Ширяївська районна газета “Промінь” – це те видання, яке, незважаючи на свою “районність” та селищне базування, все ж таки традиційно вважалося виданням поважним, в області та в журналістському світі знаним, журналісти якого ставали співробітниками, власкорами та позаштатними кореспондентами обласних і республіканських видань. Як і багато інших районок, зараз “Промінь” переживає, мабуть, не найкращі свої часи. І штат мав би бути більшим, і приміщення б варто мати своє, а не тулитися на правах бідних родичів у кількох кімнатках при районній друкарні; і фінансування мало б бути щедрішим та стабільнішим; і гонорар не завадило б повернути до стимулів заохочення і газетярів, і позаштатників...
Та, поза все це, газета виходить двічі на тиждень, вона має досить солідний, як на наші “запресовані” часи і невеликий за чисельністю населення район, тираж – 2655 примірників. Вона не лише не розгубила своїх читачів та шанувальників, але й набуває їх серед молоді. У її штаті з недавніх часів очолюваному новою тут людиною – Тетяною Погорєловою, все ще тримають марку свого пера такі ветерани, як Іван Тригубенко, газетяр з понад тридцятилітнім стажем, який відбув уже не одні жнива на посаді завсільгоспвідділом; чи Володимир Каневський, який веде в газеті соціальні проблеми; або коректор Галина Бабенко. З’являються й молоді штатні та позаштатні автори.
Словом, газета як газета, і, мабуть, я не писав би зараз про неї, якби ж то не поважна і проблемна нагода. На черговій сесії Ширяївської райради, яка відбулася 10 серпня, серед інших питань не лише мою увагу, але й увагу багатьох депутатів, місцевих журналістів та співробітників райдержадміністрації привернув скромний пункт порядку денного: “Про внесення змін до Статуту редакції газети “Промінь”.
На перший погляд, нічого особливого – таке собі “чергове питання”. Але за той день, який я провів у Ширяєвому до початку сесії, я вже встиг дізнатися, що все значно складніше. Відкриваю свіжий номер газети і читаю: “Засновники: Ширяївська районна рада та районна державна адміністрація Одеської області”. Здавалося б, все гаразд: дві гілки влади в районі – співзасновники районної газети. За тієї політичної напруги, яка сягнула навіть провінційного Ширяєвого, і за якої керівники двох гілок влади виявилися в різних партійних таборах, така гармонізаційна противага влаштовувала досі і місцевий політичний бомонд, і газетярів, та й взагалі йшла на користь справі.
Та от відкриваю новий Статут редакції газети “Промінь”, і в пункті другому статті першої “Загальних положень” читаю: “Засновником газети є районна рада”. Почекайте, скажете ви, а що сталося з другим засновником – райдержадміністрацією, яку очолює зараз Людмила Іванівна Жаданова? Райдержадміністрація – що, відмовилася від свого права засновника, порушила питання про перегляд Статуту? Чи, може, керівники райради, а очолює її Віктор Іванович Погорєлов, розглядали це питання спільно з керівництвом райадміністрації і дійшли згоди про зміну засновника? А нічого подібного!
Доповідав з цього делікатного, як виявилося, питання сам голова райради. Ні його посилання на те, що попередній Статут, затверджений 2003 року, був “написаний на коліні”, тобто недбало та з неточностями; ні прагнення довести, що райдержадміністрація виявилася поганим співзасновником, оскільки не фінансувала редакцію, декого з депутатів не переконали. Вони вимагали пояснень, чому це райрада в односторонньому порядку перезасновує газету, чому б не дочекатися хоча б виходу на роботу з “лікарняного” голови райдержадміністрації Людмили Жаданової; посилалися на те, що таке “привладнення” газети – недемократичне.
Особливо загострилося це питання по тому, як підвівся офіційний представник райдержадміністрації – виконувач обов’язків заступника голови райдержадміністрації з соціальних питань Юрій Акенфієв. Він рішуче заявив, що прагнення керівництва райради позбавити прав співзасновника райадміністрацію без її на те згоди, і навіть без відома останньої, – є незаконним. Що ми маємо справу зі спробою грубо порушити діючі закони. Що ні голова райдержадміністрації, ні він особисто з новим Статутом ознайомлені не були, і взагалі, він особисто тільки напередодні ввечері, та й то випадково, дізнався, що такий Статут “підпільно” було написано, і він зумів дістати його копію. А ще заявив, що коли рішення про зміну засновника справді буде ухвалено, райадміністрація звернеться до суду.
Навіть те, що частина депутатів так само рішуче підтримала представника райдержадміністрації, голову райради не остудило. Звичайно ж, наймудріше, що можна було зробити на місці голови райради В. Погорєлова, це або взагалі зняти питання з порядку денного як непідготовлене, або ж принаймні відкласти його. Але спрацював батіг деяких наших місцевих рад, як, втім, і парламенту: упевненість керівника у тому, що за ним – більшість депутатів, і що ця “більшість” проголосує за все, що б він як голова райради не запропонував. І справді проголосували...
А тепер давайте проаналізуємо ситуацію. Коли я взяв до рук старий статут, то був приємно здивований. Виявляється, обидва його засновники-підписанти тепер перебували під одним дахом: В. Погорєлов, як і зараз, очолював тоді райраду, а його нинішній перший заступник Віктор Гайдай був... правильно – він був тоді головою райдержадміністрації. І запитань щодо правомірності двох засновників в іпостасях двох гілок влади тоді у цих людей не виникало. Чому ж виникло зараз? Невже тільки тому, що керівництво райдержадміністрації прийшло з боку іншої політичної сили?
Чи, може, тому (пробачте, але я змушений згадати і про ту версію, яка зараз уперто гуляє Ширяєвим), що редактором газети нещодавно було призначено Тетяну Погорєлову, дружину брата голови райради Віктора Погорєлова, яка раніше ніякого відношення до журналістики не мала. І в зв’язку з цим з’явилося припущення щодо родинного “привладнення” газети. Я з повагою ставлюся до Віктора Івановича Погорєлова як до людини і керівника, але своєю завзятістю і звичкою рубати з плеча він сам і посприяв виникненню цього конфлікту на голому місці.
Розбившись на політичні фракції, дублюючи не найкращі зразки міжфракційної боротьби в Верховній Раді, наші райради впадають в дивну для законослухняного європейця ілюзію: їхнім депутатам здається, що це вони самі... творять закони, і що б їм не заманулося ухвалити – все законно. В той час, коли насправді вони зобов’язані приймати лише ті рішення, які узгоджуються з діючими в країні законами. Так от, існує закон “Про державну реєстрацію юридичних осіб”, пункт 3-й 29-ї статті якого чітко визначає, що “в разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані зі зміною складу засновників (учасників) юридичної особи... подається копія рішення про вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку,.. або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи”.
Виносячи на затвердження сесії райради новий Статут редакції газети, голова райради В. Погорєлов вмотивовував це таким чином. По-перше, що насувається роздержавлення преси, яке “обстоює навіть Президент України”. Але й закону про роздержавлення ще не існує, та й вилучення райдержадміністрації з числа засновників газети ніякого відношення до акту “роздержавлення” не має. Райрада – одна з гілок державної влади, і кошти на дотацію діяльності редакції вона платить державні.
Що ж до претензій, які В. Погорєлов висунув стосовно того, що, мовляв, райдержадміністрація не фінансує редакцію, то бюджет усіх районних установ, в тому числі і редакції, визначає не райдержадміністрація, а саме райрада. І потім, перш ніж ухвалювати своє рішення, керівництву і депутатам слід було зазирнути у “святці”, тобто в Закон “Про друковані засоби масової інформації”, де ясно сказано: “Відносини між співзасновниками друкованого засобу масової інформації... визначаються установчим договором, який укладається між ними відповідно до чинного законодавства України. Установчим договором передбачається розподіл між співзасновниками обов’язків щодо виробничого, фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності створюваного ними ЗМІ”, а “спори, що виникають між співзасновниками ЗМІ при укладанні та розірванні установчого договору, вирішуються в порядку, встановленому чинним законодавством”.
Протестуючи проти незаконних дій керівництва райради, заступник голови райдержадміністрації Ю. Акенфієв зачитав цю статтю закону і нагадав, що ніякого “установчого договору” між співзасновниками не існує; що жодних офіційних претензій з боку райради не виставлено, жодних переговорів між представниками співзасновників не велося, а зміни до Статуту вносилися в односторонньому порядку. Але ні В. Погорєлов, ні значна частина депутатів, яка становить “його” більшість, на ці застереження не зважили і проголосували. Хоча розуміли, що все, що можна було порушити при підготовці цього питання на сесію, – було порушено.
До речі, у сесійній залі знаходилася редактор газети, але В. Погорєлову як голові райради та ведучому засідання сесії навіть не спало на думку, хоча б з поваги до колективу редакції, надати їй слово, вислухати думку редактора. Водночас редактор Т. Погорєлова і не просила цього слова, і зрозуміло чому. Хоча під час розмови зі мною напередодні сесії райради кілька разів наголошувала, що хотіла б аби одним із співзасновників виступив колектив редакції. Та коли я поцікавився, чи хоче цього сам колектив, чи відбувалися з цього питання збори, чи існує протокол з рішенням звернутися до нині діючих засновників з такою пропозицією – вона лише розвела руками.
А тепер відкриємо щойно ухвалений райрадою Статут (зі змінами) редакції газети “Промінь”. Цілий розділ цього Статуту присвячено “журналістському колективу” редакції, з визначенням, що це “творчі працівники, які професійно збирають, одержують і займаються підготовкою інформацій для газети”. Ні-ні, Бог із ним, зі стилем та змістом. Річ в іншому. В пунктах 4.4 та 4.5 Статуту ви прочитаєте таке, що будь-якого з журналістів примусить схопитися за голову. Виявляється, цитую: “керівним органом журналістського колективу (редакції) є загальні збори первинної організації Спілки журналістів України, які скликаються в міру потреби, але не менше одного разу на рік. Первинна організація СЖУ може бути в установленому порядку юридичною особою...”. Тут я перериваю цитування, тому що й автори цього Статуту, і керівництво райради мали б знати, що Спілка журналістів (СЖУ) – це всеукраїнська творча організація (як і Спілка письменників чи художників), яка діє за Статутом, зареєстрованим Мін’юстом України. І не Ширяївській райраді визначати, коли збиратися та як діяти первинній організації цієї Спілки.
А ще річ у тім, що первинна (районна) організація СЖУ вбирає в себе як працівників редакції, так і журналістів, які вже змінили місце роботи або є власкорами чи позаштатними кореспондентами інших газетних видань, місцевого радіо і телебачення. Водночас в редакції може працювати скільки завгодно людей, які з тих чи інших причин до Спілки журналістів не належать. Тобто визначати в Статуті газети, що керівним органом її журналістського колективу є збори первинної організації СЖУ – це абсурд. Усіма творчими справами редакції завжди переймалася редакційна колегія, про яку в Статуті ширяївської газети просто забули, а загалом життям всього колективу, включно з технічним персоналом, опікується трудовий колектив. Відтак, виписуючи в пунктах 4.1 – 4.5 повноваження журналістського колективу на чолі з первинною організацією СЖУ, автори Статуту насправді повинні були б мати на увазі редколегію (чи якийсь інший орган), але тільки не первинну організацію СЖУ.
Мені сказали, що під час розгляду цього питання на сесії райради в залі був присутній начальник райвідділу юстиції, який навіть не спробував втрутитися в ситуацію. А коли після сесії я прямо запитав В.І. Погорєлова як ініціатора і доповідача з цього питання, чому він вдався до цього кроку, не проконсультувавшись з юристами, той запевнив мене, що узгодив це питання з... районним прокурором. В такому разі мені залишається лише передати дружні вітання обом цим представникам провінційної Феміди. А голові райради все ж таки порадив би не доводити справу до судової тяганини між райрадою та райдержадміністрацією, а разом із депутатами своєї слухняної більшості повернутися до розгляду цього питання зважено, керуючись винятково законами України.
