Ця інформація відразу зі щоденного міліцейського звіту впала у вічі. Двадцятип’ятирічний син, посперечавшись з п’ятдесятирічним батьком, спочатку побив батька, а потім узяв ножа і перерізав йому горлянку. Трапилося це зовсім не в якихось жахливих, богом забутих, нетрях, а в просторій квартирі цілком сучасного будинку у одному зі спальних районів Одеси. Родичі розповідають: йшлося про поховання Віктора у закритій труні, настільки було знівечено ще молодого і досить симпатичного чоловіка. Сам же вбивця, який навіть не намагався сховатися, був улюбленим сином вбитого. Що ж сталося у звичайній робітничій родині, якщо син підняв руку на покірливого трудягу-батька?
Брат покійного розкладає переді мною купку фотографій. На багатьох Віктор з чудовим малюком – тим самим, який через два десятки років хладнокровно перерізатиме горлянку батькові.
– Ви знаєте, брат не здобув вищої освіти – так вже склалося. – Він мріяв, що це компенсують його діти, вкладав у них все можливе, намагався виховувати. Проте, напевно, не дуже послідовно. Міг закрити очі на витівки, заохочувати солодощами та іграшками, а потім відлупцювати і суворо покарати за дрібницю.
– Він не приділяв достатньої уваги вихованню дітей, – зітхають інші родичі. – А у нас – свої родини, у кожного своє життя. З боку у Віктора все було більш ніж благополучно, він ніколи не скаржився...
І, справді, в сім’ї, у якій зростали троє дітей – два сини і донька – зовні жодних проблем не спостерігалося. Глава сім’ї одержав велику чотирикімнатну квартиру у сучасному будинку, з’явилися турботи: як обладнати краще, які меблі і килими купити, люстри гарніші. Глава сім’ї щосили трудився на заводі, від якого, до речі, і одержав квартиру. Трудився часом у дві зміни, щоб забезпечити сім’ю. Не відставала від нього і дружина, яка знаходила, окрім своєї прямої роботи у будівельній галузі, численні підробітки.
Так і минав час. Незважаючи на колосальну зайнятість, батько Вітя знайшов можливість узяти відпустку і відвезти улюбленого синочка Аліка (ім'я змінене) на екскурсію до Ленінграда. Сам він давно мріяв побувати в цьому місті, побачити білі ночі, сходити до Ермітажу, але не виходило – на себе не вистачало грошей.
Із сином – зовсім інша справа. Він мав жити зовсім не так, як батько – в іншому, чистому і культурному житті, де добре освічені люди не гнуть спини у гамірних і закіптюжених заводських цехах, а сидять у красивих кабінетах, керують, їздять у красивих машинах і шановані усіма.
Можливо, відігравав роль і своєрідний комплекс невдахи: Віктор єдиний у родині своїх батьків, (якщо виходити із загальноприйнятих стандартів), нічого не домігся – був простим роботягою, а вони – успішними людьми, керівниками, що вибилися в люди.
– У Віті були золоті руки, – згадують його рідні. – Міг виконувати будь-яку роботу, вирізнявся рідкісною працьовитістю і безвідмовністю. Як мисливцю і рибалці йому не було рівних. А ось у родині щось не ладилося...
З пісні слова не викинеш: діти у цій, на вигляд благополучній робітничій родині, росли самі по собі. При Радянській владі з численною мережею дитячих клубів, гуртків, піонерським і комсомольським рухом, хлопчики, можливо б, не збилися зі шляху. Але вони, ті, що народилися у вісімдесяті роки, росли у період міжчасів’я, зубожіння населення, хаотичного закриття заводів. Ні, вони не голодували, – батько з ніг валився, але родина була ситою. А ось грошей на новомодні розваги типу дискотек, нічних клубів – не вистачало.
Першим зі шляху збився брат Аліка – дрібне злодійство, потім пограбування – і досить переконливий термін ізолював хлопця від життя, наповненого спокусами. Віктор заспокоював себе: з його улюбленцем Аліком, у якого вкладено так багато любові і сил, нічого подібного не станеться. Хлопчик вступить до політехнічного і доможеться усього, про що мріяв батько.
Однак усе було трохи не так, як мріялося Вікторові. Справді, улюблений син дуже добре навчався і в жодних кримінальних справах брата не брав участі. Але до певного часу, класу десь до шостого. А потім хлопець став відбиватися від рук, притому досить швидко. Батько вже не був для нього єдиним авторитетом і шанованою людиною, з'явилися в хлопця шанованіші та авторитетніші люди з дуже підозрілих компаній.
Віктор, чого гріха таїти, спробував повчити сина, але незабаром одержав опір – і словесний, і фізичний.
– Сестра нерідко зустрічала його побитим, із синцями, – згадує брат Віктора, – запитувала, що сталося. Він відповідав, що вдарився на роботі, пізно йшов додому, зачепився і впав. Оскільки брат став потроху випивати (звичайно, не на роботі, а чарочку горілки або пляшку пивця у вихідні), то сестра думала, що брат справді міг похитнутися, зачепитися і впасти. Але нікому в голову не приходило, що Вітю регулярно бив його улюбленець Алік. Про це ми довідалися пізніше...
Віктор намагався змінити ситуацію в родині, але безуспішно. Люди, які живуть під одним дахом, рідні по крові, ставали усе більш чужими один одному. На якийсь час глава родини виїхав до батька у село, трохи там пожив. Полювання і риболовля, робота на городі, у саду дещо заспокоїли, але життя у великому місті для нього здавалося привабливішим. І була в душі боязка надія на краще: на примирення із сином, відчуття власної потреби в будинку, поваги, від якого він встиг відвикнути. Однак після приїзду до Одеси всі надії розвіялися, як дим.
Єдине, з чим пощастило, так це з роботою. Брат влаштував його слюсарем на відоме в місті підприємство. Спокійний, небагатослівний чоловік, готовий працювати цілодобово, умів робити усе, що необхідно на сучасному підприємстві, швидко заслужив повагу в колективі. Подобався він і жінкам, але постійне презирливо-бридливе ставлення до нього в родині настільки знизило рівень самооцінки цієї людини, що навіть думка про можливість інакше і значно успішніше влаштувати своє життя йому в голову не приходила.
До квартири, колись отриманої з такою надією на чудове майбутнє, він не проходив, а проникав, згадують сусіди. З'являвся пізно, тихо відчиняв двері і тихо їх зачиняв. Готував собі самостійно. У його кімнатці, найменшій (близько 10 метрів) і невпорядкованій, меблів було усього нічого: убоге ліжко, стара шафа і чорно-білий телевізор. Страшний підсумок для людини, яка добре заробляла і вкладала гроші до копійки у будинок і родину все життя...
Одна із сестер Віктора жила неподалік від нього. Вона була шокована, довідавшись, що брат часом ночує в під'їзді, тому що його не пускають до квартири. Жаліла, годувала, давала гроші. Стурбована синцями брата, якось запитала: «Що це?» – Вони пов'язані з роботою, – уникав розмови він.
Зате усе було тихо і звично. А чи добре, коли все тихо й звично настільки, що навколишні не помічають очевидного: людину потрібно рятувати. Так, він мовчить, він не скаржиться, але ж це – найстрашніше. Напевно, інша людина розміняла б квартиру. Інша, але не Віктор. Просити ж у численних і непогано влаштованих родичів грошей на простеньку кімнату в комуналці совість не дозволяла – у всіх сім’ї. Так і жив, вважаючи за щастя, коли друзі запрошували на дачу, де можна було відчути себе потрібною, умілою й шанованою людиною.
Того квітневого вечора він теж збирався до друга на дачу. Але не встиг, додому повернувся улюблений син Алік.
– 2 квітня о 17.55 за лінією «02» на¬дійшло повідомлення про те, що в одному з висотних будинків, розташованих на підвідомчій нам території, сталося вбивство, – розповідає заступник начальника карного розшуку Хаджибейського відділу міліції Одеси Віктор Бухенко. – На місце злочину виїхав екіпаж «Беркута», слідчо-оперативна група. Коли зайшли до квартири, знайшли тут юнака й труп його батька.
Пізніше з'ясувалося, що син вбитого ніде не працював. Не наркоман, але випивав досить серйозно. Того вечора син пригадав батькові старі образи, як той його лупив у дитинстві, виховував. Потім вдарив, та не раз, схопив ножа, і сталося непоправне...
Чи реально те, що розповів працівникам міліції Алік? Наскільки дитячі образи (декілька ляпанців від м'якосердого батька, який його дуже любив) можуть тяжіти над двадцятип'ятирічною людиною?
Навколишні кажуть, що Алік досить поважав грубу силу. До тих, хто міг дати тверду відсіч, він ставився із крайньою підлесливістю. Батька ж, який безмовно терпів побої та образи, використовував як боксерську грушу...
Перед міліцією, що приїхала на виклик, постали пристойно обставлена квартира, а в ній – непогано одягнений хлопець-вбивця і оніміла від горя, двох втрат жінка: син вбив чоловіка.
– На жаль, зіштовхуватися із сімейними конфліктами, пов'язаними з побутовою й життєвою невпорядкованістю, доводиться все частіше, – говорить Віктор Бухенко. – Гадаю, що покійний не був тираном і «виховував» сина в дитинстві аж ніяк не бажаючи йому зла. Та й хлопець, який влаштувався у житті успішно, ні в чому б не винив тата. Однак усе вийшло з точністю до навпаки...
...Під час похорону Віктора і співробітники, і його сусіди по будинку, і близькі згадували про нього тільки добре. Гримерам довелося неабияк потрудитися, щоб не так впадали в око синці на лиці покійного й шрам на горлі – сліди незадоволених амбіцій його улюбленого сина, надії й опори...
