18 січня на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району відбулася виїзна нарада, яку провів голова Одеської облради Федір Іванович Влад. В нараді взяли участь представники постійних комісій, облради та управлінь облдержадміністрації, голова Овідіопольської райради М.С. Мойсеєнко, співробітники УМВС України в Одеській області та Одеської обласної дирекції АТ “Укрпошта”, голова Овідіопольської райдержадміністрації Наталія Анатоліївна Чегодар та голова Таїровської селищної ради Д.П. Венгер. Предметом обговорення на цій нараді став комплекс соціальних, житлово-комунальних та інших проблем сіл Червоний Хутір та Мізікевича, зі скаргами на які неодноразово зверталися до облради, облдержадміністрації, районної та сільської ради їх жителі.
Розпочалася нарада з виїзду всіх її учасників і журналістів на проблемні ділянки та місцевості, після чого Федір Влад спільно з представниками ініціативних груп цих населених пунктів та наявними посадовцями рішуче, по-діловому розглянув усі проблеми, і спільно були визначені шляхи та терміни їх розв’язання. Враженнями від цієї наради ділиться сьогодні наш спеціальний кореспондент.
Почну з конкретного прикладу. Уявіть собі велику п’ятиповерхівку на 90 квартир та майже 300 мешканців посеред Червоного Хутора, на вулиці Лабораторній, 17. Увесь величезний підвал, по вінця, з виходом на вулицю, затоплений нечистотами каналізації. Причому затоплено його давно, так само як давно буття жителів цього будинку, особливо його перших поверхів, перетворено на справжнє пекло. Яка ситуація з каналізацією в цьому каналізаційному ковчезі, - зрозуміло, що розмочений фундамент і навколишній грунт можуть поховати будинок під зсувом – теж зрозуміло. Опалення в будинку нема, вода з’являється разом із божою благодаттю, неподалік був дитячий садок, але його вже двічі підпалювали і тепер він у руїнах, оскільки комусь грошовитому приглянулася ця місцина.
Не покладаючись лише на скарги в різні інстанції, які досі, до появи тут голови облради Ф. Влада, ні до яких реальних наслідків не призвели, жителі будинку організувалися в домовий комітет, такий собі кондомініум, якого очолила Євдокія Олександрівна Астахурова. Спілкування з нею виявилося нелегким, оскільки вислуховувати все, що наболіло в душі цієї жінки, непросто. Але вловлюю найсуттєвіше: будинок не передають на баланс кондомініуму. Негайно починаю з’ясовувати в голови сільради, в інших посадовців, чому не передають. І з’ясовується просто-таки аномальна ситуація. А цей будинок і неможливо юридично передати на якийсь баланс. Як не можливо й поставити його на якийсь баланс. Тому що відсутня будь-яка технічна документація. А відсутня тому, що ось уже впродовж 23 років жителі його живуть у не зданому будівельниками будинку. А якщо будинки ніхто не здавав і ніхто не приймав, якщо на нього нема технічної документації, то, з точки зору господарників, його просто не існує. Отака собі наповнювана нечистотами примара посеред селища!
За браком місця, не виписуватиму з такими деталями кожну чергову проблему, а вдамся до цитування одного з багатьох листів, тільки цього разу адресованого голові облради Федору Владу. Починається він традиційно: “Ми, жителі с. Мізікевича (а потім уточнення, що й Червоного Хутора, масиву Чорноморка) звертаємося до Вас із проханням допомогти вирішити наші соціальні проблеми... А далі за пунктами. Вода: надходить з приватної свердловини, кожен житель вносив за воду по 600 у.о. Та оскільки селище розбудовується, то ця свердловина не вирішує проблеми води, та й за якістю її ніхто не стежить. На відстані 1800 м від селища прокладають трубу міського водопостачання в селище “Совіньон”. Ми ставили питання перед головою райдержадміністрації Н.А. Чегодар та головою сільради Д.П. Венгером, але...
Каналізація – на сьогодні це вигрібні ями. Екологічно дуже небезпечно, оскільки нечистоти потрапляють у грунт, воду і повітря. Кількість жителів щороку збільшується. Багато молоді і дітей. Бездоріжжям, без освітлення молодь крокує у “світле майбутнє”, аж до 14 ст. Чорноморки, аби якось добутися на роботу чи навчання. До школи – понад кілометр. Невже не можна забезпечити селище бодай, маршрутками? Дороги розбиті, тротуарів нема, пішохідних переходів, знаків, освітлення на вулицях нема. Поліклініка знаходиться в інституті Таїрова, але нема чим до неї добутися. Швидку медичну допомогу викликати неможливо. Пошта тут не діє. В Чорноморці працює 37 відділення, але й його намагаються закрити. В селищі 17 вулиць, а контейнери для сміття є лише на одній, та й ті вивозять від випадку до випадку. Поруч із селищем будується приватний будівельний комплекс, керівники якого зробили в селищі стоянку великовантажних машин і влаштували розфасовку цементу...” І підписи: С.М. Чуприна, О.І. Радченко, М.М. Буюклі, І.Л. Корнисюк.
Врешті-решт зауважу, що головою облради Ф. Владом та всіма учасниками наради було розглянуто всі без винятку пункти скарги. Розв’язання більшості з них було визначене. Відзначу, що до моменту приїзду голови облради, місцева влада уже шукала шляхи до усунення деяких проблем, що ж буде зроблено? Так, уже до кінця лютого підвал на горезвісній Лабораторній має бути очищено, налагоджено нормальну роботу каналізації, з підключенням будинку до каналізаційної системи. Затоплюваний видолинок неподалік цього будинку має бути до кінця вересня осушений, очищений від сміття і впорядкований під зелену зону.
Довго розбиралися з проблемою нової скважини. Для того, щоб налагодити тут водогони та каналізацію, потрібна передусім проектно-кошторисна документація, а вже сама вартість її тягне щось на 350 тисяч гривень, оскільки й досі ніхто не робив навіть зйомку місцевості. Сільрада, райрада і місцевий ЖЕК пообіцяли, що з документацією впораються до кінця травня. І дай їм Бог.
Щоб розв’язати проблему каналізаційної системи на території селищної ради, знадобиться щонайменше 4 млн гривень. Віднайти їх нелегко, але й уникати цієї проблеми дальше не можна. Тому голова райдержадміністрації Наталія Чегодар, голова райради М. Мойсеєнко і голова селищної ради Д. Венгер пообіцяли, що конкретно займуться цією проблемою. Були також скарги на те, що на неосвітлених вулицях селищ знахабніло почуваються хулігани та грабіжники. Представник УМВС України в Одеській області пообіцяв, що укомплектують штати місцевої міліції і потурбуються про дільничного, а місцева влада пообіцяла надати дільничному квартиру. Обіцяно було налагодити й діяльність пошти, якщо тільки селищна рада потурбується про те, що з’явилася карта-схема. Оскільки всі ці селища забудовувалися хаотично, тепер доведеться з’ясовувати який будинок до якої вулиці належить, яка його нумерація, де ставити поштові скриньки...
Мені особисто сподобалася певна жорсткість в вимогах голови облради Ф. Влада, який переривав зайву балаканину і взаємні звинувачення, а вимагав виходити з тих реалій, які на сьогодні склалися. А ще він вимагав від районної та селищної влади, щоб її чиновники не чекали, поки з Одеси приїде він як голова облради, чи голова облдержадміністрації, а навчилися самі вирішувати ті проблеми, які їм належить вирішувати за службовими повноваженнями. Невже голові облради нема чим займатися, окрім як дбати, щоб з вулиць селища прибирали сміття, щоб поочищали каналізацію та очищали пустирі? Крім того, він під протокол визначив, хто конкретно за що відповідає і в які терміни мають бути виконані ті чи інші роботи.
Але я хотів би зупинитися й на загальних проблемах одеських передмість. Ну, наприклад, чи втручання, аж до Президента, потрібно, щоб у тієї злощасної п’ятиповерхівки нарешті з’явилася технічна документація? Або щоб очистити її підвали від нечистот? Або щоб з’ясувати, чому з 17 вулиць контейнери для сміття зосереджені лише на одній? Чому нема поштових скриньок і поштарок? Навіщо тоді існують селищні ради, райадміністрація, всілякі господарські організації? І чому, замість того, щоб сприяти допомозі кондомініумам та їх роботі, влада вдає, що їх не існує?
Кілька оскаржувачів зверталися до мене, з проханням, щоб я захищав їх, а не владу. Їх хвилювання зрозуміле, але, з іншого боку... Вже ніхто з мешканців тієї п’ятиповерхівки не може пригадати, коли ж востаннє вони платили за комунальні послуги. А платити треба, бо інакше де візьмуться кошти на утримання будинку і на всі його проблеми? Ще одне. В приміських селищах дуже мало місцевих, здебільшого це дачники з одеською пропискою, які хочуть жити в селі, але по-міському, і то вже сьогодні. А реалії інші. А, скажімо, медики, міліція і поштарі мають обслуговувати їх за їхніми прописками-реєстраціями. Та й жити в селі, а вимагати, щоб там були всі вуличні знаки, розмітки і світлофори... В ідеалі – так, але ж...
Звичайно ж, транспортники пообіцяли, що пустять на селища дві маршрутки. Одначе місцевій владі слід подбати про дороги, облаштовані зупинки, освітлення і власний селищний транспорт. Жителі всіх тих приватних котеджів і “царських” мікрорайонів повинні звикнути, що за все, чи майже за все, їм треба платити самим. Організовуватися, збирати кошти і дбати про свердловини та їх обслуговування, про під’їзди до будинків, про впорядкування прилеглих територій. І потім, слід з’ясувати статус цих людей, адже в приміських селах утворюються великі спальні райони на десятки тисяч міських “спальників”, які до сільського населення мають дуже віддалене відношення. Тож, або ці селища слід приєднувати до міста, і нехай ними опікується міськрада, або законодавчо, з місцевими бюджетними графами визначати їх статус.
Слід негайно потурбуватися про генеральні плани розвитку кожного з таких приміських селищ. Не можна й далі допускати, щоб вони перетворювалися на самобуди-нахаловки, це кожен будує, що йому заманеться, а ніхто не дбає про розбудову соціальної інфраструктури: медпункти, лікарні, транспорт, дитсадки, водогони. На жаль, психологічно значна частина жителів цих приміських поселень мислить категоріями минулих часів: усе має зробити для них держава, влада; треба тільки наполегливо скаржитись або перекривати вулиці та мітингувати. А часи інші. І треба розраховувати на власні кошти, на приватний сектор послуг, на те, щоб заможніші поселенці дбали про незаможних і збільшували свою фінансову долю в усіх громадських соціальних проектах.
А всі разом ми повинні зрозуміти: ми самі, своєю бездумністю створили ці соціальні аномалії передмість, нам самим їх і ліквідовувати. До того ж, чим швидше – тим краще.
