Кажуть, щоб пізнати людину, треба з'їсти з нею пуд солі. А часом досить розділити навпіл лише її щіпку, останній сухар, ковток води, що залишився на денці фляги... У цьому полковник запасу Микола Іванович Кучеря переконувався не раз і тоді, коли ніс службу строкову, службу солдатську, і коли став офіцером-політпрацівником і їздив по полігонному бездоріжжю і у сніг, і у вітер, у дощ і під палючим сонцем. І тоді, коли йому, уже підполковнику, Вітчизна-мати наказала вирушити до Афганістану, де у складі Обмеженого контингенту радянських військ (ОКРВ) він підтверджував вірність своєму військовому обов’язку і військовій присязі.

Було не просто і не легко, але йому, що народився у Донбасі, де з ранньої пори довелося самому заробляти хліб наш насущний, додавала сил саме любов до рідного краю, невигубна віра в те, що на нього чекають рідні люди, і що кривава бойня незабаром припиниться.

Склалося так, що підполковник Кучеря, який завжди виявляє творчість, ініціативу і здатність організувати людей, повести їх за собою, очолив культосвітню роботу в ОКРВ. Він чудово переконувався, і не раз, в тому, що на війні серце просить музики подвійно. Тому особисто займався створенням концертних бригад, формуванням їхнього репертуару. І коли під час концертів відтавали серця і світлішали погляди бійців, які щойно виходили з бою або готувалися до небезпечних сутичок з душманами, Кучеря відчував непідробне щастя. Особливо пишався тим, що йому вдавалося організовувати виступи зірок радянської естради – всенародних улюбленців Йосипа Кобзона, Нані Брегвадзе, Олександра Розенбаума, Льва Лещенка, Тамари Гвердцителі. Відгукнулися на наполегливі прохання Кучери і Людмила Сенчина, Володимир Винокур, інші майстри. Нещодавно у світ вийшла книжка спогадів М.І. Кучери “Зірки естради на неоголошеній війні”, у передмові до якої автор пише: “Я нічого нового не скажу про неоголошену війну, лише спробую звернути увагу читачів на деякі маловідомі аспекти життя ОКРВ в Афганістані. Розповім про фронтові будні, про бригади творчих людей, які побували там, щоб скрасити суворий побут наших солдатів”. І розповідь вийшла цікавою, хвилюючою і правдивою. А правда для М.І. Кучери, у чому я переконався під час спільної з ним служби в ОдВО, тільки те, що відповідає дійсності, істині. І людей він оцінював завжди за їхніми справами, а не за словами, прагнув і прагне щиро підтримати кожного, хто намагається бути корисним іншим. Це він, Кучеря, зумів розпізнати творчі задатки хлопців, які влаштовували в казармі імпровізовані концерти, і потім за його підтримки об'єдналися у знамениту вокально-інструментальну групу “Каскад”. Його каскадівці назвали своїм хресним батьком.

Цими днями Микола Іванович відзначає своє 60-річчя. Пригадаються йому і армійські шляхи-дороги, по яких він “протопав” три десятки років, і багаторічна робота на ниві культури після звільнення в запас. Сьогодні ювіляр щедро передає свій досвід, працюючи завідувачем відділення підвищення кваліфікації пра¬цівників культури Одеської області при училищі мистецтв і культури ім. К.Ф. Данькевича. Його працю гідно відзначено державними нагородами, йому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України, він є членом Національної спілки журналістів України.

Безсумнівно, ювіляра привітають бо¬йові побратими, котрі розділяють моральні та етичні принципи, які він сповідує, і готові підписатися під його словами:

…Ведь крепче стали,

взрывов и гранат –

это и есть мужская сила –

Дружба!

Ці слова зі збірки віршів М.І. Кучери “Акорд”, перейнятих романтизмом, любов'ю до усього чистого, справедливого, світлого. Так, війна озлоблює серця, але вона не вбиває життєствердних засад, джерел творчості, любові до рідної землі, про що свідчить і друга книжка віршів Миколи Івановича “Тепло серця”. Воїна. Громадянина. Поета.