Кожна країна, місто і навіть невеличке село мають свої колорит, реліквії, історію, творять і пишуть яку люди власними вчинками, працею, здобутками і досягненнями. Мешканець Мар’янівки Володимир Романович Михайленко і є тією людиною, про яку можна сказати, що вона – жива історія села.
І хоч народився він в Одесі, проте під час війни сім’я переїхала до Мар’янівки. Саме тут пролетіли обпалені лихоліттям роки босоногого дитинства, прийшла сповнена мрій, надій і сподівань юність. Тут закінчував семирічку, і продовжував навчання у Ширяївській середній школі. В усьому був опорою і підтримкою матері, яка залишилася вдовою (батько загинув на зранених дорогах Великої Вітчизняної).
Коли постало питання про вибір професії, особливих вагань не було. Адже ще з дитинства мав хист до написання творів, складав вірші. Тож вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет журналістики. По його закінченні відслужив в армії. А потім Володимир Романович Михайленко 35 років пропрацював спеціальним кореспондентом на Всесоюзній радіостанції “Маяк” у Москві.
То була не просто робота журналіста, то був незвичайний труд. Адже відряджали готувати матеріали туди, де горіло, диміло, де склалася надзвичайна ситуація. Був Володимир Романович і в Антарктиді, і в Чорнобилі, брав участь у наукових експедиціях через Атлантику, на Північний полюс на криголамі “Арктика”. Понад 10 років брав участь в експедиціях, що пролягали трасою Північного морського шляху, у випробувальних польотах на літаках ТУ-134. Об’їздив півсвіту і побував на всіх континентах земної кулі.
У 1982 році за похід в Антарктиду Володимира Романовича було удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора, має він серед нагород і відзнак медаль “За трудову доблесть”.
У народі кажуть, що в житті, як на довгій ниві. Всього було в житті у Володимира Романовича: вагомі здобутки, успіхи, і невдачі. Та, мабуть, завжди розраду і задоволення знаходив він у поетичному слові, у дотепному жарті, висловленому у гуморесці.
Неодноразово вірші і гуморески Володимира Романовича друкувалися на шпальтах районної газети “Промінь” і знаходили чимале коло шанувальників. А з роками літературний доробок В.Р. Михайленка став ще об’ємнішим, можна випустити не одну книжку. Та, на превеликий жаль, для цього потрібні чималі кошти, а їх у Володимира Романовича немає. Було б добре, якби знайшлись спонсори, котрі б допомогли втілити в життя його мрію. Безсумнівно, що ця книга стала б цікавою для нащадків і залишила би помітний слід в історії.
