Усе співпало – сто днів перебування на посаді головного одеського обласного податківця, повідомлення в «Урядовому кур'єрі» про нове свято – День податківця, яке припадає на 30 грудня, і навіть те, що наступаючий рік – рік Собаки – визнано символом справедливості, який захищає силовиків. То ж залишалося одне – негайно взяти інтерв'ю у Державного радника податкової служби ІІІ рангу (відповідає званню генерал-лейтенанта), кандидата економічних наук, голови Державної податкової адміністрації в Одеській області Анатолія Косолапова.
Анатолій Григорович, як заведено говорити, “зробив себе сам”. Отримані ним три вищі освіти – плід наполегливої праці. Багаторічна звичка до дуже насиченого робочого тижня – у кабінеті з 7.30 до 22.30 – виправдовує себе. Скрізь, де працював Анатолій Косолапов, очолюваний ним колектив за досить невеличкий відрізок часу досягав вражаючих результатів. Хоча, відзначимо, багато чого доводилося йому докорінно змінювати. Одеса не стала винятком.
– Перші враження на новому робочому місці були багато в чому гнітючими, – розповідає Анатолій Григорович. – Третина моїх підлеглих податківців працювала адвокатами у підприємців, третина – рекетирами.
– Вам довелося звільняти дві третини працівників? Але ж це понад дві тисячі чоловік…
– Навіщо звільняти? У мене є певні вимоги. Насамперед у моїх підлеглих має бути у наявності високий професіоналізм, завдяки якому можна досягти найвищих результатів у роботі. Обов'язкові для податківця й високі моральні якості. Виходячи з цього я й будував свій стиль взаємин із підлеглими в Одесі. Тобто якщо той чи інший працівник повівся неправильно в умовах відсутності контролю з боку керівництва, але є висококласним фахівцем і готовий чесно трудитися на держслужбі, то він залишається в команді. Якщо ж умови, які я запропонував, не влаштовують, то залишається єдиний вихід – звільнити обійману посаду.
Це було запропоновано деяким начальникам інспекцій, більшості керівників управлінь не тільки в області, але й у районах. Такіж вимоги було поставлено перед інспекторами. Виходу не було: необхідно розчищати авгієві стайні. Зараз я із впевненістю можу сказати, що знаю, чим займається кожен інспектор у будь-якій інспекції.
– А як людям, яких Ви відірвали від щедрої годівниці, звикати жити на державну зарплату? Чи втримаються вони на роботі?
– На початку жовтня, одразу ж після мого призначення на нову посаду, я зустрічався із більш ніж тридцятьма керівниками великих підприємств, підприємцями. Вони запитали мене: “Анатолію Григоровичу, Ви знаєте, що у вашій системі, щоб здати звіт, необхідно заплатити 10 – 15 дол., щоб одержати акт на право відшкодування ПДВ – 3000 дол., щоб закрити підприємство – теж до трьох тисяч, не говорячи вже про вартість перевірки, проведеної відповідно до національного плану?”
Після цього я зібрав підлеглих і розповів їм про почуте під час цієї нелегкої зустрічі.
– Ви говорили узагальнено чи наводили конкретні факти?
– Я говорив узагальнено. Конкретні факти виявляє наш відділ по боротьбі з корупцією. Скажу більше: я звертався по допомогу до міліції, до управління по боротьбі із організованою злочинністю, до прокуратури, щоб припинити всі порушення норм законності й моралі в організації, якою я керую. Ситуацію вдалося переломити.
Я пояснював і пояснюю – часи змінилися. Настав час сумлінного і чесного ставлення до роботи. Я одержую зарплату від держави і дорожу наданою мені довірою Президента. Попросив усіх працівників орієнтуватися саме на ці критерії у стосунках зі мною.
– Прийшовши на нову посаду, Ви зіткнулися тільки з негативом чи були й позитивні моменти?
– Звичайно, позитиву вистачає. Головне, з мого погляду, це те, що зберігся загін професіоналів дуже високої проби, бездоганно порядних людей. Багато з них – працівники обласного апарату. Ми знайшли гідних людей і в районних ланках, дали можливість посісти їм керівні посади. Робота пішла, з'явилися позитивні зміни.
– Як Ви облаштували свій побут? За дуже рідкісним винятком керівники Вашого рівня одразу ж одержують квартиру…
– Живу в одній із кімнат гостьового будиночка в Санаторному провулку. Сім’я, діти (син, донька) у Києві, куди я їжджу раз на місяць. Звичайно, дуже б хотів жити з ними в Одесі. Я полюбив ваше місто. Київ у порівнянні з Одесою, як кажуть, може відпочивати. Це стосується і краси, й екології, і, що найголовніше, людей. Тільки в Одесі люди дружелюбно посміхаються, у Києві-мегаполісі цього немає. Там інший темп і ритм життя, усі ходять похмурі, втомлені. В Одесі вміють сміятися, дивляться на життя простіше, з позиції, я б сказав, Жванецького. Мрію переїхати до Одеси. Тих же, хто вважає, що Косолапов приїхав до Одеси ненадовго, наведе порядок і виїде знову до Києва, хочу розчарувати: я закохався в Одесу й сподіваюся, ця любов буде взаємною.
– Чим зі зробленого Вами за три місяці роботи в Одесі Ви пишаєтеся?
– За великим рахунком, пишатися чимось серйозним поки що рано. Основне питання, яке я хотів вирішити, ще не вирішене, хоча деяких переміщень досягнуто. Справа в тому, що я мрію змінити філософію відносин між податківцями і платниками податків. На сьогоднішній день ці відносини нагадують полювання. Податкова служба виступає в ролі мисливця. Дичина, відповідно, – платник податків. Бідний звір, – заєць або вовк, – бігає, шукає будь-якого укриття, щоб сховатися, або робити справжні фігури вищого пілотажу, щоб податківці не «вирахували» його. А «мисливець-податківець» усі ці хитрі кульбіти розшифровує і женеться за нещасним звіром. Це ненормально. Я б хотів, щоб філософія відносин тут була іншою: платникові податків слід пишатися тим, що на його плечах тримається міць країни і добробут людей, які одержують зарплату з бюджету. А податківець має бути оператором, який супроводжує надходження податків до скарбниці. Цю філософію я мрію впровадити. Поки що не вийшло. Тому я незадоволений, якщо можна так сказати, моральним підсумком роботи. Якщо ж говорити про поняття матеріальні, то результати непогані. За жовтень-грудень до Державного бюджету мобілізовано на 150 млн грн більше, ніж за аналогічний період минулого року. У грудні, наприклад, зібрали податків на 26 млн більше середньомісячного рівня. Це говорить про те, що низка підприємців вважає більш розумним для себе вийти з «тіні».
– Чи довелося Вам у своєму новому кабінеті щось змінювати?
– Стіл, за яким я сиджу, раніше стояв біля дверей. Коли до кабінету входив відвідувач або хтось із підлеглих, керівник сидів до нього спиною, тобто, немов демонстрував свою зневагу. Я розгорнув стіл і тепер сиджу обличчям до тих, хто входить до кабінету.
Крім цієї перестановки, я почепив кілька пейзажів: поле і ліс. Справа в тому, що я починав свою трудову діяльність у 26 років керівником колгоспу на Харківщині, тому саме ці пейзажі дорогі моєму серцю. Коли буває важко (а трапляється всіляке), ці картини психологічно розвантажують.
– Ви членствуєте в якійсь партії? Як ставитеся до майбутніх виборів, чи для податківця головне, щоб платили податки, а усе інше другорядне?
– Я безпартійний. Але політикою свого часу займався, будучи народним депутатом, тому мені абсолютно не байдуже, які сили прийдуть до влади в країні, хто очолить уряд.
А платити податки – це дуже важливо. Адже держбюджет – гарантія стабільності в країні. Якщо лікар або вчитель у повному обсязі одержують зарплату, а пенсіонер – пенсію, то вони будуть спокійно ставитися до будь-яких політичних змін. А ось якщо цього не буде, то шанс потрапити до політичних вирів у цих людей збільшиться. А залучення мас до політичної боротьби небезпечно для країни в цілому.
– У своїй системі Ви порядок наводите. А як складаються стосунки із місцевою владою?
– Я задоволений, що із перших днів перебування на Одещині в мене склалися чудові стосунки із губернатором Василем Петровичем Цушком. Ми давно знайомі, у парламенті були членами однієї фракції. Дуже гарні стосунки і з мером міста Едуардом Гурвіцем, теж був із ним знайомий під час депутатства. То ж знаходити взаєморозуміння завдяки депутатському братерству значно простіше.
Один із прикладів: домовленість із Е. Гурвіцем про виділення ділянки на житломасиві Котовського під будівництво житлового будинку для податківців. Знайдено інвестора, думаємо наступного року почати будувати. Я хочу, щоб податківці щороку одержували по 30 – 40 квартир. Дуже шкода, що до мого приходу цим не займався ніхто, але ж грамотних фахівців потрібно цінувати й створювати їм гідні умови.
Мрію, щоб робота в податковій була привабливою для молоді не за рахунок можливості переплутати державну кишеню зі своєю, а в силу грамотно побудованої системи соціального захисту. Адже наші зарплати й премії – далеко не найвищі в країні…
– Як Ви вирішуєте кадрове питання?
– Є Академія податкової служби. Але я налаштований і на заповнення наявних вакансій місцевими кадрами. У нас укладено договір із Одеським державним економічним університетом, його студенти будуть проходити в нас практику, а кращі випускники – приходити на роботу.
– Вся наша розмова, по суті, це розмова про кадри, адже й впровадження нової філософії, й відсутність корупції у ваших рядах залежить від них. Податкова контролює нас. А хто контролює податкову?
– Хочу зауважити, що сьогодні, відповідно до нової філософії, податкова у своїй роботі переходить від твердих фіскальних методів до виховання совісного платника податків і партнерських відносин із ним. То ж податкова не контролює нікого, тільки надходження до бюджету, і допомагає платникам податків.
Але оскільки служба у нас специфічна, пов'язана із постійними спокусами, у системі створено два підрозділи: по боротьбі з корупцією і відомчий контроль. Перший з них займається виявленням та профілактикою корупційних діянь, а якщо вони виявляються, то покаранням винних, аж до звільнення.
Відомчий контроль контролює роботу податкових структур нижчого рівня стосовно правильності їхніх дій, проведення перевірок, обсягів оплати, тобто контролює роботу служби. Це люди професійні, які добре знають свою роботу й закони. Я, чесно кажучи, мрію, що настане той день, коли в них роботи буде дуже й дуже мало, тому що в підрозділі, яким я керую, буде наведено порядок.
– А про що Ви мрієте напередодні Нового року, що хочете побажати собі, своєму колективу й усім нам?
– Усім – здоров'я, любові й турботи з боку близьких людей, стабільності, благополуччя. Колективу – досягти наступного року помітних успіхів у формуванні партнерських взаємин між податківцями і платниками податків, значно поповнити державну казну.
Собі особисто… Якомога довше працювати в Одесі, нормальних державних відносин із платниками податків, колегами, населенням області, щоб мене не підвів колектив, і щоб усі навколишні мене розуміли, в усякому разі, докладу для цього максимум зусиль. Сподіваюся, що Новий рік, який приносить виконання бажань, у цьому посприяє.
