Тема взаємин людей і бездомних собак настільки болісна, що будь-який дотик до неї викликає шоковий ефект. На жаль, досить регулярно суспільство стрясають особливо страшні випадки агресивного поводження тварин і жорстокого поводження з ними людей. Тривалий час ситуація здавалася тупиковою, але ось, зрештою, почато спроби вирішувати проблему цивілізовано. В Одесі відкрито притулки: на вулиці Промисловій – “Ковчег” під егідою Спілки захисту тварин, і на 6-му кілометрі Овідіопольської дороги – під егідою Німецької спілки захисту тварин. Зрештою, навесні цього року набув чинності Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження”. І так співпало, що практично в цей же час сів на лаву підсудних за жорстоке поводження із тваринами працівник “Одескомунтрансу” – попросту кажучи, шкуродер.
Усі ці, безумовно, обнадійливі факти, не знімають, однак, гостроти проблеми й породжують цілу низку питань. Зокрема, про подальшу долю “німецького притулку”, створення якого було з таким ентузіазмом сприйняте тими, хто впевнений – “собака – друг людини” і “ми у відповідальності за тих, кого приручили”. Фінансування його Німецькою спілкою захисту тварин розраховано на два роки, потім воно здійснюватиметься із міського бюджету. Чи готове місто до цього? Від віце-президента одеської Спілки захисту тварин Ірини Миколаївни Момот, з якою ми серйозно обговорювали проблеми “друзів людини”, я знаю, що міський голова Е. Гурвіц із розумінням ставиться до них. Однак одного цього мало – потрібні подальші кроки для нормальної роботи притулку. Тим більше, що, як з'ясувалося, є й інша думка.
Вона недвозначно висловлена у статті Н. Супранович “Жестокая смерть или жизнь впроголодь?” (“Одесский вестник”, 10 серпня ц. р.). Червоною ниткою крізь неї проходить слово “евтаназія” – як гуманний підхід до вирішення проблеми бродячих тварин. Таким його вважають зоозахисні організації WSPA, HSИS, PETA. На їхню думку, яку, судячи з усього, підтримує й автор статті, “куда более гуманно усыпить животное, чем бросить его на произвол судьбы, обрекая на преждевременную смерть ”. Н. Супранович шкодує, що в Законі “Про захист тварин...” не має “четкого указания усыплять или не усыплять”. Але «зато там четко оговорен список лекарственных препаратов, которые можно применять для эвтаназии»... Стрункій теорії про гуманне рятування собак від “передчасної голодної смерті” суперечить, як вказується в самій статті, практика: “...почти в каждом многоквартирном доме всегда находятся несколько человек, заботливо опекающих дворовую собачью стаю”. Ось така “неузгодженість”...
З погляду прихильників евтаназії, концепція діяльності «німецького притулку» (кожну собаку після проходження процесу реабілітації й стерилізації відвозять у те місце, де вона була піймана) не витримує ніякої критики. І прямим текстом у статті говориться: “Как бы там ни было, а то, что вполне допустимо в экономически благополучном городе, имеющем достаточный бюджет, далеко не всегда приемлемо здесь”. Тобто, громадську думку налаштовують на те, що грошей “на собак” немає.
Загроза концепції “німецького притулку” виходить ще з одного боку – як не дивно, з боку Закону України “Про захист тварин від жорсткого поводження”. У статті 24 “Вилов та тимчасова ізоляція домашніх тварин” зазначено: “Собаки, незалежно від породи, належності та призначення, у тому числі й ті, які мають нашийники з номерними знаками й намордники, але знаходяться без власника на вулицях, площах, ринках, у скверах, на бульварах, пляжах, у громадському транспорті, дворах та інших громадських місцях, вважаються безпритульними й підлягають вилову”. Після обов'язкового утримання на карантинних майданчиках тварини повертаються власникам; передаються спеціалізованим організаціям за їхнім бажанням для передачі до притулків – тощо, відповідно до Закону. У результаті виходить, що у місті в принципі не має бути собак без догляду – вони підлягають вилову. “Выходит, надо снова отлавливать и уже побывавших в стенах немецкого приюта собак?” – цілком резонно запитує автор вищезгаданої статті. Далі вона повідомляє, що за розпорядженням Е.Й. Гурвіца утворено робочу групу, завдання якої – створити проект нових правил утримання тварин, що мають відповідати Закону України “Про захист тварин від жорсткого поводження”.
Чи розставлять “нові правила” крапки над “і”? Тобто чи буде знайдено компромісний варіант у взаєминах між людиною та її друзями? Не хочеться думати, що основний акцент там може бути зроблено на евтаназії – як альтернативі “життя надпроголодь”. Невже Одеса “уславиться” як місто, де братів наших менших присипляють, тому що в місті з недостатнім бюджетом неприйнятний інший варіант? І чи насправді він неприйнятний?..
Хочеться вірити, що владні структури, від яких залежить вирішення цього питання, підуть іншим шляхом, що одесити (принаймні, у більшості) висловляться проти повальної евтаназії. То ж, усі ми тримаємо випробування на моральність.
