцій було вкладено в них.
Докладніше про НВК № 300 я попросила розповісти директорку Ольгу Василівну Підгірну.
– 1982 року був відкритий дитячий садок, на його базі 1999 року виник перший шкільний клас із поглибленим вивченням англійської мови. Поступово ми розширилися, і зараз у нас навчаються діти до четвертого класу включно. Ті, що переходять з дитячого садка до школи, тяжко сприймають навчальний матеріал, швидко втомлюються. Тому викладачі намагаються подати все в ігровій формі. Наступні кілька років уже намагаємося прищепити дитині бажання не тільки гратися, але й навчатися. Влітку в нашому комплексі відкрито табір. Багато часу діти бувають на свіжому повітрі, часто ходять до театру, в кіно, на екскурсії.
– Ольго Василівно, скільки у вас уже було випусків?
– Цього року буде четвертий.
– За чотири роки діти звикають одне до одного... Чи важко їм адаптуватися до нової школи, нового складу вчителів і однокласників?
– Звичайно, важко. Багато хто з дітей часто приходить до нас у гості. Вони нудьгують за улюбленими вчителями, за тією теплою атмосферою дружби, що завжди панує в стінах нашої школи. Діти звикають навчатися в цьому колективі. І коли доводиться йти геть, це теж впливає на дитячу психіку, бажання навчатися. Діти мають цілим своїм складом іти до іншої школи. Цей зв’язок не мусить уриватися.
ЩО Ж ДУМАЮТЬ САМІ ДІТИ ТА ЇХНІ БАТЬКИ ПРО ШКОЛУ? ЩО ДЛЯ НИХ ТУТ ГОЛОВНЕ?
Данило, 9 років:
- Тут я навчився правильно мислити, робити щось красиве власними руками. І мені це приємно. Ми багато читаємо. Без книг не можна нормально розвиватися. Без них людина все одно, що камінь у воді.
Ольга Павлівна Мойсеєва, мама Данила:
- Мені дуже подобається система навчання в цій школі. Дітям тяжко висидіти 40 хвилин уроку. Тому вчитель намагається максимально різноманітити заняття. Спочатку діти розминаються, роблять зарядку. Потім вчитель неодмінно розповідає якусь незвичайну казку, що поступово “вводиться” в тему навчального матеріалу. Разом із вивченим параграфом діти здобувають знання не тільки на вербальному та візуальному, але й на кінетичному рівні. Таким чином, у дитини задіяні всі відчуття. Чудово, що в школі є “відкриті” уроки. Батьки можуть прийти й подивитися, як їхня дитина розвивається, порівняти з іншими дітьми.
Сашко, 10 років:
- Отут дають добру освіту, я дізнаюся багато чого про природу. Мені подобається писати реферати про тварин і птахів. Я охоче виконую кожне творче завдання в нашій образотворчій студії. Незабаром ми робитимемо макети замків. Я завжди мріяв спробувати зробити казковий замок або палац.
Олена, 9 років:
- Мені подобається наш клас. Він дуже дружний, ми завжди допомагаємо одне одному. У нас дуже ввічливі хлопчики. Я дуже люблю наші свята, коли ми всі разом готуємося та потерпаємо одне за одного.
І справді, всі діти схожі на величезну багатодітну родину з декількома мамами (учительками), що згуртовано тримаються вкупі. Тут приваблює не тільки тепла атмосфера, але й розумні, виховані діти. Школа дуже шанує державну мову, тому всі предмети читаються українською. Батьки можуть не турбуватися про безпеку своїх дітей. Тут їх не тільки навчать чогось корисного, але й нагодують, і спати вкладуть, і казку розкажуть.
Ірина МАРИНОВА
