Таиса Куценко. Костер любви осенней. Песни, стихи, баллады. Одесса. «Резон-2000», 2006.
Так уже споконвіку повелося, що вищим проявом і самоствердженням усякої поезії є... пісня. Улюблені народом, пісні вбирають у себе й мелодику народної мови, і музику гірських струмків, шепіт весняного листя й шелест трав, спів солов'я й прощальний лемент журавлиного клину, що летить до теплих країв. При цьому відбувається дивна, парадоксальна річ: вірші можуть бути дуже талановитими, глибокими за своїм змістом та образністю, але покласти їх на музику люблячого серця й тужної душі неможливо.
А буває навпаки: ти береш відому пісню, читаєш її текст і відкриваєш для себе, що, напрочуд, він дуже простий, нехитрий, і начебто б нічого такого, особливого в ньому немає, а дивись-но: пісня живе десятки років, її виконує вже третє-четверте покоління людей!
Саме таким парадоксальним явищем простоти вірша й ніжності пісні з'являється перед вами щира, довірлива, що з глибини жіночої душі виходить поезія Таїсії Куценко. Потомствена кубанська козачка, вона народилася в станиці Новомалоросійській (Виселківського району Краснодарського краю), населеної переважно вихідцями з України, яку до революції офіційно йменували Малоросією, звідси й назва станиці. Батько її, офіцер Червоної Армії, загинув у роки Великої Вітчизняної війни в Криму, мати тривалі роки працювала кухарем у дитячому садку.
Перші свої вірші Таїсія почала складати у восьмому класі. Це були по-дитячому наївні замальовки з натури, якесь чуттєве сприйняття краси навколишніх полів, замилування співом птахів та багатоколірністю кубанських трав. Однак про те, щоб “учитися на поетесу”, вона не помишляла, як, втім, і про те, щоб стати професійною поетесою-пісняркою.
Одразу ж після закінчення школи вона виїхала до м. Краснодара й поступила вчитися на радистку, професія, яка була як на ті часи сучасною та романтичною. Вийшовши заміж, Таїсія Куценко назавжди оселилася в Одесі. Тут вона одержала й освіту. Але, незважаючи на те, що в це, вже “своє рідне”, місто Таїсія закохана з усією пристрастю щирої поетеси, що вона присвячує улюбленому місту вірші й пісні, все ж таки в багатьох віршах її виразно проступає ностальгійна туга за Кубанню, за місцями ранньої юності, за кубанськими станичними традиціями. Саме тому під час роботи над передмовою до її першого збірника, я порадив Таїсії назвати його “Кубанська мадонна”. Книга мала значний успіх і в читачів, й серед одеських композиторів та молодих виконавців естрадних пісень.
Саме так – Кубанська Мадонна – називають тепер Таїсію Федорівну її численні шанувальники і в Одесі, й в рідних кубанських краях. Ще яскравіше спалахнула її популярність після виходу у світ збірників “Молитва”, “Наедине с любовью”, “Песни любящего сердца ”. Рецензуючи одну з її книжок, одеський поет Віктор Нарушевич, який рано пішов з життя, писав: “В песнях, как и в стихах, Таисия Куценко выражает свою любовь ко всему живому на земле. Эта жизнеутверждающая струна является камертоном всего написанного. Она не обещает читателю больших поэтических открытый, но представляет поэзию женщины, умеющей жить, наблюдать, воспринимать и открывать вечные ценности человеческой жизни. В ее стихах и песнях присутствуют духовность, благородство, а также философское мышление.
Талантливые произведения поэтессы – это манящее царство любви в сочетании с реальностью суровых дней: она раскрывает в своих песнях и стихах красоту человеческих отношений с чутким миром природы. Песни ее волнующие, нежные, животрепещущие и поэтому пользуются популярностью”.
Він правий. Поезія Таїсії Куценко пройнята особливим ліризмом, юнацькою мрійністю й тією дивною ніжністю, з якою авторка малює пейзажі рідного краю. У її віршах є все: смуток і замилування, пориви любовної пристрасті й чаклунська жіноча таємничість; вміння прощати, як і вміння розлучатися, вірячи в ще більш піднесену зустріч люблячих душ. Вона пише просто й доступно. Тема, здавалося б, давня, але від неї немовби розлітається феєрверк барвистих відтінків.
А коли її поезія доповнюється талановитою музикою композитора, народжується золотий сплав тієї особливої чуттєвої витонченості, що здатна надовго захоплювати всякого, хто вірить у вищу справедливість жіночої долі, у вірність і відданість.
Зараз у творчому активі Таїсії Куценко понад двісті пісень, переважна більшість із яких виконується професійними вокалістами. Зокрема, її пісні ми чуємо у репертуарі одеського дуету “Доля”, у складі заслужених артисток України Лариси Стадніченко й Тетяни Буркацької, які володіють чудесними, співучими, світлими й чистими голосами. Її пісні виконують також артистка Одеського театру музичної комедії Лариса Борисенко й заслужений артист України Олександр Кузнєцов; полонять слухачів молоді співачки, лауреати багатьох міжнародних фестивалів Інга Радкова, Авеліна Цеховалова, Ніна Блохіна. А кого може залишити байдужим пісня на слова Таїсії Куценко “Веточка сирени” у виконанні чудового тенора Олега Коваленка, як і пісні у виконанні юних співачок Віолети Цебенко, Каті Антонової та інших, з якими займаються наші одеські педагоги Біана Зінчуковська, Людмила Волкова, Людмила Коваленко.
Звичайно ж, цей успіх був би немислимим без багаторічної творчої співдружності поетеси з таким відомим, талановитим композитором, як член Національної Спілки композиторів України Микола Безуглов, що, можливо, найтонше й найглибше проникає у щирий зміст і щиру мелодику поезії Таїсії Куценко. Недарма вона відгукується про цього композитора дуже по-доброму, з ніжністю й замилуванням. Таїсія вважає, що в житті їй пощастило, що відбулася їхня зустріч, у результаті якої з'явилися на світ чудові пісні: “Одуванчики”, “Бессмертник”, “Облака любви”, “Судьбы оковы”, “Добрый день, Одесса”, “Две камелии”.
Кілька вдалих пісень створено нею й у співдружності з членом Спілки композиторів України Олегом Польовим: “Мелодия в ночи”, “Ночной поцелуй” та ін. П'ятдесят кращих пісень, вже написаних композиторами, до цієї книжки не ввійшли. Таїсія Федорівна мріє видати їх окремим збірником з нотами. Її ж нова книга “Костер любви осенней”, яка щойно побачила світ у видавництві “Резон-2000”, складається з багатьох нових віршів та пісень, з того, що лягло на серце осінніми вечорами останніх років. І мені лише залишається побажати, щоб зустріч із новою книжкою поетеси була такою ж хвилюючою і довірливою, як і всі попередні.
