ГОЛОВНІ СВЯТА

Цими останніми днями літа наша країна відзначає одне із основних національних свят – День незалежності. Багато цікавих заходів відбувається у кожному місті, селищі, селі. І в деяких із них напевно берете участь і ви, діти, – як співаки й танцюристи, адже стільки концертів завжди у такі святкові дні!

А зовсім незабаром ваше головне свято: ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ – і цим все сказано! Успіхів вам у навчанні! А усім вчителям – гарних учнів! Із задоволенням надаємо слово Вероніці Дмитрівні Рижковій із Болграда. “Хочу від усієї душі привітати першу вчительку моєї онучки Ганнусі – Лілію Михайлівну Куємжи, вчительку музики Реґіну Леонівну Стоєву та усіх дітей Одещини з початком навчального року. Бажаю здоров’я, успіхів у всьому!”

ЧИТАЛЬНА ЗАЛА

Белеет парус одинокий

(уРиВОК З ПОВіСТі)

«Наконец поставили кливер.

Пароходик побежал еще быстрее.

Уже чувствовалось приближение к Одессе. Впереди виднелась белая коса Сухого лимана. Низкая его вода была до того густой, синей, что даже отсвечивала красным.

Затем показались шиферные крыши немецкой колонии Люстдорф и высокая грубая кирха с флюгером на шпиле.

А уж дальше пошли дачи, сады, огороды, купальни, башни, маяки...

Сначала знаменитая башня Ковалевского, о которой даже существовала легенда. <...>

Затем показался новый белый маяк, а за ним старый – бездействующий. Оба они, выпукло освещенные розовым солнцем, садившимся в золотую пыль дачных акаций, так отчетливо, так близко, – а главное, так знакомо – стояли над обрывами, что Петя готов был изо всех сил дуть в кливер, лишь бы поскорее доехать.

Тут уже каждый кусочек берега был ему известен до малейших подробностей.

Большой Фонтан, Средний Фонтан, Малый Фонтан, высокие обрывистые берега, поросшие дерезой, шиповником, сиренью, боярышником.

В воде под берегом – скалы, наполовину зеленые от тины, и на этих скалах – рыболовы с бамбуковыми удочками и купальщики.

А вот и “Аркадия”, ресторан на сваях, раковина для оркестра – издали маленькая, не больше суфлерской будки, – разноцветные зонтики, скатерти, по которым бежит свежий ветер. <...>Отрада... Ланжерон... <...>

Синий город, с куполообразной крышей Городского театра и колоннадой Воронцовского дворца, возник как-то сразу и заслонил полгоризонта.

Водянистые звезды портовых фонарей жидко отражались в светлом и совершенно неподвижном озере гавани. Туда и заворачивал “Тургенев”, очень близко огибая толстую башню, в сущности, не очень большого маяка.»

НАМ ПИШУТЬ

ЧАС – ПО КВІТАХ

Вероніка Дмитрівна Рижкова пропонує нам зробити подорож до свого розкішного саду. “Щодня ми стежимо, як ростуть і квітнуть наші зелені друзі. На клумбах ростуть “годинники-флори” – рослини, квіти яких у певний час доби відкриваються й закриваються. Це енотера, мак, портулак, традесканції різних видів. Особливо цікаво стояти біля клумб, де росте енотера. Усі знають (діти й дорослі), що о 20.30 у три прийоми прямо на наших очах відкривається квітка. Це просто здорово! А ще – наші іграшки теж у нас на клумбах. Це видно на фотографії”. Також на фотографії – маленька господиня саду Ганночка Рижкова. А на другому знімку Ганночка (перша зліва) зі своїми улюбленими сестрами (ліворуч-праворуч) Сашею, Наталею та Юлею. Чаювання в саду, та ще в такій теплій компанії, – що може бути кращим?!

Незабутніп’ять днів в Одесі!

Ми з матір’ю й сестрою Юлечкою вирушили до міста-героя Одеси. Усі п’ять днів були дуже цікавими, веселими, різноманітними. Ми побували в зоопарку, бачили всіляких тварин, птахів, але найкумеднішими були мавпи: вони постійно стрибали, бігали одна за одною й робили гримаси. Нам було цікаво за ними спостерігати.

Ввечері ми пішли до Луна-парку. Там було так гарно – навіть дух захоплювало! Стільки різнобарвних каруселей, атракціонів, усі вони світилися різнобарвними вогнями. Ми з Юлею прокаталися тільки на “жабенятах Ніньзя” й “Екстрімі” – на інші було дуже страшно. Наступного дня зранку пішли на пляж “Отрада”. До моря спустилися по канатній дорозі – це було здорово, такий вид гарний, щоправда, було трохи страшно. Ввечері після пляжу ходили на Дерибасівську – до “Макдональдсу”. Побували на Грецькій площі, бачили фонтани, що переливалися різнобарвними вогнями. А супермаркет “Таврія” – це щось казкове: ескалатори, скляні ліфти, усілякі кафе, магазини, бари... Була в нас прогулянка до Потьомкінських сходів. До Морвокзалу ми спустилися на фунікулері. Ще багато можна писати й розповідати. Загалом, поїздка вдалася на славу!

Наталя САМАРіНА

ВІДЛУННЯ ЛИПНЯ

Багато нам пишуть про конкурс “Міс Липень” – мати Саші Яшкової (на жаль, вона не вказала свого імені...) й Наталя Самаріна, Ганнуся Рижкова й Таня Сидоренко. Діти й дорослі у захваті від конкурсу, який, до речі, провадився вже вдруге, й минулого року звання “Міс Липень” дісталося Саші Яшковій.

Отже! Учасниці конкурсу випробовували себе у чотирьох номінаціях: “Візитна картка”, “Діловий костюм” (із розповіддю про майбутню професію), “Купальний костюм” і “Вечірнє вбрання”. “Міс Липень” стала Юля Самаріна, “віце-міс” – Таня Сидоренко й Ганнуся Рижкова, “Міс Модель” – Таня Борисова. Вела конкурс Наталя Самаріна. Загальне враження від свята висловила мати Саші Яшкової: “На квітковій вулиці Суворова був гарний настрій, радість і веселощі. Глядачі – бабусі й дідусі, матері, татусі й сусіди – аплодували й дарували дівчаткам квіти”.

Я МОЖУ!

МIЙ УЛЮБЛЕНИЙ ОЛIВЕЦЬ

Із Іванівки нам написали про дивовижну юну художницю Світлану Гой, виставка робіт якої відбулася у районній дитячій бібліотеці.

“Серед різноманіття репрезентованих художницею творів, – пейзажі рідного краю, замальовки до казок... Дванадцятирічна Світлана Гой сприймає наш світ дещо по-своєму. У своїй дитячій уяві дівчина мандрує барвистою дорогою, її шлях вкрито різними кольорами веселки. Залежно від настрою, а інколи просто за поривом серця, вона бере до рук фарби або олівець і малює, створює цікаві, незвичні образи.

Батьки семикласниці Світлани навіть пригадати не можуть, коли ж саме їхня донька захопилася малюванням. Мабуть, спочатку дівчинка опанувала олівець, а вже потім почала добре розмовляти?!

Нині ж у Северинівській школі – саме там навчається Світлана, і вчителі, й учні, не замислюючись, в один голос кажуть, що вона малює ніби справжня художниця. Подруги, яких у дівчини чимало, та однокласниці дуже люблять спостерігати за її роботою. Світлана – романтична, мрійлива натура, щира, довірлива, відкрита, добра душею, готова завжди прийти на допомогу. Багато чого її цікавить, але саме з мистецтвом вона мріє пов’язати своє життя. У майбутньому Світлана Гой хотіла б стати модельєром й одягати найвідоміших зірок.

Бажаємо Світлані не втрачати свого хисту, постійно збагачувати й розвивати чудовий дар малювання, впевнено крокувати вперед до здійснення мрії.

Тетяна СТЕБЕЛЬСЬКА,

завідувачка відділу Іванівської районної газети «Степові зорі»