Початок літа. Батьки на роботі. А діти заходились прибирати в хаті. “Мені тоді було років сім, – розповідає Олександр. – сестра була на 6 років старша”. Сашко виніс папір та різний непотріб і підпалив на городі. Та вітер затушив вогонь і все те розвіяв на подвір’ї. Тоді хлопчик знову зібрав сміття і, підсунувши під купу дров, підпалив. Самі ж з Наталкою продовжували прибирання.
Здивування й занепокоєння виникло тоді, коли побачили, що мати чомусь раніше повернулась з роботи і не йде, як зазвичай до хати, а біжить на город. А там вже дотлівали метрів десять дров. Дякуючи Богові та сусідам, вогонь не перекинувся на хату та господарські будівлі.
Коли ж Сашко все це побачив і збагнув, що накоїв, заховався подалі від дорослих. Проте батько знайшов. Найперше, він пильно подивився мені в очі, – згадує Олександр, – і дуже серйозно сказав: “Ти зрозумів, що наробив? А тепер йди і проси вибачення у матері і заспокой її. Я вже тобі пробачив”.
Сьогодні Олександр Грищенко студент четвертого курсу столичної Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, але той випадок пам’ятає досі. Як і те, що батьки їх ніколи не били, а за дитячі провини просто одержували заборону на ті чи інші розваги. “Сестру, наприклад, не пускали на дискотеку, а мене – на вулицю до товаришів”, – згадує Олександр.
Навчання дітей у сім’ї Таїсії Григорівни та Миколи Володимировича Грищенків теж стимулювалось по-своєму. Їм не давали по п’ять гривень за гарну оцінку. Коли Сашко захотів мопеда, йому сказали: “Добре вчитимешся впродовж всього навчального року, на літо матимеш мопед”. Таким чином Олександр одержав і мопеда, і комп’ютер. А Наталка двічі їздила відпочивати в Крим.
Все те залишилось в дитинстві. Сьогодні Наталя Миколаївна по закінченні Одеського сільгоспінституту живе й працює в Одесі. Сама дбає про себе. Тож батьки тепер більше клопочуться Олександром, оплачують його навчання. Та син їх віддячує сповна. Ще будучи на другому курсі, брав участь в олімпіаді з політології, за що нагороджений Почесною грамотою. А ще у вигляді винагороди мав честь бути присутнім на одному засіданні Верховної Ради України. Олександр, як активний член наукового студентського товариства, вже двічі розробляв, досліджував запропоновані Федерацією профспілок України теми. Потім на засіданні Федерації визначали їх актуальність і рівень виконання даної роботи. Так за тему “Охорона праці та здоров’я найманих працівників” Олександр одержав диплом, тому що його праця була визнана кращою у Всеукраїнському конкурсі “Роль профспілок у становленні та розвитку соціальної держави в Україні. Погляд молоді”.
У травні 2005 року Олександр Грищенко побував на Міжнародній студентській конференції в Москві “Світове товариство на шляху демократизації: соціально-правові і духовні аспекти. Погляд молоді”. На цій конференції наш земляк одержав “Благодарственное письмо” за підписом ректора Московської Академії праці.
Все це заслуги Олександра, але значною мірою вони стали можливими завдяки тій атмосфері, в якій ріс і виховувався хлопець. Коли б ви не завітали до Грищенків, у них завжди є живі квіти. Виявляється, діти ніколи не приїжджають додому без букета для матері. А ще Микола Володимирович на всі свята обов’язково дарує дружині квіти.
– Ви знаєте, ми з дитинства звикли, що навіть у наші дні народження папа купує подарунок не тільки іменинникові, а й матері, – розповідає Олександр, – таким чином він дякує їй, що подарувала нас.
– Хоч я дуже мало знала свою свекруху, та я їй вдячна на все життя, – долучається до розмови Таїсія Григорівна. – Вона навчила свого сина, а мого чоловіка, важливим речам. І найголовніше те, що справжній чоловік має допомагати матері, дружині і сестрі. І він все життя дотримується цього неписаного материнського заповіту. Коли моя мати, а його теща, лежала прикута до ліжка, він доглядав її як сестра-жалібниця. Тож перед смертю мати сказала: “У мене є три сини, та найкращий, найдорожчий син – це мій зять”.
З тих пір, як старша донька закінчила школу, Таїсія Григорівна почала займатись підприємницькою діяльністю – вона виготовляє копченості і реалізовує їх на місцевому ринку. Її продукцію знають і люблять не тільки в Саврані. Але ж за якісним товаром стоїть щоденна напружена праця. І діти, коли приїздять додому, без прохань та нагадувань починають допомагати матері.
Якось проходжу базаром, а за прилавком замість Таїсії Григорівни стоїть Олександр. І байдуже, що вже був студентом столичного вузу. Він вирішив підмінити маму, щоб дати їй можливість поїхати відпочити, підлікуватись.
Дитинство Наталки та Олександра не було безтурботним. Вони змалку допомагали батькам у всьому, а ті створювали для них сприятливу для гармонійного розвитку атмосферу. І найголовніше те, що тут панували взаєморозуміння, взаємопідтримка, добро.
Після відвідин сім’ї Грищенків ще довго було тепло й затишно на душі, а перед очима поставали ті квіти, які бачила у декількох вазах. Вони ніби випромінювали ніжність і любов.
