Плеяда перших моряків-«підпрапорників» зараз практично цілком зійшла на берег за віком. Як правило, до того, як вони почали здійснювати свої контрактні рейси, у них вже був за плечима чималий стаж роботи в ЧМП. Ця багаторічна служба в галузевому держпідприємстві дає їм сьогодні право претендувати на одержання пенсії. Однак до системи «крюїнгового» працевлаштування, яка існує вже 16 років, весь цей час приходили і молоді фахівці. Багато хто з них, працюючи під «прапором», виросли до старпомів і капітанів, але при цьому вони не мають трудових книжок і навіть дня виробничого стажу в нашій державі. Що на них чекає, коли для них настане час іти на пенсію?
Насамперед, про це вони повинні подбати самі, тому що ніхто не несе відповідальності за те, наскільки буде забезпеченою їхня старість. Ця рекомендація буквально по-батьківськи виходить від навчених життєвим досвідом людей, які і самі по кілька десятиліть віддали морю. Зараз вони об'єднані в Українську морську організацію, у Товариство сприяння працевлаштуванню моряків і захисту їхніх соціально-трудових інтересів, належать до Регіональної федерації морських профспілок півдня України. Деякі з них стояли біля джерел посередницького працевлаштування українських громадян на роботу за кордоном (те, що в побуті називають «крюїнгом»), до послуг якого зараз звертаються близько 80 тисяч морських фахівців.
Принцип посередництва при влаштуванні їх на судна іноземних судновласників такий, що із самого початку не передбачав ведення трудової книжки. Це зрозуміло, тому що моряк під час плавання перебуває під юрисдикцією чужої держави, під чиїм прапором зареєстроване судно. Тобто за моряка ніхто не робить нормативних відрахувань до українського Пенсійного фонду. Цей факт не суперечить традиціям світової практики. Але, проте, у вустах досить відомих представників деструктивної опозиції до цивілізованого посередництва він набув негативного трактування і зазвучав як докір в тому, що «крюїнг» не піклується про соціальний захист моряків, працевлаштованих на іноземні судна. При цьому ігнорувався той факт, що моряки-«підпрапорники» є вільними громадянами України, які розірвали всі правові і трудові відносини з вітчизняною морською галуззю, тому що не зі своєї волі втратили робочі місця і поповнили армію безробітних. Саме «крюїнг» врятував їх від злиденного існування.
Від каменя, кинутого в систему посередництва з працевлаштування, довго йшли хвилі. Не менш довго доводилося пояснювати, що посередник – не роботодавець, оскільки він не має засобів виробництва, зокрема, не має суден. Він не може вести і трудові книжки, а тільки сприяє тому, щоб роботодавець і працівник зустрілися і змогли між собою укласти трудовий договір. Тому він не може платити зарплату моряку-«підпрапорнику» і не має того фонду, з якого зазвичай перераховується відсоток до Пенсійного фонду. Засоби виробництва (судна) мають судновласники.
Ситуація розв'язалася державним законом, який передбачає добровільний спосіб нагромадження. Відповідно до консультації, даної заступником начальника відділу надходження доходів Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області Оленою Карасавою, моряки, які працюють за «інпрапором», можуть прийти за місцем проживання до державних пенсійних фондів, які є в кожному районі і місті, і підписати договір на добровільну участь у пенсійному фонді. Цей договір діє не менше одного року вперед. Потрібно вносити суму не нижче встановленого мінімального страхового внеску.
Зараз по Україні мінімальна зарплата з 1 липня по 1 грудня 2006 року встановлена 375 гривень. Від цієї суми береться 32% (31,8%, якщо зовсім точно) – відсоток нарахування плюс 2% – відсоток утримання, які і складають внесок. Нескладно підрахувати, що 33,8% від 375 гривень складають 110,9 гривень на місяць.
– Зрозуміло, можна вносити і більше. Якщо мінімальний внесок регламентований, то верхня межа довільна. Нагадую, при визначенні розміру пенсії враховуються тривалість виробничого стажу і величина заробітку. Арифметика проста: що заробіток більший, то відсоток, який перераховується, вищий від того, що надходить до Пенсійного фонду, – говорить О. Карасава. – Підсумкове нагромадження буде залежати від того, скільки часу моряк буде перераховувати до фонду гроші: рік, два або більше. Він може робити це постійно протягом усієї своєї роботи на суднах.
З огляду на те, що моряк «нині тут, а завтра там», і йому незручно переукладати договори щороку, фонд надає можливість підписувати договір відразу на кілька років. Платити внески потрібно не рідше, ніж один раз на квартал. Але, з огляду на те, що через перебування в далеких рейсах робити це регулярно не завжди вдається, можна заплатити і наперед.
Це положення набрало чинності з 1 січня 2004 року. Однак, якщо моряк укладає договір тільки сьогодні, цілком дозволяється внести плату і за попередні два роки, що, звичайно, збільшить загальну суму нагромадження. Буває і так, що на якийсь період договір перервано. Припустимо, людина передумала, або, не дай Боже, сиділа «на бичу» – без заробітку. Але, якщо через деякий час вона знову захотіла продовжити співпрацю з Пенсійним фондом, їй потрібно укласти такий же договір. При цьому те, що було накопичено колись, не пропаде, а буде приплюсовано до загальної внесеної ним суми.
– Договори на добровільну участь у пенсійному страхуванні можна укладати тільки з тими, хто ніде не працює і не числиться в жодній українській організації, – говорить О. Карасава. – Тобто дана система немов створена спеціально для «підпрапорника». Адже він в Україні офіційно ніде не зареєстрований як працівник, не відноситься за родом діяльності до жодного відомства або міністерства. За соціальним статусом він не має жодних гарантій соцзахисту. Держава не має жодного стосунку до того, що він знайшов спосіб заробляти собі на життя. Він це зробив сам. До слова, державний пенсійний фонд робить послуги щодо страхування старості без з'ясування того, звідки в людини, яка звернулася до нього, з'явилася готівка.
За таким же принципом працюють і недержавні пенсійні фонди. Однак, як уточнює О. Карасава, саме держава дає гарантії того, що пенсія будь-якому учаснику договору, буде обов'язково виплачена. Аж до того, що вона зобов'язується давати дотації до Пенсійного фонду, якщо раптом він сам не буде мати у своєму розпорядженні необхідні суми. На відміну від державної структури, приватний фонд існує на відсотки, отримані від того, що внесені клієнтами кошти пускаються в обіг. Оскільки у світі комерційних операцій успіх мінливий, такий фонд після низки невдалих угод може залишитися і без грошей. Якщо він розориться, цю нестачу за нього ніхто не компенсує. Тобто великий ризик, що все накопичене моряком за роки праці, пропаде. Тому при виборі фонду треба переконатися в його надійності.
Життя показує, що молоді моряки, як правило, недалекоглядні. Однак ті, хто серйозно думає про своє майбутнє, вкладають гроші, зароблені в рейсах, у нерухомість. Вони купують квартири, які потім здають у найняття, вантажні машини, що передаються за договором транспортній організації перевізників, нарешті, купують місце і контейнер на «7-й кілометрі» і живуть, як рантьє, одержуючи свої відсотки. Вигідним вкладенням є купівля землі, яку також можна здавати в оренду.
Тільки чомусь більшість спохоплюються тоді , коли пенсійна межа уже на носі. Тобто, коли вже настає час списуватися на берег, а разом з цим зменшуються шанси нагромадити значну суму на майбутнє. Тому багатьом доводиться задовольнятися мінімумом і, як кажуть, переходити на сухарі. Ніхто не застрахований від мінливостей долі. Але готуватися матеріально до зустрічі з ними потрібно з молодих років, щоб на старість не шкодувати про безцільно розтрачені гроші.
