Савранщина – край лісів і річок, партизанської слави і трудової звитяги. Цей “Богом створений наземний рай”, – як пише про Саврань місцева поетеса Ангеліна Барсакова, нікого не залишає байдужим. Впродовж віків кожен по-своєму звеличував цю північну перлину Одещини. В кінці ХІХ століття пан Матусевич посадив дендропарк, який зберігся й донині. Місцеві художники Володимир Вдовиченко та Геннадій Кім написали серію картин, що обезсмертили краєвиди Савранщини. Поети Віталій Виходцев, Станіслав Мезніков, Ангеліна Барсакова, прозаїк Василь Полтавчук та багато інших оспівали її у своїх творах.
А Ігор Попик увічнює красу рідного краю у фотознімках. Прийнявши естафету фотокора з рук свого батька Петра Семеновича Попика, досвідченого майстра фотозйомки, він став справжнім художником. Його знімки – це не “карточки”, а справжні твори фотомистецтва.
Гляньте на цього 600-літнього велета. Здається, що він зараз шелестом листя, розповість все, що бачив і чув впродовж свого довгого віку.
А ці лебеді неначе випливали не з-за очерету, а – із справжньої казки. Та про їх реальність свідчить інший етюд, знятий на цій же річці, де місцеві рибалки змагаються у своїй майстерності. Хоча улов – не завжди самоціль. Головне – побути наодинці з природою, зануритись у свої думки.
А ця кладка, – як відлуння далекого минулого. Та вона й досі служить людям. І не всі ті, хто щоденно проходять нею, помічають навколишню красу та екзотику. А метке око художника вловило її своїм фотооб’єктивом.
Гордовито несе свої води красень-Буг. Саме на ньому було збудовано одну з перших гідроелектростанцій на Україні. І хоча нині вона не дає струму, та дамба через Південний Буг залишилась, як спомин про ту величну для нашого краю споруду. Її теж, як і безліч інших неповторних куточків Савранщини, увічнив фотохудожник Ігор Петрович Попик.
