– Мамо, мені потрібно вісімдесят копійок!
– Тату, подаруй гривню.
– Бабусю, ти вже давно не давала мені на цукерки. Дідусь – той уважніший. З кожної пенсії не шкодує трьох, а то й п’яти гривень…
У кожній сім’ї чи не щодня звучать подібні монологи, як тільки там з’являється школярик. Зрозуміле реагування дорослих: у дитини мусять бути кишенькові гроші. Чи заплатити за обід у школі, чи купити звабливу, хоч і не дуже корисну, “кока-колу”, чи в кіно сходити, чи жуйкою потішитись, чи поспілкуватись з комп’ютером в інтернет-клубі. Абсолютно закономірні і запити, і реагування на них.
Більшість підлітків мають щоденний “заробіток” і по-своєму ним розпоряджаються. І це добре, що і батьки у такий спосіб, так би мовити, занурюються у потреби дітей, і діти вчаться самостійно вести свої фінанси. Це, звичайно, в тій ситуації, коли у батьків є гроші, а їхні діти, чемні, виховані і свідомі того, звідки ці гроші з’являються в сім’ї, якими зусиллями вони дістаються дорослим. А якщо у мами чи тата у самих безгрошів’я, якщо родина ледве кінці з кінцями зводить?
До бідних родин, як і до крутих “предків”, у котрих, як то кажуть, грошей кури не клюють, ми ще повернемось. А поки що про типову картину. Так, школярику без копійки справді не обійтись. Але як часто треба давати гроші малолітнім доньці чи сину, онучці чи онукові, хреснику чи племінниці, в якій кількості, на які витрати, за які “заслуги”, під підзвітність чи під безконтрольність?
То зле, коли батьки стимулюють грошима добрі оцінки. Скажімо, високу оцінку винагороджують п’ятьма гривнями. Викуповувати знання – те ж саме, що фінансувати повагу до рідних. Любов до старших повинна бути внутрішньою потребою малюка. Вона або є, або її немає.
Що до сум. Можна погодитися з висловом: “Зайвих грошей не буває”. Але це стосується дорослих. Дітей фінансова щедрість розбещує. Розвивається азарт накопичування, виникає спокуса приховування справжніх цін придбаних товарів чи отриманих послуг. Завдяки такій поведінці, у одних з’являються коштовні речі, інші отримують доступ до барів, цигарок, а згодом і до наркотиків. Це одна сторона медалі. Друга – такі грошовиті діти викликають неприязнь, а то й відверту ненависть з боку ровесників з бідних сімей. За їхнє хизування, зверхнє ставлення до оточуючих, відверте демонстрування приналежності до класу так званих “крутих”.
Мало хто реагує стримано на такі виклики. Мовляв, така доля, треба добре навчатися, виходити, як то кажуть, в люди, аби власноруч створювати достаток і собі, і своїм дітям. Зізнаюсь, саме за такою логікою у свій час будувала стосунки з однокласниками і я, дівчина-незаможниця. Всього в житті досягла сама. І діти мої не розбещені грошима, стали самостійними людьми.
Проте для багатьох гроші таки пахнуть. Не отримуючи їх від батьків, підлітки часто-густо вдаються до крадіжок, вимагань, а то й розбійного заволодіння готівкою. Горе татові і мамі, горе малолітньому злодію, горе і потерпілим. Мені відомі випадки, коли грошовиті підлітки наймали однокласників виконувати за них домашні завдання, позичали гривні під відсоток, а потім ставили боржників на “лічильник” і таке інше. Так, по суті за сприяння батьків, починається деградація особистості.
Гадаю, хибним є і раннє обдаровування дітей коштовними речами, прикрасами, які підлітки вже не знають куди й чіпляти. Золото в бровах, в носі, в губах, в пупках… Просто жах, коли підлітки мають стільки грошей… Погляньте, у якому віці вони смокчуть на людях, зокрема і при вчителях, пиво, зверніть увагу на гурти хлопчаків біля гральних автоматів, послухайте їх лексику.
Про що говорили, спілкуючись між собою ми, школярі зниклої країни. Так, про кіно, про спорт, про літературу. Нині у молодого покоління на вустах дуже часто “бакси”, “лимони”, “бабки”, “штуки”, ”зелені” та ще “форди”, “мерседеси”…
Скажете, але ж будуємо суспільство, в якому мусять бути багаті і бідні. І цілком природне таке розшарування . Природне, але ж ми мусимо навчати дітей багатіти не за батьківський кошт, а з власної праці. Куди поділись славнозвісна виробнича практика школярів, дитячі трудові загони, тимурівський рух, робочі канікули?
То ж якщо підлітки чесною працею формуватимуть власний бюджет, у них зміниться ставлення до грошей, і до самого життя. Це будуть інші громадяни – беручкі, кмітливі, раціональні, прагматичні, але – чесні.
