Шістнадцяте літо прийшло саме собою. Південний вітерець лодос пустотливо грався із зустрічними предметами. Ось він пройшовся по строгих сторінках якогось підручника, що лежить на колінах у жагучого книголюба. Не стримався непосида: поволік сторінку-вкладку із виведеною на ній теорією. І підкинув уже непотрібний папірець мені під ноги. На цьому пустощі вітерця не закінчилися. Лодос пронісся над дівчиною, захопленою плетивом триколірного шарфика, і запозичив у неї спиці з вовняною ниткою. Заспокоївся бешкетник лише після того, як забрав у маленьких дівчаток, що граються у містику, «липову» магічну кулю. І спиці, й куля – все знову полетіло під ноги у повітряному потоці. Вітер став моїм непрошеним Нострадамусом, оскільки папірець, спиця з ниткою й куля – символи шістнадцятого літа, а також осені, зими й весни.
Сторінка з підручника прямим текстом повідомляє, що прийдешній рік – час напруженого навчання й підготовки до вступних іспитів у вуз. «Магічна» куля стверджує, що в мене почнеться доросле самостійне життя. Але майбутнє поки що прикрите тонкою вуаллю не тільки через те, що предмет чарівництва несправжній, але й тому, що воно ще не сплетено. Сплести я його маю сама. Для цього вітер приніс спиці й нитку. А вийде з рукоділля оренбурзька пухова хустка або тонкий шарфик у дірочку – залежить знову ж таки від мене.
Перед тим, як плести майбутнє, що, як відомо, буде пов'язане із обраною професією, треба набрати на спицю першу петельку. Цією першою петелькою служить одержання паспорта. За документом, якого В.В. Маяковський «виймав із широких штанів», я прийшла до КП ДЄЗ «Фонтанський», розташованого на Гагаріна 23/5. Це підприємство відоме мені не з чуток, а від рідної бабусі. Вона встигла зіткнутися із усією безладністю системи. ДЄЗ викинув несподіваний фінт моїй бабусі в подяку за регулярну сплату комунальних платежів.
Цього разу витрати даного комунального закладу я випробувала на собі. Документи на паспорт приймала Інга Вікторівна Пеньката. Товариші по службі розділили між собою непосильну роботу паспортистки. Печатку ставив бухгалтер. За синім штампиком відправляли також бажаючих одержати прописку, усілякі довідки тощо. Пані Немирська перевіряла спочатку, чи сплатили ви десятину до скарбниці, а потім брала в руки інкрустовану печатку, що нагадує за формою імперіал, і... Тут я злегка захопилася. Замість десятини перевіряли сплату комунальних платежів, і замість печатки Немирська ставила звичайну печатку. Схоже, ДЄЗ «Фонтанський» теж захопився своїм знущанням над людьми. Ті, хто очікував у черзі до бухгалтерії, примостилися й на вулиці. Тому що вистояти близько трьох годин і більше у дуже задушливому коридорі дуже довгу чергу – справжнє катування. Деякі за недосвідченістю взяли із собою дітей. Я почувала себе ув'язненою, замкненою у вузькій рамці фотографії на жовтувато-блакитному тлі паспорта. Директора підприємства не було. Був присутній його заступник, Роман Володимирович Савченко. Очевидно, що ситуація, що склалася, його нітрохи не тривожила. Перевести печатку до своїх рук він не міг і допомогти громадянам теж. Чи та байдужість, як оцет, почала роз'їдати душу чиновника, чи то сили волі не вистачає розібратися з усім цим безладдям? Наступний етап – сплата держмита у розмірі 85 коп. Дівчина за склом, яка персоніфікує «Імексбанк», зажадала гривню за обслуговування. Гроші копійчані, але, якщо з кожного брати стільки ж, то можна назбирати, й чимало...
Бюрократів ніхто не любить. Відомий поет навіть вовком хотів би гризти це, на жаль, непотоплюване явище...
Синеньку книжечку із золотавим тризубцем на ній я одержу аж через місяць. Через місяць я буду вправі підписувати цивільно-правові угоди, робити банківські операції. Але нічого цього я не бажаю. Спогади про здачу необхідних паперів на паспорт свіжі в пам'яті дотепер. Саме вони відбили все бажання стати власницею свідоцтва, що підтверджує особистість.
Ну як, важко далася перша петелька? Поки що ми плетемо одну крайку полотна життя. Чи буде далі легше – не знаю. Удачі у техніці плетива!
