В Ананьївському районі сьогодні живуть двоє людей, які вже справили столітній ювілей. Однією з них є Домна Михайлівна Марущак.

Вона народилась у перший день Хрещення рівно вік тому у селі Малоївці Красноокнянського району. Життя її, як у тій популярній пісні “Два кольори”, помережано червоними і чорними нитками. Ще змалечку була привчена до важкої фізичної праці, до турботи про п’ятьох молодших братів та сестер.

У юності зустріла свою долю. Народила й виховала разом з чоловіком шестеро дітей – двох дочок й чотирьох синів. Але коротким було її жіноче щастя. У 1949 році помер чоловік, і Домна Михайлівна у 43 роки залишилась вдовою.

Проте не зігнуло її лихо до землі. У праці на різних роботах у радгоспі “Прогрес” проходило її подальше життя.

На пенсію, як багатодітна матір, вийшла у п’ятдесят років. Але вдома, звісно, не сиділа. До 65 років сторожувала на фермі. Після нічної зміни працювала вдома. Їсти готувала, поралась біля худоби, шарувала на городі. І ніколи нікому не скаржилась на життя.

Чи були у їхньому роду довгожителі? Ні. Домна Михайлівна перша перетнула столітній рубіж. Вона – найстарша з шести дітей у їхній сім’ї. Четверо її братів вже вмерли. Тож залишилась лише вона та її наймолодша сестра Маша, яка на сімнадцять років менша. Але рід Марущаків, незважаючи на втрати, примножується.

– Якось сім років тому, – розповідає онука довгожительки, заступник директора Ананьївського державного аграрно-економічного технікуму Галина Петрівна Твердохліб, – ми дослідили генеалогічне древо бабусі та дідуся, починаючи з їхніх прадідів та прабабусь. І знаєте, скільки нас виявилось? 209 чоловік! Ну а берегинею роду Марущаків, звичайно, вважають Домну Михайлівну. Вона, як ї її батьки, народила й виховала шестеро дітей. У її молодшої сестри троє дітей, а у чотирьох вже померлих братів – по двоє. Найцікавіше, мабуть, те, що, народивши двох дочок та чотирьох синів, Домна Михайлівна Марущак до 95 років не знала, що таке лікарня. А п’ять років тому у довгожительки погіршився зір. Повела її онука в лікарню.

Лікарі довго дивувались, що у бабки не було медичної картки. Але ще більше вони здивувались, коли перевірили тиск у вельми поважної за віком пацієнтки.

– О, та вашу бабцю ще можна у космос відправляти! – сказала лікар. – У неї тиск, як у космонавтів, – 120 на 80!

Бабуся ще торік на городі порпалась, – згадує її онука. – Бур’ян на рядках, де росла цибуля, рвала.

А ще Домна Михайлівна гарно співає. На своїй батьківщині, у Красноокнянському районі, співала у церкві.

– У бабусі сопрано, – продовжує розповідь її онука Галина Петрівна Твердохліб. – Коли вона співає, всі заслуховуються й зачаровуються красою її голосу. Де навчилась співати? А хіба цьому вчать? Талант або дається, або ні. Третього не буває.

Зачарувала всіх своїм співом на Новий 2006-й рік Домна Михайлівна.

Ну, а зі століттям ювілярку вітали п’ятеро дітей (один син помер у сорокарічному віці), 24 онуки, 20 правнуків та 2 праправнуки. Домна Михайлівна – проста селянка, справді унікальна людина. Адже не кожному щастить побачити на власні очі представника п’ятого покоління – праправнука.