Саме так, з 22 по 24 травня в Одесі відбувалися засідання «Весняної Академії НАТО», присвяченої проблемі: «Виклики та можливості для безпеки у регіоні Середземного, Чорного та Каспійського морів: роль НАТО та інших дійових осіб». Організаторами цієї короткочасної, але досить вагомої для зближення позицій України та НАТО, й особливо для усвідомлення українцями військово-політичної суті блоку НАТО, Академії стали Центр інформації та документації НАТО в Україні та Центр міжнародних досліджень Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.
З вітальними словами до учасників Академії звернулися під час її відкриття ректор ОНУ ім. І.І. Мечникова Валентин Сминтина; директор Центру інформації і документації НАТО в Україні Мішель Дюре; Посол Нідерландів та Контактного Посольства НАТО в Україні Рон Кєллєр та голова відділу Євроатлантичної безпеки Департаменту НАТО Міністерства закордонних справ України Олег Мяльниця.
“Іти чи не йти в НАТО?”, “Чи повинна Україна зближуватися з цим військово-політичним блоком?”, “Як взагалі ставитися до су¬сідства баз НАТО, до самого його існування?” – усе це питання, які є значно складнішими, ніж може видатися на перший погляд. Упевнений, що навіть стикаючись із подібними проблемами в країнах Балтії, тобто в недавніх республіках Радянського Союзу, чи в країнах колишнього соціалістичного табору, таких, як, скажімо, Польща, Болгарія чи Угорщина, чільні представники НАТО та його ідеологи все ж таки погано уявляють собі, наскільки складним, з якими національними та світоглядними колізіями пов’язаний буде шлях до Північноатлантичного блоку нашого сучасного українського суспільства.
Організація Весняної Академії НАТО в Одесі якраз і викликана розумінням і чільних діячів Північноатлантичного блоку, і керівництва України того, що входження України до НАТО, чи хоча б досить тісне зближення з ним в різних галузях співробітництва, не можна розглядати лише як проблему прийняття відповідних рішень сесією країн цього блоку та сесією українського Парламенту. Тут все значно глибше: поки глави держав, які входять до блоку, їх представники в НАТО та експерти розмірковують над тим, наскільки Україна готова до вступу в цю організацію, виходячи зі стану її Збройних сил, її економіки, взаємин із сусідами та з демократичних державницьких засад; всі тверезо мислячі політики в Україні, і сам Президент, замислюються над тим, як би підготувати до цього зближення не лише армію та законодавство, а передусім свідомість наших громадян.
Саме цими прагненнями пояснюються і ґрунтовність тем, які були розглянуті на Весняній Академії НАТО в Одесі, і ранги посадовців, які взяли в ній участь. Зокрема, привертають до себе увагу блоки проблем, винесених на засідання секції: “Європейський елемент Євроатлантичної безпеки”, “Демократія, стабільність та безпека”, “Співробітництво НАТО з партнерами: цілі та переваги”, “Трансатлантичний елемент Євроатлантичної безпеки”, “Безпека в регіоні Чорного та Каспійського морів: роль НАТО і деякі регіональні ініціативи”, “Можливі виклики та регіональна безпека”.
Природно, що в кожній із цих секцій було розглянуто низку конкретних питань, які торкаються багатьох больових точок сучасної цивілізації. Досить, сказати, що нідерландський дослідник з університету Лейдена ґрунтовно розглядав правові аспекти співробітництва НАТО з Європейським Союзом; представник Міністерства оборони Естонії Мерле Майгре ділився досвідом недавнього входження цієї пострадянської країни і в ЄС, і в НАТО; а голова секції по зв’язках з країнами Відділу громадських зв’язків Штаб-квартири НАТО Монік Тіффеллі-П’єр розглядав питання розбудови демократії, стабільності та безпеки через інформацію на прикладі інформаційних програм НАТО на Кавказі. Не менш цікавими видаються і доповідь бельгійця Дена Векслера з Міжнародної кризової групи НАТО “Регіональна нестабільність у Центральній Азії, переосмислюючи залучення Заходу”, та секційна дискусія на тему “Відносини між НАТО й Україною”.
Тобто все обговорення на Весняній Академії НАТО було вибудовано таким чином, щоб учасники його, а через повідомлення в пресі – і всі громадяни України отримали переконливі дані з основних аспектів діяльності НАТО. Щоб українці пройнялися усвідомленням того, що по відношенню до України та її народу НАТО не є і не може бути агресивним; що без НАТО уявити собі стабільність сучасного вибухонебезпечного світу, з його мусульмансько-терористичними аспектами, просто неможливо, і що весь досвід недавніх пострадянських країн, які увійшли до НАТО, може переконувати українців: вступ до блоку додасть Україні впевненості у своїй безпеці, додасть їй відчуття причетності до великої, могутньої і миролюбної світової спільноти. От тільки, чи вдасться переконати в цьому геть усіх українців, чимала частина яких навіть не має наміру з’ясовувати для себе: “А що означає НАТО для розбудови і безпеки незалежної України?”
