Щоразу, коли пишу про добродійність, сумніви охоплюють мене. Чому люди діляться з іншими? Чи легко бути меценатом? Коли запитую про це, відповіді одержую різні. Мовляв, милосердя сьогодні у моді... Або, мабуть, це вигідно – і морально, і матеріально. І, нарешті, те, що хочеться почути: чи можна бути щасливим, коли навколо стільки людей, які страждають, і насамперед дітей...
Але помічники у дитинства теж бувають різні. Колись писала захоплені статті про бізнесмена, який щедро допомагав школам, інтернатам. Потім наші шляхи розійшлися, а через кілька років колишній кандидат у народні депутати здивувався моїм запитанням про благодійність.
– Я не дурень, – відповів він. – Мені це не потрібно. Більше політикою не займаюся, у депутати не рвуся...
Таких прикладів можу пригадати безліч, звідси і підозріливість щодо всіх новоявлених меценатів. І коли я вперше познайомилася з Олександром Євгеновичем Паненком, то не обійшлося без вагань, мовляв, покрасується людина перед телекамерами та й забуде про свої обіцянки... Хоча, якщо чесно, то і сам керівник профспілок підприємців Малиновського району, і його колеги, які працюють поруч з ним на ринку, обіцянками не розкидалися. Навпаки, жінка, яка стояла поруч, (як пізніше з'ясувалося, це була підприємець Малиновського ринку С.А. Рогачова) взагалі відмовилася розповідати про свої добрі справи, мовляв, негоже ними пишатися... І підхопивши важку вагонку, потягла її в автобус. Отож про першу акцію торговельних працівників Малиновського ринку (м. Одеса) з'явилася досить скромна стаття. Хоча у самому інтернаті, де живуть і навчаються діти з наслідками поліомієліту і дитячого церебрального паралічу, хлопцям з Малиновського не просто зраділи...
І директор Анжеліка Олександрівна Гречан, і вихователі були просто щасливі. Ще б пак! Неочікувані помічники привезли те, що потрібно – один потужний бойлер напередодні зимових холодів чого вартий... Його вже встановили і дарує він дітям гарячу воду. Нагадаємо, що допомога прийшла від чистого серця – без прохань, і нагадувань... І, нарешті, найголовніше – хлопці з Малиновського ухвалили взяти під свою опіку цей інтернат. Підключилася до цієї акції і наша газета – «Одеські вісті» регулярно висвітлюватимуть це шефство. Це буде наш, так би мовити, спільний проект, адже, мабуть, до цієї ініціативи підключаються й інші бізнесмени, заможні люди. Схвалив її і губернатор області В.П. Цушко, який на зустрічі з журналістами «Одеських вістей» сказав, що допомога навіть одній дитині заслуговує на всіляку похвалу, не кажучи вже про інтернат, де живуть і навчаються діти з такою недугою.
Так, дитячий церебральний параліч, справді важке захворювання. Але ще страшніший діагноз, який дуже поширений у нашому суспільстві – параліч душі. Він охопив якщо не всіх, то багатьох. Джерела цього зла в усіх на виду, але як перемогти його? Як призупинити соціальну кризу?
Ці та інші питання ми обговорювали з А.Є. Паненком, А.В. Забгаєвим та С. А. Рогачовою, представниками Малиновського району (Одеса). Їхній візит до редакції був невипадковим. Справа у тому, що нещодавно профспілкові лідери знову побували у підопічному інтернаті № 7. Зрозуміло, що не з порожніми руками. Цього разу вони привезли дітям меблі – стільці для актового залу. Старі, за словами директора А.О. Гречан, добряче зносилися, поламані. Отже, черговий десант був дуже до речі. Анжеліка Олександрівна не приховувала своєї радості, що з'явилися нові друзі. Але не забула сказати і про старих: допомагають і громадська організація «Єдність», і одна з єврейських громад. Що цікаво, що ці помічники теж не поспішають себе рекламувати, але роботу проводять чималу. Наприклад, «Єдність» поміняла всі вікна на металопластикові, а громада зробила ремонт душових кімнат. Отже, «хлопці з Малиновського» (так їх з любов'ю називають в інтернаті) не перші, і сподіватимемося, не останні...
Наприклад, О.Є. Паненко висловив думку більшості своїх колег, підкресливши що в цій акції можуть взяти участь і інші одеські ринки. Їх, як відомо, не менше восьми. А скільки маленьких, розкиданих по всьому місту! Та й у районах області їх чимало. Чому б їм не долучитися, не підтримати це вогнище милосердя... Адже від браку дров гасне будь-який вогонь, а тим більше, коли ідеться про душевне тепло і доброту. Що ж, пропозиція цікава, особливо у Рік дитини, яким оголошено новий 2006-й. До того ж, інтернатів, де навчаються діти-інваліди, в області чимало.
На жаль, прихильників у милосердя завжди більше, ніж наслідувачів. Як ви гадаєте, чому? Відповідь відома давно – немає у нас справедливих законів про меценатство. Але ж важелів зацікавленості чимало, вони давно запропоновані, обговорені, і зважаючи на все, засунуті у довгу шухляду... Інакше чим пояснити, що розмова про це провадиться вже понад десять років, ніхто не «проти», всі «за», але зрушень жодних. Юрист А.В. Забгаєв, один з організаторів цієї акції, розповів, як чудово ця справа поставлена у європейських високорозвинених країнах. Там меценатство – велика честь, люди навіть у черзі стоять у мерії, щоб потрапити до цього почесного списку. При цьому я згадала розповідь ще одного підприємця, який часто буває у Німеччині. Йому відомо, що багатьом великим фірмам, таким наприклад, як «Simens» дуже вигідно займатися благодійністю. За рахунок неоподатковуваного податками прибутку (а відсоток досить високий) вони не тільки допомагають дітям-інвалідам, але і своїм колишнім працівникам, пенсіонерам – будують для них житло, надають матеріальну підтримку у лікуванні тощо.
У нас же одні бояться, другі соромляться, а треті не зважуються, тому що не бачать у цьому особливого сенсу, а точніше – особистого інтересу. А він все-таки повинен бути. Інакше цей вид допомоги так і залишиться на рівні побажань. Щоправда, з'явився ще один вид милосердя – передвиборний... Про нього не без іронії розповіла С.А. Рогачова, коли одна з партій (далеко не бідних) з'явилася до інтернату гучно і з помпою, подарувавши дітям повітряні кульки... Що ж, вибори незабаром почнуться і закінчаться, а діти в інтернатах, інваліди, сироти, малозабезпечені, житимуть і далі. І потребують вони не рекламних подачок, а справжньої благодійності, яка врятує наш світ.
