Напередодні Нового року головний редактор «Одеських вістей» І.Г. Нєнов зустрівся з головою Одеської обласної ради Федором Івановичем Владом і попросив його поділитися думками про рік, що минає і настає.
– Федоре Івановичу, прийнято говорити, що рік на рік не схожий. А ось яким був нинішній, що минає, 2005 рік для Вас?
– Швидше за все, цей рік можна назвати складним і навіть неприємним, якщо говорити в особистому плані. Справа у тому, що в нинішньому році я поховав маму – найдорожчу людину на землі. І хоча у мене хороша сім’я, а ось матері мені бракує... І тепер так буде все життя. Це – по-перше. А по-друге, повірте, мені непросто було “пересісти” з крісла керівника підприємства, нехай навіть найбільшого в системі переробки зерна в Україні, у крісло голови обласної ради.
Тому минулі п'ять місяців були сповнені дуже серйозними переживаннями. Тому що хотілося гідно реалізувати свої можливості вже в ранзі одного з керівників найбільшої області країни. Хотілося максимально ефективно, плідно працювати і, звичайно ж, не підвести тих людей, які віддали голоси за мою кандидатуру.
Оглядаючись у рік, що минає, можна сказати, що чимало нам вдалося зробити за цей час, але ще більше потрібно буде зробити.
Тому я дуже вдячний депутатському корпусові, президії облради, головам постійних комісій і, звичайно ж, апарату облради за розуміння.
– Федоре Івановичу, за ці п'ять місяців і кілька днів Вам довелося під час ділових поїздок зустрічатися з жителями нашої області практично у всіх містах, райцентрах і в багатьох селах, на прийомах громадян. Скажіть, чим найбільше Вас засмучували ці зустрічі? І що вселяло оптимізм?
– Ви знаєте, мене найбільше засмучує бездушність, глухота окремих чиновників, в результаті чого наші земляки опиняються у безвихідному становищі. Взагалі мені феномен бездушної людини просто незрозумілий. Такі люди розучилися (або ніколи не вміли) сприйняти чужий біль як свій. Через це, зізнаюся, часто засмучуюся. Мені мої близькі з цього приводу говорять, мовляв, ти так далеко не протягнеш. А я (нехай це звучить трохи нескромно) відповідаю: якщо не я, то хто ж?..
А оптимізму мені додавали бажання і ціле–спрямованість багатьох депутатів, посадових осіб працювати на сьогоднішній день заради найближчого майбутнього.
Є дуже багато прикладів, коли ми разом з районною владою, представниками місцевого самоврядування розв’язували ті питання, які були досить проблемними. Скажімо, житловий будинок у Кодимі, який багато років залишався в аварійному стані. Мешканці будинку, справді жили у нелюдських умовах. І завдяки втручанню обласної ради, районної ради, райдержадміністрації і, що дуже важливо, самих мешканців, ми розв’язали цю проблему.
І зараз люди телефонують з Кодими і дякують, запрошують відвідати обладнане житло.
Або інший приклад, вже з Тарутинського району. Два населені пункти – Лісне та Олександрівка, мешканці яких через демаркацію кордону з Молдовою не могли виїхати до районного центру, одержати медичну допомогу. Тобто, були відрізані, по суті, від території своєї країни.
Ми вийшли з цією проблемою на Міністерство іноземних справ України, звернулися до уряду Молдови. І ця проблема, нехай і не до кінця, але розв’язана.
Або критична ситуація в селі Ларжанка Ізмаїльського району, де діти були позбавлені можливості ходити до школи. Стара школа була в аварійному стані, а спорудження нової перетворилося у довгобуд. Спільними зусиллями ми все-таки здали її в експлуатацію. Тепер у дітей з'явилася реальна можливість в нормальних умовах одержувати освіту.
Приблизно така ж ситуація була й у селі Шабо Білгород-Дністровського району, де проблема теж була вирішена.
Напередодні Нового року ми здамо школу-сад у Вознесенці Тарутинського району. Знову ж об'єднавши зусилля місцевих органів влади, підприємства, розташованого в цьому населеному пункті, та обласної ради, яка виділила сто тисяч гривень з цією метою, буде здано чудовий дошкільний заклад.
– З якими, на Ваш погляд, проблемами, з котрими до Вас зверталися жителі області у 2005-му, Ви не хотіли б стикатися у новому році?
– Ви поставили дуже цікаве запитання. Я, наприклад, не хотів би стикатися з такими ситуаціями, коли мене просять зняти з роботи сільського голову або керівника підприємства.
Я не хотів би стикатися з такими спірними питаннями, які можуть розв’язуватися тільки в суді.
Новий 2006 рік – це особливий рік, рік виборів до Верховної Ради та до місцевих рад.
Тому я хотів би, щоб люди зважили всі “за” і “проти” і віддали свої голоси за гідних людей, які б вміли розв’язувати проблеми, які стоять перед нами, і які відчували б відповідальність за стан справ у країні, в області, у районі, в окремо взятому селі.
Я не даремно говорю про майбутні вибори. Тому що дуже хотілося б, щоб до всіх гілок влади прийшли люди чесні, професійні і, головне, які вміють працювати.
Адже не секрет, що доводиться у своїй роботі стикатися з проблемами, які повинні і можуть розв’язуватися на місцевому рівні.
– В одному із своїх виступів Ви якось сказали, що, не розв’язуючи ті або інші проблеми, особливо соціального характеру, влада втрачає довіру людей.
– І це справді так: довіра до влади втрачається.
– “Війна” компроматів у верхніх ешелонах влади і корупція від верху до низу, черствість і бюрократизм чиновників, справді, сприяє втраті владою довіри народу, наших виборців. Що потрібно, щоб новий склад рад, люди, які прийдуть до влади, особливо після проведення політреформи, повернули цю довіру?
– Гадаю, що люди, які прийдуть до влади після виборів, тим більше, що після політреформи вся влада перейде до місцевих рад, вони і розв’язуватимуть більшість тих проблем, які сьогодні існують у нашому житті.
І в даному разі дуже важливий професіоналізм. Люди, які прийдуть до влади, повинні знати і розуміти систему підходів до розв’язання тих або інших проблем. І звичайно ж, бажання працювати на благо людей.
Якщо ці вимоги будуть поєднуватися, то, я вважаю, що більшість питань, зокрема і на місцях, будуть успішно розв’язані.
Всі ми повинні навчитися давати лише ті обіцянки, які можуть бути виконані. А не так, як сьогодні, відбувається повсюдно.
Обдурити людей дуже легко, але завоювати їхню довіру набагато складніше.
Тому, на мій погляд, потрібно чесно говорити про ті реальні речі, які є у нашому житті, і обіцяти те, що ми справді можемо виконати. Не скочуватися до популізму, чим мене, зізнатися, деякі публічні особистості просто дивують. І це повинні зрозуміти всі, починаючи від сільських і селищних голів і до чиновників найвищого рангу.
– Якщо я Вас вірно зрозумів, довіра до влади, до рад починається там, у глибинці?
– Ви розумієте, що люди вже сьогодні ототожнюють владу з сільським головою, головою райради і райдержадміністрації. Як вони поводяться, як вони виконують поставлені перед ними завдання, який стан справ у районі або у конкретному населеному пункті, таке ж уявлення про владу складається у людей, які там живуть.
– Іншими словами, потрібно піднімати авторитет сільського голови?
– Безперечно. І коли в нас була з ними зустріч в Одеському регіональному інституті державного управління Української Академії держуправління при Президентові України, ми домовилися, що після завершення виборів обов'язково проведемо навчання голів райрад, селищних і сільських голів. Тому що, як показує практика, більша частина людей залишає обіймані посади. А на їхнє місце приходять нові, котрі ніколи не стикалися з розв’язанням існуючих соціально-економічних проблем.
Тому, починаючи з травня-червня наступного року, ми повинні будемо попрацювати з новим складом рад, дати їм уявлення, яка система роботи, які проблеми, які підходи, яка суть роботи.
– Федоре Івановичу, Вас у кулуарах називають миротворцем. Як Ви ставитеся до цієї неофіційної посади?
– Цілком позитивно. Ви, мабуть, пам’ятаєте, коли на сесії облради мене обирали головою, то позиція депутатів була така: стабілізувати в області політичну, економічну і соціальну ситуацію.
Стабілізувати економічну ситуацію – це досить складно. Щодо політичної, то, я гадаю, мені це до деякої міри вдалося. Я супротивник того, коли конфлікт існує, а сторони конфлікту не хочуть його розв’язати мирним, цивілізованим шляхом, забуваючи про людей. Тому мій принцип такий: треба сідати за стіл переговорів, вміти йти на компроміси, щоб не кривдити тих, кому ми повинні служити. Адже це не нормально, коли посадові особи в районі не можуть знайти спільної мови і на цьому ґрунті жителі району роз'єднуються. Хто – за, хто – проти того або іншого керівника. Сьогодні ми повинні робити все, щоб об’єднувати, а не роз'єднувати людей.
– Наскільки мені відомо, Вам доводилося мирити посадових осіб і на ґрунті партійних розбіжностей. Скажіть: а Ви у новий рік увійдете безпартійним?
– Гадаю, що у новий рік я увійду членом партії. Повірте, багато про це думав, для мене це був непростий вибір. Я свідомо ухилявся від політики, оскільки вважав себе менеджером, виробничником і домігся у цьому певних результатів.
Але сьогодні ситуація така, що не можна розв’язувати серйозні проблеми поза політикою. Саме життя підказує, що це просто нереально… Якщо ти політикою не займаєшся, то політика займеться тобою…
– Федоре Івановичу, я звернув увагу, що, розповідаючи про свої зустрічі з людьми у райцентрах і селах (і у нас в редакції), Ви з особливим болем підкреслюєте все, що стосується ставлення до дітей, до багатодітних, малозабезпечених сімей, дітей, які поза увагою сім’ї і держави. І ми відчували Ваш біль, він передавався нам. Чим це пояснити?
– Для мене матері і діти – найсвятіше, що є на нашій землі. Поділюся одним малоприємним враженням, яке досі мене не полишає. Мій син навчається у школі, і з його однокласницею, з якою він сидів за однією партою, сталася біда. У квартирі виникла пожежа. У ній загинули і мати, і бабуся цієї дівчинки. Дитина залишилася по суті одна, дівчинці ніде жити, тому що квартира повністю згоріла...
Ця трагедія і для мене, і для моєї сім’ї обернулася просто страшним ударом. Тому поставив себе на її місце – як це непросто опинитися самотньою в цьому складному житті, коли немає жодного близького родича, немає рідних стін. А отже, потрібно йти до інтернату.
Добре, що батьки однокласників дівчинки вирішили її долю...
Але я хотів би підкреслити: що стосується знедолених дітей, ми досить плідно працюємо з Одеською обласною держадміністрацією. Ми вже відкрили два інтернати, відвідували з подарунками їхніх вихованців. І я бачив цих дітей, в очах яких світилася радість.
Доля скривдила цих дітей. Тому хочеться максимально допомогти їм у ситуації, що склалася. Вважаю, це потрібно робити всім тим, хто на це здатний. Ви знаєте, якось, думаючи про категорії малозабезпечених дітей, сиріт, я дійшов висновку, що заможних людей у нас в області досить багато. Але далеко не кожний поділиться з такими дітьми своїм багатством. Ось і назріла думка – розробити у новому році соціальний проект, якщо можна так сказати, під умовною назвою «Да не оскудеет рука дающего...», у реалізації якого повинні взяти участь всі добре забезпечені люди. І, звичайно ж, за участю рад усіх рівнів.
У новому році хотілося б бачити більше щасливих дитячих личок. Тому що їхнє щастя – це наш настрій.
Так, ми сьогодні можемо озвучувати проблемні питання держави, ми можемо говорити про проблеми світового масштабу. Але я прихильник реальних справ в сторону поліпшення життя кожної людини. Якщо ми розв’яжемо проблеми дітей, які опинилися віч-на-віч з нашою суворою дійсністю, наступаючий Новий рік справді можна буде назвати щасливим.
– Вибачте, а як склалася подальша доля однокласниці Вашого сина?
– Дівчинка, одужуючи, писала листа матері, а відповіді, як Ви розумієте, не було. І вона одного разу запитала: «А чому мама не відповідає на листи?» І ось настала найважча хвилина: як повідомити дитині гірку правду про те, що вона втратила матір і бабусю?
У підсумку родичка дівчинки взяла її до себе. Я сподіваюся, що у неї все складеться добре. Отож, як відомо, життя складне, і головне для кожного з нас – зберегти людське обличчя. За будь-якої ситуації.
– Ви знаєте, у свій час Достоєвський сказав, що доброта карана. Ви згодні з цим твердженням?
– Не згоден. Добрі справи залишаються в пам'яті людей, незважаючи ні на що. Тому мені приємно спрямовувати свою діяльність на розв’язання саме добрих справ.
– А що б Ви побажали читачам нашої газети, жителям області напередодні Нового року?
– Хочу, щоб 2006-й був сприятливіший за рік, що минає, щоб, нарешті, закінчилися наші політичні сварки, і ми почали плідно працювати. Працювати на благо людей. Всім бажаю здоров'я і виконання планів і надій, які не справдилися цього року.
