У лютому 1966 р. в штабі Одеського військового округу відбулася поширена нарада, на якій виступив Голова Ради Міністрів України І.П. Казанець. Він повідомив про початок широкомасштабного державного будівництва рисової системи в Україні за участю інженерно-саперних частин Одеського військового округу, які вже залучалися в 1965 р. до будівництва рисової системи в Криму та Херсонській області, і здобули позитивний досвід.
За високі показники, досягнуті при роботі в Криму щодо створення рисової системи, окремий інженерно-саперний батальйон 14-ї гв. армії було нагороджено перехідним Червоним Прапором Президії Верховної Ради України. Командира батальйону підполковника Кузнєцова – орденом “Красной Звезды”, його заступника із політчастини майора Галинського – орденом “Знак почета”. Багато офіцерів, сержантів і солдатів-механізаторів нагороджено грамотами Президії Верховної Ради УРСР, коштовними іменними подарунками.
– Досвід, здобутий військовими механізаторами, – сказав перший секретар Одеського обкому партії М.М. Синиця, – в будівництві рисових полів у Криму, буде цілком використано в опануванні Стенцівських плавнів Придунав’я в Кілійському районі Одеської області в поточному 1966 році. Він запевнив усіх у тому, що державне завдання щодо широкомасштабного будівництва рисової системи військовими будівельниками разом із працівниками БМУ-16 “Дунайводбуд” і трудівниками району буде виконано якісно і вчасно. Командувач військ Одеського військового округу генерал-полковник Герой Радянського Союзу А.Х. Бабаджанян наказав підполковнику П.Г. Кононенку підготувати батальйон до виконання важливого урядового завдання із освоєння заплавних земель (плавнів) Придунав’я для будівництва рисових полів у Кілійському районі.
16 лютого 1966 р. батальйон із району дислокації в с. Паркани Тираспольського району Молдавської РСР здійснив багатокілометровий нічний марш. Морозного світанку 17 лютого 1966 р. він отаборився на березі р. Дунай у колишньому будинку прикордонної залоги хутора Салмани.
Як нам стало відомо, раніше тут уже намагалися вирощувати рис на дослідних полях, але не досить опрацьована система іригації не дала бажаного наслідку. І тепер належало все зробити на науковій основі.
Провадження робіт доводилося починати з нульового циклу. У нас, військових будівельників, склалися ділові відносини з Кілійським НДІ, працівниками БМУ-16 “Дунайводбуду”, фахівцями-рисівниками, які мали у своєму розпорядженні технічну документацію з освоєння Стенцівських ґрунтів. Спільна робота всіх ланок – геодезистів, маркшейдерів, механізаторів, механіків і електромонтерів та інших фахівців дозволила в короткий термін підготувати й засіяти сотні гектарів рисових полів (чеків), накопати, облаштувати десятки кілометрів дамб, водоймищ, насосних станцій зі встановленням та монтажем насосно-силових агрегатів, змонтувати сотні дренажних установ – заслінок для пуску води до чеків і скидання відпрацьованих вод у відстійники. Було використано тисячі плит для зміцнення дамб, чеків і гребель.
Наша спільна праця принесла рясний врожай рису в 1966 р. У колгоспах “Дружба”, “Шлях Леніна” на понад тисячі гектарів зібрали в середньому з кожного по 50 ц “білого золота”, яке Україні доводилося купувати за валюту. Це була справжня битва за врожай, яка велася цілодобово.
Кілійський рис, зрошуваний водами р. Дунай, був екологічно чистий, поживний, мав лікувальні властивості. Створюючи основи рисосіяння в Кілійському районі, ми закладали нову галузь сільгоспвиробництва.
Я і сьогодні пам'ятаю найкращих працівників – водія-скрепериста Петра Валєєва, бульдозериста Юрія Сенчишина, екскаваторника Олексія Новака, майстрів-автомобілістів братів Валерія та Володимира Діденків, Михайла Кобзаря. Взірцем працьовитості були командир батальйону підполковник П. Кононенко, А. Шавирін, П. Ільченко, В. Філатов.
Між вояками та місцевими мешканцями встановилася міцна дружба. Багато які після звільнення в запас одружилися з місцевими дівчатами, заснувавши родини, а деякі відвезли наречених на батьківщину.
Батальйонний художник рядовий Віктор Цимбал став знаменитим художником-скульптором. Працює в м. Сургуті Омської області. Брати Валерій та Володимир Діденки стали відомими людьми в м. Білгороді-Дністровському.
Звичайно ж, успіхові батальйону сприяв високий авторитет командира Павла Григоровича Кононенка. Я, як замполіт, намагався бути його правою рукою. Обидва ми – учасники бойових дій, в усьому знаходили спільну мову. Кононенко воював на Карельському фронті, визволяв обложене місто Ленінград.
А я воював на півдні у складі 244-ї стрілецької Запорізької дивізії, 3-го Українського фронту, гнав фашистську погань з української землі. Брав участь у Яссько-Кишинівській операції, визволяв від німецько-фашистських загарбників Молдову та Бессарабію. Не думав, не гадав, коли з боями форсував р. Дунай, що в мирний час доведеться допомагати рисівникам зі своїм рідним батальйоном.
Нам обом, командиру й мені, невідомо було, що через 40 років, у рік ювілею початку будівництва системи, на продовольчих ринках м. Одеси, зокрема, на такому знаменитому ринку як “Привоз”, “Північний” – кілійський рис матиме своє гідне місце в торговельних рядах, серед таких сортів, як “Краснодарський”, “Кримський”, “Індійський” та інших заморських злаків. Кілійський рис ми заслужено називаємо рисом Блакитного Дунаю. Тоді ми за його кожну мітелку Богові молилися.
