Вже скільки разів повторювали світові... І сьогоденному, нашому, де буяє небачена досі прихватизація та незнаний предками авантюризм. А тому: будьте уважні у справах своїх, у партнерах друзів не шукайте і не довіряйте їхнім солодким словам і клятвеним запевнянням.
А якщо вже довірився кому, віддав йому кермо справи, то хоч іноді цікався, а чи не прокидається в ньому неприборканий інстинкт сучасного прихватизатора. Проґавиш, і почуєш грізне повідомлення: “Акції-то може й ваші, а завод-то вже наш”.
Повчальних прикладів сьогодні дуже багато. Майже на кожному одеському підприємстві, колишньому державному, вам у пориві відвертості розкажуть, як на його тілі – офіційного чи неофіційного банкрута, непогано жирують нові хазяї, що прихопили то окремий цех, то окремий верстатний парк, а то й просто закуток під колишнім рідним дахом. І виходить: прибутки – собі, витрати – на рахунки ще не похованого підприємства.
А ця пригода, про яку йтиметься, сталася на овідіопольському заводі “Катран”. Колись це був один із підрозділів добре відомого в Одесі комплексу підприємств ковальсько-пресових автоматів (КПА), потім став відкритим акціонерним товариством. Контрольний пакет дістався спільному українсько-німецькому підприємству “Оданк”, що купило 51 відсоток акцій. Потім його представниками було закуплено ще 11 відсотків. В такій ситуації навіть не особливо успішний студент розтлумачить, хто є на заводі юридичним і фактичним господарем.
Новий повноправний господар заводу В.С. Перчеклій через обставини вирішив повноваження директора покласти на добре йому знайомого підприємця А.М. Варбанця. А собі взяв скромнішу роль голови наглядацької ради.
Спочатку справи на “Катрані” йшли непогано – взаємопорозуміння старих колег не вимагало особливих перевірок, тим більше стороннього аудиту. Хоча подеколи й повідомляли йому з тривогою окремі акціонери, працівники підприємства про те, що на заводі стало діятися щось не зовсім зрозуміле. Директор заводу щось робить у таємниці від колективу з бухгалтером Т. Бородаєнко (вона ж в одній особі і членка ревізійної комісії), своєю заступницею І.М. Гецовою та іншими наближеними особами. А робітникам частіше почали говорити про те, що завод незабаром стане банкрутом, а тому треба швидше тікати. Ні, не світ за очі, а на нову фірму ТОВ “Омега Лтд”, що створюється на базі одного з цехів підприємства. Очолила її заступниця голови І.М. Гецова.
Далі – більше. Підприємство “Оданк”, те саме, що має контрольний пакет акцій, бере солідний кредит у банку, а в заставу за рішенням акціонерів закладає цілісний майновий комплекс заводу “Катран”. Але банк одержав при реєстрації застави документи зовсім іншого характеру. Під заставу дається лише частина будівель і споруд. Так, мовляв, тепер вирішили загальні збори акціонерів. Зачувши недобре, представники банку викликають для пояснень генерального директора СП “Оданк”, голову наглядацької ради ВАТ “Катран” В.C. Перчеклія. І тут з’ясовується зовсім несподіване. Директор заводу, виявляється, сфабрикував ухвалу зборів і представив банкові довільний сфальсифікований протокол, якого не підписували ні голова, ні секретар тих зборів.
Почали негайно вивчати ситуацію, і з’ясувалося, що директор заводу без жодних погоджень із іншими акціонерами і, насамперед, підприємства “Оданк”, почав поступове відчуження окремих об’єктів заводу, їх розпродаж стороннім особам або для створення вже згаданого ТОВ “Омега” і СТО “Горді”.
Тепер усі навіч побачили, що А.М. Варбанець поставив перед собою мету разом із іншими керівниками заводу “Катран” довести його до цілковитого банкрутства. Вигідні замовлення виконувалися тільки на ТОВ “Омега”, а всі поточні борги осідали на рахунках заводу. Схема сьогодні широко відома.
Потім почалися відкритий демонтаж верстатного парку та його вивезення під покривом ночі й за участю особливо довірених людей, цілковита прихватизація інструментального цеху, інших об’єктів. Ненадійних у цей час відправили в примусову відпустку, звичайно, без утримання.
Акціонери забили на сполох, зверталися до правоохоронних органів. Домоглися відвідування заводу представниками органів міліції. Ті зняли на плівку всю картину вандалізму, що розгорнувся. Направлено листи губернаторові області, до обласної й Овідіопольської прокуратури, інших правоохоронних органів, проте поки що реакції та конкретних дій немає.
Але, як то кажуть, на Бога сподівайся, а сам ґав не лови. Почали акціонери вимагати скликання термінових зборів, щоб самим розібратися у своїх справах, а заодно дати й належний лад і своїм статутним документам, надати побільше прав наглядацькій раді, обрати нову ревкомісію.
Чи варто казати, що проти такої пропозиції виступили директор заводу і його оточення. Вони під різними приводами намагалися зірвати проведення зборів, що були намічені на 1 грудня минулого року. Навіть не потурбувалися про своєчасне одержання реєстру акціонерів, щоб за ним можна було вести реєстрацію учасників зборів. Все довелося робити навздогін, похапцем, але збори все-таки відбулися. І нові документи були прийняті, розглянуті та затверджені.
Але наступного ранку... Головний бухгалтер подає позов до Овідіопольського суду з вимогою скасувати ухвалу зборів, бо при їх проведенні були допущені порушення. Ті, які самі ж керівники заводу й підлаштували. І, о диво!
Вранці було подано позов, а вдень уже ухвала суду. Без запрошення зацікавлених осіб, на користь відомо кого.
Після такого пасажу А.М. Варбанець узагалі піднісся духом і став відкрито заявляти, що тепер він вже посприяє тому, щоб підприємство неодмінно розвалилося, а робітникам оголосив ультиматум: або ви переходите до ТОВ “Омега”, або звільняйтеся.
Сьогодні до інструментального цеху, де господарює та ж “Омега”, верстати звезено з усього заводу, тож ніде, як то кажуть, ногою ступити. Продано житлову будівлю та земельну ділянку, які, до речі, теж купувалися коштом заводу. Кудись спливають прибутки підприємства, зате борги заводу почали зростати дуже швидкими темпами.
Грядуть нові розгляди в судах, але автори листа, що надійшов до редакції, в них мало вірять.
Вони просять газету “Одеські вісті” розповісти про їхню сумну пригоду. Хай іншим за науку стане. А може, після публікації ситуацією все-таки по-справжньому зацікавляться правоохоронні органи й допоможуть відновити справедливість? На це сподіваються понад 90 відсотків акціонерів, гадаючи, що не в дикому лісі вони живуть, а в сучасній демократичній державі. В тому, що запустили лисицю до курника, – самі винні. Але просять допомогти її стриножити, аби справді не дійшла справа до цілковитого знищення заводу.
