Сільським дітям уготовано долею з раннього віку пізнавати побут та працю селянську. Хтось несе її як повинність, а ось Степанові, який народився у першому післявоєнному 1946-му й одержав ім'я на честь свого батька, неважко було допомагати батькам по господарству. Особливо він полюбляв доглядати за тваринами. На подвір'ї були і корова, й поросята, і вівці, й птиця. Працьовитість – одна з головних мудрощів, яких навчав своїх чотирьох дітей Барон-старший. А ще – не боятися труднощів, доводити почату справу до кінця й не кривдити людей, не говорити їм образливих слів.
Можливо, й були в юнацьких мріях хлопчиська із селища Делень Арцизького району якісь заповітні висоти, але милі серцю Степана простори зміцнили його у бажанні присвятити себе роботі на землі. І він вирішив не повертати круто свою долю.
Минуло небагато часу – і пюнак став студентом Одеського сільськогосподарського інституту. Знання давалися йому з легкістю, вчився з інтересом. Студентом четвертого курсу Степан Барон з'явився в колгоспі ім. Кутузова, одному з найбільших господарств Кілійського району, як практикант.
Керівник сільгосппідприємства Степан Дмитрович Мовчан зумів роздивитися в молодій, що тільки-но вступає в життя, людині потенційні можливості. А допоміг цьому один випадок. Довірили практикантові здати овець. Зазвичай господарство чомусь прибутку особливого від цього не одержувало, а тут вийшло із плюсом. Мовчан зрозумів, що перед ним добрий, знаючий, принциповий фахівець. І одразу взяв його на роботу.
Господарство було не тільки великим, але й багатогалузевим. На його території розташовувалося сім ферм, причому, всі на дуже великій відстані одне від одного. Протягом дня Степану Степановичу потрібно було встигнути перевірити роботу всіх довірених йому об'єктів – виручали вірний кінь та бричка.
Про молодого й розумного фахівця незабаром знали у всьому районі. У 1974 році, після одного із візитів Анатолія Івановича Скорого, начальника управління сільського господарства, С.С.Барона викликали до райвиконкому й запропонували очолити тваринницьку галузь району.
– У середині сімдесятих в управлінні сільського господарства зібралася справжня команда професіоналів, – згадує події тих років голова Кілійської районної ради Володимир Борисович Боделан. – Степан Степанович Барон, Дмитро Павлович Гречкосій, Афанасій Семенович Недєльчев, Володимир Іванович Бабенко – кожний з них очолював відповідальну ділянку роботи. Я був обраний першим секретарем райкому партії. Прийняли ми район у вкрай важкому стані у тваринницькій галузі. Практично все поголів'я великої рогатої худоби було уражене туберкульозом. Череду фактично доводилося створювати заново. За три-чотири роки нам вдалося повністю ліквідувати це страшне захворювання й вийти у середньому по району із показниками 3,4 тисячі літрів молока на корову. В окремих господарствах цей показник доходив до 4 тисяч. Темпи нарощувалися, колгоспи району вже брали і п'яти, й шеститисячні рубежі надоїв. Це стало можливим завдяки злагодженій роботі усіх названих мною фахівців і, зокрема, грамотності Степана Степановича, який глибоко розбирається у тваринницькій галузі. Лише уявіть: поголів'я ВРХ в районі нараховувало 58 тисяч, свиней – 60 тисяч, не говорячи вже про птицю. Завдяки грамотно поставленому кормовиробництву район виробляв понад 10 тисяч тонн м'яса, 30 тисяч тонн молока на рік. За сьогоднішніми мірками – це казкові цифри. Степан Степанович вмів організувати справу, тонко працював із фахівцями різного рівня, грамотно впроваджуючи усі починання. До району постійно приїжджали гості переймати досвід роботи.
А потім С.С. Барону довірили очолити усю сільськогосподарську галузь. Від нього вимагалося дуже багато сил і знань – потрібно було вивчати й впроваджувати передові технології, наукові розробки.
Слава про кілійських сільгоспвиробників гриміла не тільки в області. Підтвердження цьому – один із номерів Всесоюзного журналу "Сельская новь" за 1986 рік, на обкладинці якого розміщено фотографію Степана Степановича.
Багато води стекло з того часу. Сьогодні, 12 вересня, С.С.Барон відзначає 60-річний ювілей. Це – гарний привід для підбиття підсумків виконаної роботи. Але краще надати слово тим, хто пліч-о-пліч багато років трудився із ювіляром.
– Степан Степанович – це значима постать в історії агропромислового комплексу району, – говорить екс-голова Кілійської райдержадміністрації Іван Іванович Поджаров. – З 1976 року ми йдемо з ним по життю пліч-о-пліч. Немає в жодному селі людини, яка б не знала Барона. І він, у свою чергу, знає поіменно доярок, скотарів, які працюють у господарствах району. Тому що завжди перебуває серед людей, знає їхні проблеми, завжди готовий допомогти порадою, підтримати. Великий професіонал, авторитетна у районі людина, Степан Степанович і сьогодні не стоїть осторонь від проблем і потреб Кілійщини, є депутатом районної ради. З ним цікаво не тільки працювати, але й спілкуватися, дружити. Прекрасний сім'янин, глава великої дружної родини. Він, дотримуючись давньої мудрості, побудував будинок, виростив двох синів, а із посаджених ним дерев буде цілий сад!
Післяперебудовні роки були для сільського господарства непростими. Степан Степанович, який працював до 2005 року заступником голови Кілійської райдержадміністрації, очолював управління сільського господарства, доклав максимум зусиль, щоб провести його реформування із найменшими втратами й ускладненнями. Степан Степанович стверджує, що найважче довелося саме великим сільгоспформуванням. За його твердим переконанням, це була цілеспрямована політика щодо знищення українського сільгоспвиробника – як конкурента з ринку.
Болісно, звичайно, бачити, коли плоди твоєї праці й мільйонів інших хліборобів, які дозрівали десятиріччями, пропадають.
– Я вважаю, що й зараз ювіляр у змозі приносити району користь, – говорить В.Б. Боделан. – Його досвід та знання треба активно використовувати. Щиро бажаю Степану Степановичу довгих років, міцного здоров'я та успіхів!
Колектив редакції «Одеських вістей» долучається до привітань, які надійшли на адресу ювіляра, й бажає йому міцного здоров'я та нових трудових звершень на благо земляків.
