Проблема вдосконалювання системи оплати проїзду на громадському транспорті залишається відкритою
2002 рік – комунальне підприємство «Одесміськелектротранс» ініціює перед міськвиконкомом розробку прогресивної системи обліку перевезених пільгових пасажирів і безготівкової оплати проїзду, що базується на сучасних технічних вирішеннях із застосуванням комп'ютерних технологій
2003 рік – міськвиконком затверджує Положення про інформаційно-розрахункову систему «Одеська міська карта»
2004 рік – до вирішення проблеми виявляє зацікавленість ТОВ «Телекартприлад» (уже випускаючи пластикові картки для таксофонів, оплати послуг інтернету тощо).
Лютий, 2005 рік – розпочато впровадження програми «Єдина міська карта».
Вересень 2005 року – виконком Одеської міськради за протестом прокурора м. Одеси скасовує положення трирічної давнини про проект «Єдина міська карта». Скасування мотивоване порушенням низки законодавчих актів України.
Приводом для нашого сьогоднішнього матеріалу став лист до редакції (за підписом Валерія Новикова, директора комунального підприємства «Одесміськелектротранс»). Якщо коротенько, суть претензій зводилася до потреби розробки чіткого обліку пасажиропотоків у громадському транспорті, й особливо – пільгових категорій населення.
– З одного боку – проїзд на міському громадському транспорті в нас платний. З іншого боку – є пільги для законодавчо визначених категорій пасажирів, – викладає свою позицію Валерій Новиков. – За такого поєднання давно поставало питання про «доведеність» наданих перевізником пільгових послуг (адже ці пільги повинні компенсуватися з бюджетів різних рівнів). Поряд із цим, при сплаті за проїзд готівкою, завжди є гостра проблема повноти збору доходів, неоплаченого проїзду пасажирів і обігу фальшивих документів.
2002 року це питання ініціювалося перед міськвиконкомом. Вивчався досвід інших міст, провадилися пошуки розробників тощо. На одному з етапів розробки керівники і фахівці нашого підприємства були запрошені до ТОВ «Телекарт¬прилад» для ознайомлення з наявними наробітками. Ми, своєю чергою, поділилися нашою інформацією про досвід інших міст. Особливу увагу розробників було звернено на цілковите забезпечення збору сплати за проїзд, реєстрацію пасажирів із різними проїзними квитками (зокрема учнів і студентів), стовідсоткову реєстрацію пасажирів з різними дозвільними документами на право безплатного проїзду, а також забезпечення ефективного контролю. Наприклад, ми пропонували встановити інформаційні табло, що дають поточну інформацію про кількість пасажирів, які зареєстрували й оплатили свій проїзд. Наявність таких відомостей дозволяла б побічно контролювати повноту оплати проїзду, а також надалі аналізувати пасажиропотоки за маршрутами і розробляти оптимальні розклади руху трамваїв і тролейбусів.
На жаль, розпочинаючи розробку системи «Єдиної міської карти», ТОВ «Телекартприлад» не врахувало наших побажань і технічного завдання. Хоча для них це було вигідне довгострокове замовлення, фінансоване з міського бюджету.
– Проте темпи впровадження були досить високими? Одесити пам'ятають, як на трамваях і тролейбусах з'явилися бортові термінали…
– Це справді так. Проблема, однак, полягала в тому, що розробників не бентежила деяка несумісність бортових терміналів з електричними мережами трамваїв і тролейбусів. А також затримки в придбанні комплектуючих. Вони, зокрема, призвели до того, що до початку роботи проекту у вагонах трамвайного депо № 2 всі бортові термінали були встановлені без друкувальних пристроїв. А це означало, що пасажири трамваїв на половині чинних у місті маршрутів не могли компостувати разові проїзні квитки!
Пластикові картки для пенсіонерів та інших пільговиків поширювалися через відділи соці¬ального забезпечення міста. Решта мешканців і гостей Одеси могли придбати в декількох торговельних точках пластикові електронні гаманці по 7 гривень за штуку і «вкласти» у них певну суму особистих грошей. «Витягати» гроші з цього гаманця можна було тільки по 50 копійок для розрахунку за проїзд, підносячи пластикову картку до бортового терміналу. Це, безсумнівно, деяке непряме подорожчання вартості проїзду. Але всі перелічені вище операції хоча б потрапляли до інформаційної системи Сервісного центру для подальшого аналізу! А от пільговики, які не одержали пластикових карток, до системи дії «Єдиної міської карти» не потрапляли. Так само, як і різні проїзні (постійні) квитки, зокрема для учнів і студентів. Для городян та іногородніх громадян, які не мають пластикових електронних карток-гаманців, передбачалося ходіння особливих («на термопапері») разових квитків для подальшого компостування. Але ми вже говорили, що це було можливо тільки на половині наявних трамвайних маршрутів. І в цьому разі дані також не потрапляли до системи Сервісного центру!
Як бачимо, виконати реєстрацію всіх пільгових проїздів на громадському транспорті, застосовуючи запропоновані «Телекартом» технологію й устаткування – неможливо в принципі...
На сьогодні в Одесі мешкають близько 280 тисяч пенсіонерів і пільговиків. Помножте на 7 гривень (вартість електронного гаманця) і одержите 1 млн 960 тисяч гривень, які мали здобуватися бюджетним коштом і безкоштовно вручатися пільговикам. Загалом, якщо придивитися до проекту, просліджується явна зацікавленість ТОВ «Телекартприлад» в одержанні стабільного і довгострокового ринку для своєї продукції. А ефективність роботи проекту загалом при цьому залишалася справою вторинною…
– Проте проблема залишається, й її треба якось вирішувати…
– Звичайно, адже чинна система оплати «готівкою» зовсім незадовільна. У метро, наприклад, пасажир може пройти тільки через турнікетні пристрої після оплати майбутньої поїздки. А до трамваю пасажир заходить вільно, і тільки потім оплачує проїзд або пред'являє контролеру документ, що підтверджує право безплатного проїзду. Для вивчення безлічі таких документів, зокрема й разових проїзних талонів, контролеру потрібен певний час і досить добрі навички з розпізнавання фальшивок.
Наше бачення розв’язання проблеми було таке. Для виключення всіляких підробок ми маємо надати змогу кожному пасажиру одержати в трамваї та тролейбусі фіскальний чек (квиток). Ця умова стосується власників усіх документів на право проїзду (пенсійні посвідчення, службові, студентські й учнівські проїзні квитки). Ми також мусимо забезпечити пасажирові змогу одержання фіскального чека за заздалегідь придбаними разовими квитками. На такому чеці має наноситися інформація про дату і час поїздки, номери маршруту, надану пільгу тощо. Підробка такого короткострокового за часом дії квитка практично неможлива. А ефективність контролю полягає в перевірці наявності фіскальних чеків у всіх без винятку пасажирів.
– Але як це втілити технічно?
– Технічне вирішення полягає в розробці терміналів (касових апаратів) для розміщення в трамваях і тролейбусах. Термінали зможуть розпізнавати пластикові проїзні картки, штрих-кодові вставки в іменних посвідченнях або документах, а також разові квитки, і видавати за ними фіскальні чеки. Особливі вимоги висуваються до надійності роботи терміналів у кліматичному діапазоні зміни температури.
З осені минулого року запровадження проекту безготівкової оплати в міському транспорті припинено. Але проблема залишається. У трамваях і тролейбусах залишилися термінали, що належать ТОВ «Телекартприлад». Електротранспортники, як і раніше, покірно перевозять пільговиків і випрошують кошти на оплату цих перевезень. Хотілося б, щоб у цих умовах представники «Телекарту» уважно вивчили недоліки чинної системи і доопрацювали технічні пристрої обліку пільгових пасажирів у громадському транспорті.
P.S. Ми усвідомлюємо, що в цій статті подано точку зору лише однієї сторони, і не відмовляємося надати газетну площу для відповіді представникам ТОВ «Телекартприлад». Що б там не було – проблема обліку пасажирів (зокрема й пільгових) у громадському транспорті зовсім реальна. І її треба вирішувати.
